19 січня 2021 року, у день Богоявлення, відiйшов до Господа багатолітній служитель Православної Церкви на Волині клірик Свято-Покровського храму м. Луцьк протоієрей Миколай Рибчинський.
21 січня 2021 року, вікарний архієрей Волинської єпархії єпископ Камінь-Каширський Афанасій у Свято-Покровському храмі звершив Божественну Літургію та чин відспівування в Бозі спочилого новопреставленого священнослужителя.
Владиці співслужили секретарі єпархії, отці благочинні м. Луцьк та сонм духовенства.
Піснеспіви виконував хор священників Центрального благочиння м. Луцьк.
Після молитви владика висловив слова співчуття пастві та рідним покійного.
Читати також: “Пам’ятайте про смерть, думка про неї – ніби єдине, що надає життю вищий сенс”, – Митрополит Антоній Сурозький
Некролог
Рибчинський Микола Васильович, протоієрей – народився 15 лютого 1939 року у селі Сатіїв Дубенського району Рівненської області у сім’ї священика. У 1957 році закінчив 10 класів середньої школи у селі Вовковиї Демидівського району Рівненської області і у тому ж році вступив у ВДС, де став помічником завгоспа. 13 жовтня 1958 року був відрахований із ІІ курсу ВДС у зв’язку із військовим призовом. Служив у будівельних військах у Петрозаводську. Після завершення строкової служби мав бажання повернутися до навчання у ВДС, однак військовий комісар натякнув, що у такому разі хлопця знову кудись відправлять, а про семінарію сказав, що вона все одно закривається. Натомість, він пообіцяв юнаку вступити до інституту, і незабаром Микола Рибчинський був прийнятий на математичний факультет Луцького педінституту. Згодом він одружився, встиг сім років пропрацювати сільським учителем і навіть стати заступником директора школи, але бажання послужити Богу не зникало, тому Микола Васильович залишив викладання і подав документи в МДС.
2 червня 1969 року, після закінчення ІІ курсу, ректором МДА єпископом Дмитровським Філаретом (Вахромєєвим) Микола Рибчинський був рукопокладений у сан диякона. Згодом у семінарію приїхав представник Новосибірської єпархії, який переконав отця Миколу поїхати на служіння у Сибір. В МДС Рибчинський перевівся на заочний сектор (через рік він склав випускні іспити) і 8 червня 1970 року указом архієпископа Новосибірського і Барнаульського Павла (Голишева) був призначений дияконом Троїцької церкви міста Красноярська. 15 липня 1973 року у Новосибірську новим керуючим єпархією єпископом Гедеоном (Докуніним) отець Микола був рукопокладений у сан священика і призначений настоятелем Казанської церкви міста Ачинська Красноярського краю, де прослужив до 25 жовтня 1974 року, коли отримав переведення у клір Петро-Павлівського собору міста Томська, хоча віруючі Ачинська просили архієрея залишити священика, якого встигли полюбити за рік, на місці.
Під час відпусток томського настоятеля та благочинного Рибчинський, з благословення архієрея, заміщав ці посади. Ревне служіння отця Миколи не залишалося поза увагою єпархіального керівництва: у 1974 році він був нагороджений одночасно набедреником і скуфією, у 1975 році – камилавкою, у 1977 році – золотим хрестом.
15 травня 1979 року ієрей Микола Рибчинський був призначений настоятелем Вознесенської церкви міста Бєлово Кемеровської області. 25 січня 1982 року архієрей повернув отця Миколу у клір собору міста Томська. І знову майже сто парафіян слізно просили архієпископа Гедеона не забирати від них улюбленого пастиря. У тогочасній єпархіальній характеристиці на священика йшлося, що він «дуже багато доброго зробив для Вознесенської церкви м. Бєлово». Також було зазначено: «Отець Микола, володіючи прекрасним басом, гарно служить, без ліні проповідує слово Боже, слухняний своєму священноначаллю та злагідний із братією. Парафіяни люблять отця Миколу». У 1982 році батюшка зведений у сан протоієрея.
Влітку 1985 року протоієрей Микола Рибчинський, порадившись із дружиною, вирішив залишити Сибір і перебратися у тепліший регіон. 15 серпня 1985 року архієпископом Ташкентським і Середньоазіатським Варфоломієм (Гондаровським) він був направлений на священицьке служіння у Миколаївський собор міста Душанбе, де 5 жовтня того ж року став настоятелем. Також батюшка був благочинним Таджицького округу. Тут він отримав дві чергові священицькі нагороди – палицю (1987 рік) та хрест із прикрасами (1991 рік).
1 листопада 1991 року архієпископом Володимиром (Ікимом) протоієрей Микола Рибчинський був призначений секретарем єпархіального управління та настоятелем Олександро-Невського храму міста Ташкента. У 1993 році його нагороджено митрою, а пізніше – орденами благовірного Даниїла Московського, преподобного Сергія Радонезького і рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеню.
13 вересня 2006 року отець Микола звернувся до керуючого Ташкентсько-Середньоазіатською єпархією із проханням звільнити його з кліру і відпустити в Україну. «У цьому році, – писав священик, – я відчув, що фізичні сили мене покидають. Хвороба – цукровий діабет – прогресує… Я думаю, що мені потрібно змінити клімат і продовжити лікування в Україні…»
Зараховуючи священика за штат із правом переходу у Волинську єпархію, митрополит Володимир (Іким) позитивно характеризував його: «Протоієрей Микола проявив себе ревним священиком… Був діяльним секретарем єпархіального управління… Багато людей з великим жалем і печаллю відпускали його… За натурою протоієрей Микола Рибчинський людина добра, товариська, представницька, достатньо комунікабельна, легко знаходить спільну мову з людьми».
Протоієрей Микола Рибчинський із матушкою Неонілою та молодшими дітьми переїхав у місто Луцьк, де проживав син. У грудні 2006 року митрополит Луцький і Волинський Ніфонт (Солодуха) призначив священика штатним кліриком кафедрального Свято-Покровського храму міста Луцька. Незабаром отець Микола став духівником благочиння. У 2014 році він був нагороджений другим хрестом із прикрасами.
19 січня 2021 року, на 82-му році земного життя протоієрей Миколай Рибчинський відійшов до Господа.
Отець Миколай був ревносним християнином, глибоко віруючою, доброю та скромною людиною, яка благоговійно предстояла Престолу Божому, смиренно і відповідально виконував покладені на нього послухи, з любов’ю ставився до людей і сам користувався заслуженою любов’ю духовенства та прихожан.
Вічна та світла пам’ять дорогому отцю Миколаю.
Автор протоієрей Олександр Федчук.