1.7 C
Lutsk
Середа, 11 Грудень, 2019
Загальноцерковні Інтерв’ю Публікації УПЦ

Захоплююся тим, як Митрополит Онуфрій сприйняв цю кризу — інтерв’ю з митрополитом Афанасієм Лімасольським про релігійну ситуацію в Україні

Митрополит Лімасольский Афанасій — особистість, яку не потрібно представляти в православному світі. Він здобув авторитет своїм високодуховним життям і відомий як молитовник і суворий захисник Православ’я. Саме тому нам важливо було дізнатися його особистої думки щодо ситуації в Україні. 

Увійшовши до кімнати, в якій мало проходити інтерв’ю, погляд зупинився на великій кількості зображень подвижників, святих та кіпрських ієрархів. По всіх (чотирьох) кутках кімнати розташовані хрести. Все це створює певну атмосферу, коли духовне стає центральним. “Про Україну все будемо інтерв’ю робити?” — запитав владика.

Так, ситуація в Україні стала чи не найбільш обговорюваною темою в усьому православному світі, тому хотілося б поговорити саме про це. Кіпр – країна, яка однією з перших прийняла християнство, і Кіпрська Церква має багату історію і колосальний досвід християнського життя. Тому пропозиція Кіпрської Церкви створити майданчик для міжправославних перемовин саме тут, на Кіпрі, є цілком закономірною, і ми бачимо, що це вже принесло перші плоди – Єрусалимська та Антіохійська Церкви готові до діалогу і мають намір подолати кризу у своїх відносинах. Чи є у Кіпрської Церкви бачення, як можна було б вийти з кризи, що склалася в церковному середовищі в Україні?

— Як ви знаєте, Архієпископ Кіпру вже відвідав Патріархію Болгарії, Патріархію Сербії, Церкву Греції, зустрівся з Патріархами Александрійської, Антіохійської та Єрусалимської Церков, підтримує спілкування з архієпископом Албанської Церкви Анастасієм. Він робить все можливе для того, щоб ця криза була подолана. Я не знаю, чи вдалося вже досягти якихось результатів, але і Архієпископ, і Синод нашої Церкви докладають всіх зусиль, щоб допомогти у вирішенні цієї кризи.

Раніше ми писали: Найважливіша справа людини. З бесід митрополита Афанасія Лимасольського

— Перед наданням томосу про автокефалію для Української Церкви президент України Петро Порошенко і патріарх Варфоломій підписали угоду, згідно з якою Константинопольська патріархія зобов’язалася проводити роботу з іншими Помісними Церквами для визнання української автокефалії, а Петро Порошенко повинен був передати у володіння патріарха Варфоломія майно та будівлі в Україні. Це виглядало як договір про продаж автокефалії і посіяло спокусу та обурення серед народу.

Яким чином відбувається процедура надання автокефалії, і наскільки доречною є така угода з точки зору церковних традицій?

— Що стосується першої частини запитання про угоду, яку Ви згадуєте, то я не маю інформації про це, і тому ніяк не можу це прокоментувати. Можливо, причина у тому, що я не знаю мови. Стосовно ж другої частини запитання про процедуру надання автокефалії, то наскільки мені відомо, під час зустрічей, що передували Собору Православних Церков (на Криті), було дуже багато розмов на цю тему: яким чином повинна надаватися автокефалія Церкві. Я ніколи не був на цих зустрічах, але наскільки мені відомо, всі Церкви дійшли до останньої стадії обговорення цього питання, але так і не знайшли спільного рішення.

Розглядаючи всі ці питання слід розуміти, що кожне рішення Церкви має вести до єдності і любові. Я не хочу вірити, що Вселенський патріархат, або Церква України, або Руська Церква хотіли створити проблему, але зараз проблема дійсно існує, і тому ми всі разом повинні знайти спосіб вирішення цієї проблеми, знайти шляхи зцілення цієї рани. На цьому шляху главам Церков необхідно бути дуже уважними, виходити із загальних інтересів Церкви і проявляти смирення. Все це повинно бути притаманним Предстоятелям Церков, клірикам та всім християнам.

