| Cедмиця 8 після П’ятидесятниці. | Посту немає. |
| Спомин чуда вмц. Євфимії всехвальної, що ним Православ’я утвердилося (451). Мч. Киндея пресвітера (III–IV). Рівноап. вел. княгині Ольги, у Святому Хрещенні Єлени (969). Знайдення мощей сщмч. Іларіона (Троїцького), архієп. Верейського (1998). Ржевської, або Оковецької (1539), та Борколабівської ікон Божої Матері. |
Євангельські читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Грішниця, почувши, що Спаситель у домі Симона, прийшла туди з алавастром миру і, ставши при ногах Господа позаду, почала плакати і вмила сльозами своїми ноги Його, потім витерла їх своїм волоссям, поцілувала й помазала миром (Лк. 7, 36-39).
Вона нічого не говорить, а тільки діє і своїми діями показує найніжнішу любов до Господа. Зате і сказано було про неї: “прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато” (Лк. 7, 47).
О, коли б і нам менше говорити, а більше діяти, і діями своїми свідчити про любов до Господа! Скажеш: “Коли б Він Сам тут був, так зараз би готовий усе зробити для Нього”. Та Він і є тут, невидимо Своїм обличчям, а видимий у всіх християнах, а найбільше, у нужденних. Невидимого Господа намащуй любовною сердечно-розумною молитвою, а для видимого – роби все можливе для нужденних, і будеш робити для Бога.
(Лк. 7:36-50)
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: “якби Він був пророком…” (Лк.7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом, розум наш, чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.
За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель, якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона; від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах, як доброго господаря, не відбулося жодної зміни, але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення. Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього, і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.
(Мф. 16:1-6)
Фарисеї та садукеї просили Господа показати їм знамення; а того й не бачили, що знамення в них було перед очима. Господь Сам був знаменням; Його вчення і діла ясно показували, хто Він; іншого свідчення не потрібно було. “Справи, які творю Я, вони свідчать про Мене” (Ів. 10:25), – говорив Він іудеям. “Лице неба, – викривав їх Господь, – розрізняти вмієте, а знамень часів не можете”. Чому так сталося з ними? Тому, що вони жили зовнішнім життям, а всередину себе не входили. Без зібраності ж, без уваги і самозаглиблення справ Божих ні помітити, ні зрозуміти не можна. Те саме триває і досі. Християнство у всіх перед очима, як істинне знамення Боже, а ті, хто дивляться на нього, не бачать того, вагаються у вірі й відступають. Очі їхні втрачають здатність бачити на ньому відбиток божественності, і вони готові просити особливих знамень з неба, як і іудеї. Але знамення не дається і не дасться, тому що ті, хто шукають, шукають того, що тільки спокушають, а не для того, щоб іти шляхом Христовим. Ти тільки вступи на цей шлях, і з першого ж кроку побачиш, що він божественний, веде до Бога і Бога до тебе наближає. Іудеям сказав Господь: “знамення не дасться… тільки знамення Іони пророка” (Мф.12:39, 16:4, Лк.11:29). І нинішніх невіруючих передбачив Господь і їм підготував відповідь: “з’явиться знамення Сина Людського на небі, і тоді заплачуть усі племена земні”… (Мф. 24:30).
