Якби ми навіть не зробили жодного гріха, то вже один гріх осуду міг би звести нас до пекла.
Хто суворо розслідує чужі провини, той не отримає жодної поблажливості до своїх власних, тому що Бог виголосив суд відповідно не лише властивості наших злочинів, але й по твоєму суду про інших…
Не будемо суворо судити інших, щоб і в нас не вимагали суворого звіту, — ми самі обтяжені гріхами, які перевищують будь-яке помилування. Будемо більше співчувати тим, які грішать, не заслуговуючи на поблажливість, щоб і ми могли сподіватися на таку ж милість до себе; хоча, скільки б не намагалися, ми ніколи не будемо в змозі надати таке людинолюбство, якого потребуємо від людинолюбного Бога.
Тож чи не безрозсудним буде, коли ми самі перебуваємо в такій великій біді, суворо розбирати справи своїх побратимів і шкодити самим собі? Таким чином, ти не стільки виставляєш його недостойним твого благодіяння, скільки самого себе – недостойним Божого людинолюбства.
Хто суворо стягує зі свого побратима, з того набагато суворіше стягне Бог.
Святитель Іоанн Златоуст