В Україні Церква під керівництвом Митрополита Онуфрія налічує близько 100 єпископів. До нової ж церковної структури в Україні ввійшло лише 2 єпископи УПЦ. Через відсутність бажання ієрархів канонічної Церкви йти до нової структури в Україні люди схильні вважати, що томос було надано саме розкольницьким структурам (УПЦ КП та УАПЦ), і таким чином відбулася легалізація розколу. Як до цього ставляться в Помісних Православних Церквах?

Я вам прочитаю уривок з шостого пункту заяви Священного Синоду Кіпрської Православної Церкви, де вказано, що Священний Синод вагається визнати священиками тих людей, котрі не отримали канонічного рукоположення. Тут в шостому пункті зазначено: «2000-річна історія як Кіпрської Церкви, так і всієї Православної Церкви ставить під сумнів можливість легалізації таїнств, звершених архієреями, з яких було знято сан, які були відлучені від Церкви і підпали під анафему».

Їх покарання було визнано всіма Православними Церквами. Ми ж визнали накладення анафеми на Філарета, і тому Синод Кіпрської Церкви сумнівається в тому, що можна визнати дієвість звершених ним хіротоній та інших таїнств. Тому ми –Церква Кіпру, досі офіційно не визнали Епіфанія як главу нової української церкви.

— У деяких ЗМІ було опубліковано новину про те, що Ви не підписали комюніке Кіпрської Церкви відносно ситуації в Україні. З чим це було пов’язано?

— Це правда. Я не став підписувати заяву Синоду Кіпрської Церкви, тому що був незгодний з деякими місцями в тексті. Звичайно ж, більшість членів Синоду прийняли цей текст, і це стало відображенням позиції Церкви Кіпру. Цей текст був спрямований на підтримання порядку в Церкві. Але особисто в мене є деякі сумніви щодо певних місць цього тексту.

— Деякі представники нової української церкви під керівництвом Єпіфанія Думенко трактували цей ваш вчинок таким чином, що нібито цим Ви хотіли їх підтримати.

— (Сміється) З точністю до навпаки. Я хотів, щоб текст був більш чітким і ясним, і висловлював підтримку Митрополиту Онуфрію і деякі інші моменти. Звичайно ж, я з повагою приймаю думку Архієпископа та інших членів Синоду про те, що ми повинні мати нейтральну позицію заради можливості стати посередниками між Константинополем і Москвою. З цієї точки зору це для мене в якійсь мірі є прийнятним, але я  вважав би за краще, щоб Синод Кіпрської Церкви висловив чітку й однозначну позицію, тому що даний текст, що оприлюднила Кіпрська Церква, кожен може трактувати на свій розсуд: як «за», так і «проти».

І відповідно, що так воно і відбувається. Я наведу вам для кращого розуміння один приклад. Перший параграф говорить: кожна нація має право з отриманням національної незалежності претендувати також і на церковну автокефалію. Якщо ми це приймемо як правило, то кожна країна буде створювати свою автокефальну Церкву. Я приведу вам один простий приклад: Антіохійський патріархат духовно опікує багато країн: Арабські Емірати, Ліван, Сирію та інші. Згідно цієї логіки потрібно Лівану мати автокефалію, і інші країни також отримали б церковну автокефалію.

Те ж саме і Александрійський Патріархат: під її керівництвом багато країн Африки. За цією логікою і Кенія тоді повинна бути автокефальною, і Мозамбік, і Танзанія. Це ж все окремі країни і окремі національності. Якщо ми цю логіку застосуємо до всіх, то це буде мозаїка з автокефалій. Це не має логіки. Роблячи щось, ми перш за все повинні думати про наслідки, усвідомлюючи сильні і слабкі місця кожної окремої Церкви. Хіба ми не бачимо, що наші російські брати відносяться до Києва як до купелі хрещення Русі?

