| Світла седмиця — загальниця. | Посту немає. |
|
Вмч. Георгія Побідоносця (303). Мц. цариці Олександри (303). Мчч. Анатолія і Протолеона (303). Сщмч. Іоанна Ансерова пресвітера (1940). Прп. Софії (Хотокуріду) (1974). Іверської ікони Божої Матері (друге знайдення списку ікони у 2012 р.). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
Утр.: – Лк. 12:2-12 (зач. 63). На літ.: – Ап.: Діян. 1:12-17,21-26 (зач. 2).; Вмч: Діян. 12:1-11 (зач. 29). Єв.: Ін. 1:18-28 (зач. 2).; Вмч: Ін. 15:17-16:2 (зач. 52).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Звіщаючи про втілення Господа, ангел каже: “Радуйся, Благодатна!” (Лк.1:28) і, сповіщаючи пастирям про народження Христа Спасителя, теж говорить: “ось… благовіствую вам радість велику” (Лк.2:10). Але, сповіщаючи жінкам про Воскресіння Господа, ангел говорить тільки: “Його немає тут, Він воскрес!” (Лк.24:6; Мф.28:6). Не додає “радійте”, бо радість сама собою сповнить серце, як тільки прийде підтвердження, що воістину воскрес Господь.
Тоді це підтвердження було відчутне: ангел підготував його, Господь явленням Своїм завершив. І радість була у всіх невичерпно повна!
Нині в нас церква, оселі й площі – все вбрано в одяг радості, і всі захоплюються загальним потоком радості. Але ти спонукай дещо думку свою відволіктися від зовнішнього і, зібравшись у серці, відтвори істину Воскресіння в усій широті, глибині й висоті її, щоб не зовні тільки бути таким, хто радіє, а й у собі самому носити дух радості, що виходить зсередини, як ключ світлої води, що б’є з надр землі.
“Не бійтесь тих, що вбивають тіло і потім нічого більше зробити не можуть; але скажу вам, кого боятися: бійтеся Того, Хто має владу після смерті вкинути в геєну: так, кажу вам, Того бійтеся.” (Лк. 12:4-5). Найбільший у нас страх – смерті. Але Господь каже, що страх Божий має бути вищим за страх смерті. Коли так складуться обставини, що необхідно або втратити життя, або вчинити проти веління страху Божого, – краще помри, але не йди проти страху Божого, бо якщо підеш проти страху Божого, то за смертю тілесною, якої все ж таки не оминути, зустрінеш іншу смерть, яка безмірно страшніша від усіх найстрашніших смертей тілесних. Якби це останнє було завжди в думці, страх Божий не слабшав би в нас і не було б у нас ніяких справ, протилежних страху Божому. Припустимо, що повстають пристрасті.
У той час коли вони повстають, совість, оживлена страхом Божим, вимагає йти їм наперекір; відмова вимозі пристрастей здається розставанням із життям, вбиванням тіла. Тому-то, коли відродяться останнього роду тривожні почуття і почнуть хитати совість, поспіши відновити страх Божий і страх суду Божого з його наслідками. Тоді побоювання найстрашнішої смерті прожене побоювання смерті слабшої, і тобі легко буде встояти у вимогах обов’язку і совісті. Ось як виконується те, що сказано у Премудрого: “пам’ятай про твій кінець, і навіки не згрішиш” (Сир.7,39).
