| Седмиця 25-а після П’ятидесятниці. Глас 7. Початок Різдвяного посту. |
 |
Мучеників та сповідників Гурія
, Самона (299-306) і Авива (322). Прп. Паїсія Величковського (1794).
Мч. Димитрія (бл. 307). Мчч. Єлпідія, Маркелла і Євстохія (IV).
Сщмчч. Миколая і Петра пресвітерів, Григорія і Никити дияконів (1937).
Куп’ятицької ікони Божої Матері (1180).
Євангельські Читання
Мчч.: Еф., 233 зач., VI, 10-17. Лк., 64 зач., XII, 8-12. Ряд.: Гал., 199 зач., I, 3-10. Лк., 46 зач., IX, 37-43.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
ЗІЙШОВШИ З ГОРИ ПРЕОБРАЖЕННЯ, ГОСПОДЬ ЗЦІЛЮЄ БІСНУВАТОГО ЮНАКА. ЗЦІЛЕННЮ ПЕРЕДУВАВ ДОКІР У НЕВІР’Ї, ЯК ПРИЧИНІ, ЧЕРЕЗ ЯКУ БІСНУВАТИЙ НЕ БУВ ЗЦІЛЕНИЙ УЧНЯМИ.
ЧИ Є БИ ЦЕ НЕ БУЛО НЕВІР’Я – БАТЬКА, ЯКИЙ ПРИВІВ СИНА, ЧИ НАРОДУ, ЯКИЙ ЗІБРАВСЯ, АБО, МОЖЛИВО, І АПОСТОЛІВ – ВИДНО ТІЛЬКИ, ЩО НЕВІР’Я ЗАКРИВАЄ ДВЕРІ МИЛОСТИВОГО ЗАСТУПНИЦТВА БОЖОГО І ДОПОМОГИ, А ВІРА ВІДКРИВАЄ ЇХ. ГОСПОДЬ І СКАЗАВ БАТЬКУ: СКІЛЬКИ МОЖЕШ ВІРУВАТИ, НА СТІЛЬКИ Й ОТРИМАЄШ.
ВІРА – НЕ СПРАВА ОДНІЄЇ ДУМКИ ЧИ РОЗУМУ, ЩО СТОСУЄТЬСЯ ОБЛИЧЧЯ, А ОХОПЛЮЄ ВСЕ ЄСТВО ЛЮДИНИ. ВОНА УКЛАДАЄ ВЗАЄМНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ВІРУЮЧОГО І ТОГО, КОМУ ВІН ВІРУЄ, ХОЧА І ВОНИ НЕ БУВАЮТЬ ВИРАЖЕНІ БУКВАЛЬНО. ХТО ВІРУЄ, ТОЙ НА ТОГО У ВСЬОМУ І ПОКЛАДАЄТЬСЯ ТА ВІДМОВИ СОБІ ВІД НЬОГО НІ В У ЧОМУ НЕ ЧЕКАЄ; ТОМУ ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО НЬОГО ІЗ НЕРОЗДВОЄНОЮ ДУМКОЮ, ЯК ДО БАТЬКА, ЙДЕ ДО НЬОГО, ЯК У СВОЄ СКАРБНИЦЮ, З ВПЕВНЕНІСТЮ, ЩО НЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ НІ З ЧИМ.
ТАКЕ НАЛАШТУВАННЯ СХИЛЯЄ БЕЗ СЛІВ І ТОГО, НА КОГО ВОНО СПРЯМОВАНЕ. ТАК БУВАЄ МІЖ ЛЮДЬМИ. АЛЕ В ІСТИННОМУ ВИГЛЯДІ Є СИЛА НАЛАШТУВАНЬ, КОЛИ ВОНИ СПРЯМОВАНІ ДО ГОСПОДА, ВСЕМОГУЩОГО, ВСЕЗНАЮЧОГО І ЯКИЙ ХОЧЕ ПОДАТИ НАМ ВСЯКЕ БЛАГО; І ІСТИННО ВІРУЮЧИЙ НІКОЛИ НЕ БУВАЄ ОБМАНУТИМ У СВОЇХ ОЧІКУВАННЯХ.
ЯКЩО МИ ЧОГОСЬ І НЕ МАЄМО І, ПРОСЯЧИ ТОГО, НЕ ОТРИМУЄМО, ТО ЦЕ ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО НЕМАЄ У НАС ПОТРІБНОЇ ВІРИ. ПЕРЕДУСІМ ПОТРІБНО МАТИ У СЕРЦІ ПОВНУ ВІРУ В ГОСПОДА, ВИМОЛИТИ ЇЇ У НЬОГО, БО І ВОНА НЕ ВІД НАС, А БОЖИЙ ДАР.
ОТЕЦЬ ЮНАКА НА ВИМОГУ ВІРИ МОЛИВСЯ: “ВІРУЮ, ГОСПОДИ, ДОПОМОЖИ МОЄМУ НЕВІР’Ю”. ВІРУВАВ СЛАБО, ВАГАЮЧИСЬ, І МОЛИВСЯ ПРО УТВЕРДЖЕННЯ ВІРИ. А ХТО МОЖЕ ПОХВАЛИТИСЯ ДОСКОНАЛІСТЮ ВІРИ І КОМУ, ВІДПОВІДНО, НЕ ТРЕБА МОЛИТИСЯ: “ДОПОМОЖИ, ГОСПОДИ, МОЄМУ НЕВІР’Ю?”
КОЛИ Б ВІРА БУЛА У СИЛІ В НАС, ТО І ДУМКИ БУЛИ БИ ЧИСТИМИ, І ПОЧУТТЯ СВЯТИМИ, І СПРАВИ БОГОУГОДНИМИ. ТОДІ ГОСПОДЬ СЛУХАВ БИ НАС, ЯК БАТЬКО ДІТЕЙ; І ЩО НЕ ВПАЛО БИ НАМ НА СЕРЦЕ – А ВПАСТИ МОГЛО БИ ПРИ ЦЬОМУ ТІЛЬКИ ОДНЕ ПРИЄМНЕ ГОСПОДУ – ВСЕ ТЕ ОТРИМУВАЛИ Б МИ БЕЗ ВІДМОВИ ТА ВІДСТРОЧКИ.