— Очевидно, що така логіка призведе і до того, що з припиненням існування якоїсь окремої держави, відповідна Церква повинна самоліквідуватися.

 —І це також. І я вам приведу до прикладу Скоп’є, як її зараз називають Північна Македонія, чого ми не визнаємо. За цією логікою вони теж повинні мати автокефальну церкву. І Чорногорія теж. Ви ж розумієте, що це шлях до катастрофи з великою кількістю проблем? Саме тому особисто для мене текст заяви став неприйнятним. Я поважаю рішення Церкви, я виконую послух Церкві, але висловлюючи свою особисту думку з цих питань, я можу сказати, що я не згоден.

— Патріарх Варфоломій заявив, що надання томосу про автокефалію направлено на зцілення розділення в Україні. Однак нещодавно митрополит Бориспільський Антоній заявив, що з канонічної Церкви під керівництвом Онуфрія в новостворену церкву пішло менше 1% парафій. А Філарет Денисенко в одному з інтерв’ю кілька днів тому заявив, що томос привів до розділення і протистояннь навіть у рядах тих, кого в Україні прийнято називати розкольниками. Виходить, що томос не об’єднує, а ще більше розділює українське суспільство. Можливо, видача томосу без урахування думки УПЦ і Помісних Церков була помилкою? 

— На мою особисту думку, це було дещо поспішним рішенням. Потрібно було почекати, поки предстоятелі всіх інших Помісних Церков також висловлять свою згоду. Зараз же ми бачимо, що Синоди Помісних Церков закликаються (К-полем) визнати нову церковну структуру пост фактум, що створює багато проблем.

У випадку з Україною є низка питань:

  • відлучені, піддані анафемі, позбавлені сану, як то Філарет;
  • Не висвячені «священики» Макарія;
  • а також те, що ієрархія вже існувала – 100 архієреїв з канонічним предстоятелем митрополитом Онуфрієм, з котрим ми всі, відповідно до канонів, співслужили.

І все це в один день перевернулося. Зрозуміло, це не рішення однієї людини, це не рішення патріарха Вафроломія – це рішення Синоду Константинопольського патріархату під головуванням патріарха Варфоломія.

— Зараз багато Церков піднімають питання про те, що хіротонії в новоствореній структурі не є дійсними. Представники деяких Церков прямо говорять, що це (ПЦУ) є зібрання мирян, оскільки в середовищі розкольників священства бути не може.

 — Це ж саме говорить і Синод Кіпрської Церкви: священства не може бути серед тих, хто був позбавлений священства, був відлучений або підданий анафемі.

— У той же час представники Константинопольського патріархату заявляють про те, що в цій структурі все ж є повноцінне священство. В першому канонічному правилі святителя Василя Великого, прямо написано, що кожен, що йде в розкол одразу втрачає апостольське спадкоємство і священство, і вже не може здійснювати таїнства і передавати благодать священства, оскільки сам відпав від благодаті Святого Духа і є мирянином.

Чи означає позиція Константинопольського патріархату, що ставлення до даного канону Вселенського Собору переглянуто, і існують шляхи для прямо протилежних висновків, ніж ті, про які там йдеться?

— Якщо це говорять священні канони, ніхто не може ставити це під сумнів, але зобов’язані це прийняти. У випадку з Україною деякі особи не мали єпископського сану – це група лише так званих єпископів, які самі себе висвятили, це «єпископи» Макарія (Малетича). Був Філарет, і була група людей під керівництвом Макарія, які по суті є самосвятами, вони не були висвячені. Якби була лише одна група, з яких зняли сан, але вони раніше мали рукоположення від канонічних єпископів, Синод  міг би у вигляді ікономії (поблажливого відношення – прим. переклада) прийняти їх як рукопокладених . Звичайно, що це могло б бути в тому випадку, якщо б вони перед цим покаялися в своєму гріху і попросили б вибачення у Церкви. На жаль, ми не спостерігаємо цього, і ми не бачимо, щоб їм тепер було надано якесь дієве свячення.

