В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні, дорогі брати і сестри, ми разом з Церквою святкуємо свято Стрітення Господнє. Серед багатьох піснеспівів цього свята є одне, яке зазвичай відоме кожному християнину і яке з особливим теплом у душі сприймається кожним. Це молитва праведного Симеона Богоприїмця—Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром.
Цей піснеспів дуже близький кожному християнину тому, що кожен з нас проходить той чи інший відрізок свого життя. Яка його тривалість? Цього нікому не дано знати, нікому не дано виміряти. Але коли наближається старість, людина старанно молиться, щоб Господь цей час зробив для неї мирним, безболісним і безтурботним.
Так було і у праведного Симеона Богоприїмця, який на порозі Єрусалимського храму зустрічав Богонемовля Христа. Праведному Симеону було одкровення, що він не побачить смерті доти, доки не побачить Христа Господнього. І ось він Його побачив. Його вабила до храму якась незвична сила.
Коли старець, маючи дуже похилий вік, прийшов, у свої обійми прийняв Богонемовля Христа, тоді він промовив ці слова: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром». Настав час, коли йому можна було померти, і ця смерть його повинна бути мирною.
Ми з вами, дорогі брати і сестри, набагато щасливіші за праведного Симеона, оскільки не тільки бачили спасіння, а ми його маємо, спасіння всередині нас є. Це відбувається тоді, коли ми з глибокою вірою, зі страхом Божим причащаємося Святих Христових Таїн. Вони приносять нам спасіння, творять його всередині нас. Бо Святе Писання розповідає про те, що той, хто причащається Святих Христових Таїн достойно, той з’єднується зі Спасителем і Господом. Дух Святий, якого ми приймаємо в Таїнствах Церкви,— це і є наше спасіння.
Подія сьогоднішнього дня нагадує й нам, всім християнам, що колись, в свій час, наша матір також принесла нас в храм, і також представила перед Богом, щоб ми стояли в твердості віри, і святості свого життя. Господь же, в силу своєї обітниці, перебуває в цьому світі, з нами «до кінця віку». Він завжди і повсюди, перший шукає з нами зустрічі, бо така природа Його любові.
Бог стоїть біля дверей нашого серця і стукає. Велике Благо тим, хто відповідає на Його заклик, і хто сам шукає з Богом зустрічі. Тієї зустрічі з Ним, якої нам не уникнути. Ця зустріч в нашому житті, в нашій вірі, в радощах, в горі, вона в Церкві, в Її таїнствах, і в оточуючому нас світі, і вона, врешті-решт, в кінці нашого земного життя. І саме про цю останню зустріч нам треба пам’ятати постійно!
Праведний Симеон тримав Христа на своїх руках, а ми можемо поселити Його в своєму серці. І якщо в нас житиме Бог, то ми станемо найщасливішими людьми на землі. Амінь.
Прот. Ігор Клачук,
(Горохівський благочинний округ)
