Заповіти прп. Силуана Афонського та одна важлива порада

Спокуса змієм

Прп. Силуан Афонський народився в 1866 році в селі Шовському Тамбовської губернії в простій селянській родині. Сім’я жила бідно, але благочестиво: допомагали нужденним, ділилися останнім.

Працьовитість, любов до Бога, православних традицій, церковних служб були щеплені дітям з дитинства.  Святий Силуан рано почав думати про чернецтво, бажав вступити до Києво-Печерської Лаври.

Але батько порадив синові подумати, не поспішати з таким доленосним рішенням і запропонував поки визначитися на військову службу.  Юнак відклав свої плани і послухався батьків.

Військова служба захопила молоду людину і принесла мирські спокуси, а незабаром і зовсім затягнула, що вже ніхто і не згадував про чернецтво, поки Господь Сам не напоумив святого.

Одного разу, повернувшись додому після особливо гучного гуляння, юнак задрімав, йому приснився сон, який злякав його і вплинув на подальше життя. Він побачив себе як би ззовні і спостерігав, як в нього проникав огидний змій, бажаючи поглинути всього.

Відчувши жах, молодий чоловік прокинувся і почув незнайомий голос. Пресвята Богородиця з’явилася прп. Силуану і вразумила його, пояснюючи, що як йому було неприємно дивитися на своє поглинання огидним змієм, так і Їй нестерпно дивитися на його гріховне життя.

Майбутній старець сердечно розкаявся, подякував Цариці Небесній і знову загорівся бажанням жити за законом Божим, у злагоді з совістю.
Після закінчення військової служби він відправився на Святу Гору Афон, де вступив до Руської Пантелеймонової обителі.

Головні слова

Всім своїм життям прп. Силуан проповідував, що Бог є безмежна любов, яка пізнається тільки Духом Святим. Слова святого прості, лагідні і ласкаві, але при цьому захоплюють своєю переконливістю, відроджують душу, вивільняють її з полону лукавих духів, діють на неї зцілююче:

«…Віруйте в Бога, віруйте, що є Святий Дух, Який свідчить про те у всіх церквах, і в моїй душі.
Дух Святий є любов, і любов ця розлита у всіх душах святих небожителів, і той же Дух Святий на землі в душах, які люблять Бога.
У Дусі Святому всі небеса бачать землю, і чують наші молитви, і приносять їх Богу».

Головне свідчення життя святого полягало в твердженні, що неможливе пізнання Бога, Його таємниць тому, в кому немає любові до ворогів. Він вважав любов до ворогів головною умовою наближення до Бога, а самих ворогів – подарунком згори, для того щоб ми могли завдяки їм внутрішньо змінитися і переродитися:

«Хто не любить ворогів, в тому немає благодаті Божої»;
«Якщо будемо любити ворогів, то в душі не буде місця для гордості».

Всі слова старця мають виняткову силу і значення. Вони чарівно переконливі. Можливо, саме через їх нескладність його душевні виливи порівнюють з віршами псалмів, де простими словами йдеться про велич Бога, який смиренно перемає у людському серці. Тепло і сердечно міркує святий про Христове смирення як про невимовну радість:

«Смиренній душі Господь відкриває таємниці свої.
О, Христове смирення; воно дає душі невимовну радість в Бозі, і від любові Божої душа забуває і землю і небо, і вся бажано прагне до Бога.

О, Христове смирення, як воно солодке і приємне. Воно тільки в ангелах і святих душах знаходиться, а ми повинні вважати себе гірше за всіх, і тоді Господь дасть і нам пізнати Христове смирення Духом Святим.

Господь, і слава Його, і все небесне пізнається тільки Духом Святим»;

«Навчитися Христову смиренню – є велике благо; з ним легко і радісно жити, і все буває миле серцю. Тільки смиренним являє Себе Господь Духом Святим, а якщо не змиримося, то Бога не побачимо»;

«Хто змирив себе, той переміг ворогів».

Святий з розчуленням і дитячим захопленням говорить про Божу любов в листах, повчає триматися Церкви як берегині Божої благодаті:

«О, браття, прошу вас і благаю від імені Божого Милосердя, віруйте в Євангеліє і на свідчення Святої Церкви, і ви ще на землі скуштуєте райське блаженство. Адже Царство Боже – всередині нас; любов Божа дає душі рай. Багато князів і владик, пізнавши любов Божу, залишили свої престоли».

«Господь любить людину, і благодать Його буде в Церкві до часу Страшного Суду також, як була вона в колишні часи».

Вирісши на природі, святий по-особливому відчував її силу і красу, але, крім земної краси, він гостро відчував Божу красу, був зачарований нею і прагнув до неї усім своїм єством:

«З дитинства я любив світ і красу його. Любив я гаї і зелені сади, любив я поля і весь світ Божий, як він красиво створений. Любив я дивитися на світлі хмари, як мчать вони в блакитній висоті. Але з тих пір, як пізнав я Господа мого, і він полонив душу мою, все змінилося в душі моїй, І я вже не хочу дивитися на цей світ, але душа моя невпинно тягнеться в той світ, де живе Господь. Як птах в клітці, так нудиться душа моя на землі. Як птах бажає і рветься полетіти з тісної клітки в зелений гай, так душа моя тягнеться знову побачити Господа, бо він привернув душу мою, і вона сумує за Ним і кличе:
Де ти мешкаєш, Свіло моє? Ти бачиш – я слізно шукаю Тебе».

Серед повчальних рядків святого старця є особливі послання-заповіти тим, хто шукає істину, хто бажає врятуватися, знайти молитовний настрій. Прислухаємося до його слів про духовне життя:

«Але знай порядок духовного життя: дари даються простій, смиренній слухняній душі. Хто слухняний і в усьому утриманий: в їжі, в слові, в рухах, тому Сам Господь дає молитву, і вона легко відбувається в серці».

І ще одна дуже важлива порада:

«Що треба робити, щоб мати мир в душі і тілі?
Для цього треба всіх любити, як самого себе, і щогодини бути готовим до смерті.
Коли душа пам’ятає смерть, то приходить в смирення, і вся віддається волі Божій, і бажає бути з усіма в мирі і всіх любити».

Преподобний Силуан Афонський відійшов до Господа 24 вересня 1938 року і був канонізований 26 листопада 1987 року. Він один з найбільших святих XX століття. Потаємний духовний досвід старця, його переживання, що зображені в творах, показують глибоке пізнання найвищих духовних істин і свідчать про богооспілкування, якого святий сподобився за життя. Це унікальний і безцінний приклад, нова висота для наслідування.

Молитвами прп. Силуана Афонського будемо і ми розширювати свої духовні горизонти, очищаючи душу від усього, що заважає спасінню, в першу чергу від гордості, бо, за словом святого старця, «гордість не дає душі вступити на шлях віри».

Нехай Господь зміцнить нас у цьому, дарує сили, терпіння, натхнення! Однак важливо пам’ятати, що без наших зусиль, які полягають у дотриманні заповідей, в послідовній боротьбі з пристрастями, в терплячому примноженні чеснот, Господь не зможе зрушити нас з місця. Порятунок – це плід синергії людського подвигу і божественної благодаті.

Записала Наталя Горошкова