— Зараз представники нової церкви створюють проблеми канонічній Церкві, але чи повинен Константинопольський патріарх, який має згідно з Томосом певні повноваження у новій церкві, зробити заяви і повпливати на цих людей, які вже не приховують своєї боротьби за владу? Чи повинен патріарх Варфоломій покласти цьому край?

— Я не можу знати, про що думає Вселенський Патріарх. Нам не легко говорити про патріарха Варфоломія, адже він наш батько, ми його поважаємо і любимо. У той же час ми вважаємо Митрополита Онуфрія нашим братом. Ми не робимо поділу між українцями і греками, для нас вони брати і православні християни. І ви повинні розуміти, що нам боляче від того, що зараз відбувається – боляче і за одну Патріархію і за іншу, і за Церкву України.

— Є думка, що спроба з плином часу оголосити дії розкольників благодатними таїнствами і визнати їх хіротонії призводить до розмиття понять про добро і зло. Виходить, що ще вчора якісь явища Церква визнавала гріхом (наприклад, той же Патріарх Варфоломій в листі до РПЦ визнав правильність накладення анафеми на Філарета), а сьогодні виявляється, що гріх перестав бути гріхом. Через спробу переглянути минуле цієї структури, переглядається не тільки питання її статусу, територіальних меж канонічної Церкви, а й питання гріха і добродіяння . У Церкві стирається поняття добра і зла: вчорашні грішники розчерком пера можуть бути оголошені благочестивими священиками, а благочестиві священики – грішниками. Що ви про це думаєте?

— Дивіться. Кожен гріх і кожен поганий вчинок прощається через розкаяння. Якщо є розкаяння, Церква приймає кожну людину. Звичайно ж, це не обмежується однією людиною. В історії Церкви є приклади, коли наша Церква в цілях ікономії рішенням Синоду приймала в свої обійми громади схизматиків. Однак цьому має передувати каяття і визнання гріха. Тоді Церква, як любляча мати, обіймає всіх своїх чад. Але нажаль, у випадку з Філаретом ми цього не побачили.

— Недавно митрополит Еммануїл з Константинопольського патріархату відвідав Україну і між іншим зустрівся з Філаретом Денисенком. Після зустрічі було зроблено спільне фото, на якому ззаду видно патріарший куколь Денисенко. Ці ж фотографії опубліковані і на офіційному сайті Фанару. Денисенко в своїх промовах вказує, що оскільки патріарх Варфоломій вже визнав нову Церкву, то він піде на будь-які поступки, навіть якщо вони будуть порушувати умови томосу, заради того щоб не втратити авторитет в очах інших Церков. Якщо Денисенко буде визнаний патріархом Варфоломієм у статусі патріарха, як до цього можуть поставитися у православному світі?

— Я думаю, що це не серйозно, тому що Денисенко досить літня людина, і ми не повинні концентрувати свою увагу на конкретній людині. У якийсь момент він піде з цього світу, як і всі ми. Важливе питання полягає в тому, хто є канонічним, дійсним головою Церкви України, з ким ми можемо проводити богослужіння, а з ким ні. Ця проблема не полягає у якійсь певній людині: Філарет, Епіфаній або хтось ще. Це питання священних канонів, які служать гарантом порядку в Церкві. Денисенко є людиною у віці 90 років. Поставте там три крапки. (Посміхається).

— Філарет Денисенко і Макарій Малетич – колишні глави розкольницьких структур УПЦ КП і УАПЦ – публічно заявили, що не дивлячись на створення нової церкви, вони до сих пір не подали документи на ліквідацію своїх структур, і поки що не мають наміру цього робити. Більш того, навіть офіційні сайти цих розколів досі функціонують під старими назвами, і на сайті УПЦ КП Філарет Денисенко досі названий патріархом і главою цієї структури. Виходить, що одні й ті ж люди одночасно є членами і нової церкви, і розколів.

