Поступово ми наближаємося до дуже важливого періоду нашого життя — Святої Чотиридесятниці. Перед початком Великого посту в засобах масової інформації найчастіше говорять про Масляний тиждень і про різні зовнішні атрибути передпісного часу.
Але дуже рідко (і то мимохідь) згадують про надзвичайно важливу тему напередодні посту. Про прощення.
В останню неділю перед Великим постом православні християни просять вибачення один у одного. І це не просто гарний ритуал. Багато людей, навіть не дуже віруючих, дуже охоче беруть в ньому участь. Адже легко просити вибачення і прощати своїх, якщо немає серйозних розбіжностей.
Набагато важче прощати і тим більше просити вибачення під час воєн і переслідувань. Іноді здається, що це взагалі неможливо.
Однак Христос прощав і молився перед смертю про своїх розп’ятелів: «Отче! Прости їм, бо вони не знають, що роблять» (Лк. 23:34). Так само і багато мучеників прощали і молилися за своїх переслідувачів.
Прощення інших — головна умова для прощення нас самих: «Бо якщо ви будете прощати людям їхні провини, то простить і вам Отець ваш Небесний, а якщо не будете прощати людям провини їх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6:14–15). Це непорушні слова Самого Господа.
І навіть у житті людей, далеких від Бога, прощення — перспектива життя. Якщо ми думаємо про майбутнє, то, як би не було зараз боляче і гірко, не обійтися без прощення.
Неможливо будувати майбутнє своє і своїх дітей на ненависті і спразі помсти. Ненависть руйнівна, вона знищує саму людину, спустошує її і забирає внутрішні сили.
Прощення ж — це довіра Промислу Божому про нас і всіх людей у світі. Прощення — творення, надія на майбутнє, початок виправлення власного життя і надія на Всевишнього.
Давайте ж правильно готуватися до Великого посту, слухаючи Господа і прислухаючись до Його Божественного Слова, що несе життя і світло!