— Безумовно, все це складає частину сумної дійсності, пов’язаної з Українською Церквою. Можливо, вони самі заявлять, що їм потрібен час, щоби все привести до ладу, але я повторю те, що сказав раніше – головне питання не в деталях їхніх дій, а в тому, яким канонічним шляхом вони повинні були йти.

— Нещодавно «митрополит білгородський» Іоасаф, клірик новоствореної церкви, заявив, що існує велике протистояння між Філаретом Денисенком і главою нової церкви Єпіфанієм, а також між їхніми прихильниками, і ця ситуація може породити розкол структури. Якщо ситуація буде ускладнюватися, то чи має Константинопольська патріархія дати відповідь за все, що сталося з її ініціативи, і чи існує дійсно загроза розколу світового православ’я через надання томосу про автокефалію нової церкви в Україні?

— Я не вважаю, що проблема зосереджується на одній людині, навіть якщо ця людина Денисенко. Відносно можливості виникнення великих проблем у Православній Церкві – нажаль, є така небезпека. Але ми сподіваємося в першу чергу на милість Бога, яка не допустить таких спокус, які перевищують сили Його Церкви, і на згоду і добрий намір глав усіх Помісних Церков: і Вселенського патріарха Варфоломія, і патріарха Московського Кирила, і Митрополита Київського Онуфрія, тому що всі вони хочуть блага для Церкви. Я думаю, що всі вони мають добрі наміри. Я вірю, що Господь пошле рішення проблеми, і тому нам слід багато молитися. Христос сказав, що спокуси долаються великою вірою та чисельними молитвами.

— У кожному місті, згідно з канонами, може бути тільки один православний єпископ. Коли патріарх Вафроломій каже, що тепер Епіфаній є митрополитом Київським, виходить, що він оголошує Митрополита Онуфрія ледь не розкольником, що не має права бути ієрархом Києва?

— Ні, такого він не заявляв. Ми повинні бути правдивими. Він написав у листі: «коли після томосу буде обрано нового митрополита Києва, тоді Онуфрій не зможе називатися митрополитом Києва», але не заявив, що він стане розкольником. Я вже говорив, що, на жаль, це є наслідки поспішного рішення.

— Чи позбавляють Митрополита Онуфрія таким чином можливості служити в Україні?

— Я не думаю, що це є так. Можливо, в Константинополі думали, що всі захочуть увійти до нової церкви, і цим було продиктоване таке рішення, але я не можу замість них сказати, що вони думають про це.

— Надання томосу українським розкольникам породило серйозні проблеми. Наприклад, в 2014 році єпископ розколу УПЦ КП Кирило навмисне їздив в зону бойових дій, щоб відвезти допомогу солдатам і стріляти по сепаратистам, і після цього демонстрував свої знимки зі зброєю в руках. В інтерв’ю він заявив, що стріляв зі зброї в сторону сепаратистів, хоча не певний, чи вбив кого-то з них. Він був заборонений у священнослужінні в так званому Київському Патріархаті, але пішов в розкол УАПЦ, який його прийняв як єпископа.

— Проблема не в якихось окремих особистостях, які поводяться неправильно. Люди, які ведуть себе неправильно, можуть бути скрізь. Наше завдання слідувати священним канонам та відповідним вчинкам, а люди, що роблять погані вчинки, є скрізь.

— Останнє питання я хотів би задати про зв’язок ситуації в Україні з католиками: відомо, що всі учасники автокефального руху в Україні так чи інакше погодилися на зближення з уніатами. Я займаюся вивченням ролі католицької церкви в протестних рухах і державних переворотах в період правління папи римського Франциска, і тому знаю безліч фактів того, що часто саме уніати просували в Україні ідеї автокефалії для православних.

 Нова церква по суті складається з трьох частин:

1) Розкольники колишнього, так званого, Київського патріархату.

2) Ті, які підпорядковувалися Макарію.

3) Двоє єпископів, які втікли з канонічної Церкви.

Якщо ми подивимося на першу групу, то Філарет Денисенко в 2014-му і в 2016-му році заявляв про можливість об’єднання з уніатами.

Якщо ми подивимося на другу групу, то Макарій Малетич ще в 2014 році підписав меморандум з чотирма єпископами з інших церков, в тому числі і уніатським єпископом, про створення єдиної церкви на рівні окремо взятих єпархій. Два єпископа з канонічної Церкви також поставили свої підписи, це було зроблено без відома митрополита Онуфрія, а через кілька днів вони відкликали свої підписи. Але це показало готовність Макарія створювати єдину церкву з уніатами без відмови уніатів від своїх єретичних догматів (блукань у вірі).

Якщо ми звернемо увагу на третю групу, то прихильники митрополита Олександра Драбинко закликали до загальних молитвам з католиками і навіть на компроміси в догматичних питаннях.

І тепер глава цієї структури Єпіфаній повідомляє, що вся нова церква може об’єднатися в майбутньому з уніатами. Навіщо піднімати питання про статус цієї структури, якщо там на всіх рівнях йдуть заяви про можливе об’єднання з уніатами?

 — Вони, ймовірно, заявляли це до того, як отримали томос?

— Більшість – так, проте глава нової структури Єпіфаній зробив заяву лише кілька тижнів тому.

— Якщо вони заявляють про речі, які є не православними за своєю сутністю, то предстоятелі всіх Православних Церков повинні серйозно це прийняти до відома і вказати їм на хибність таких заяв.

Послухайте, як епілог всього того, що ми зараз обговорювали, висловлю вам свою особисту думку. Я так відчуваю і вірю. …але можу помилятися.

Я вважаю, що Митрополит Київський Онуфрій є канонічним предстоятелем Української Православної Церкви. Я хочу попросити всіх православних братів в Україні, щоб вони знаходилися під омофором Митрополита Онуфрія, щоб вони підтримали свою Церкву, щоб вони залишилися вірними Православній вірі. Я розумію, що вони проходять через великі спокуси. Нам дуже шкода, і ми просимо вибачення за те, що кожен з нас в якійсь мірі став причиною цих спокус, але ми молимося, щоб Господь допоміг пройти через ці спокуси. Я можу сказати також наступне. Мене дуже вражає, і я дуже захоплююся тим, як Митрополит Київський Онуфрій сприйняв цю кризу: з великим спокоєм, з великою гідністю, малослівно, з малою кількістю заяв і з багатьма молитвами. Ми не хочемо нікого звинуватити. Ми поважаємо і любимо наш Вселенський патріархат. Ми не хочемо засмучувати Патріарха Варфоломія. Ми також поважаємо і любимо Патріарха Московського Кирила. Ми всі є братами, ми всі є одним тілом, православними християнами. Це спокуса. Потрібно піднести молитви, і вона пройде. Це і є сутність даного питання.

Ми не станемо переможцями, якщо будемо стріляти один в одного. Ми станемо переможцями, якщо смиренно піднесемо молитви і будемо просити Бога, щоб звершилася Його свята воля.

— Тобто, щоб рішення цієї проблеми було в дусі любові.

— Саме так. Ми говоримо кожен день до Христа: нехай буде воля Твоя. Цього ми повинні шукати, і це має стати метою нашого життя. І тим більше такий підхід має проявлятися на рівні предстоятелів Церков.

За матерыалами сайту УПЦ

Вас може зацікавити

Князь світла: від воїна-язичника — до Хрестителя Русі

Віра в серці народжується від справ, – Блаженніший митрополит Онуфрій. ВІДЕО

Навіщо кожній людині слід себе преображати? “Слово Предстоятеля”. ВІДЕО