Дуже часто читання Євангелія на богослужінні починається словами: «У дні ці»: «У дні ці Марія поспіхом пішла у передгір’я, в місто Іудине…»; або ж «У ті дні вийшов від кесаря Августа наказ зробити перепис по всій землі» і так далі. Ми чуємо ці слова постійно.
Святі отці ухвалили саме так починати євангельську розповідь у храмі. А деякі люди не розуміють: «Чому обов’язково – у той час? Значить, усе це було дуже давно, у давнину – а зараз що?» Так, у ті часи відбувалися дійсно прекрасні, дивні речі. Але хіба тільки тоді? Ні, потім теж траплялося, і досі трапляється, дивне.
Взагалі, кращий час – той, що саме сьогодні, зараз; час, коли живеш ти, живу я; час, коли Бог діє і вершить таємницю нашого спасіння. І так – у всі часи: для кожної людини краща епоха – це її епоха. І нам з вами найкраще жити саме зараз, у даний момент – як і для усіх людей на світі. А коли зараз піде в минуле, почнеться новий період, нова епоха – нова година, день, новий рік, і ми житимемо вже в інший час. Отже, кращий день у нашому житті – це день сьогоднішній.
Пригадую, багато років тому, у дитинстві, мені потрапила книга духовного змісту, адресована молоді, і там я прочитав приблизно те ж саме: «Немає нічого кращого, ніж бути молодим християнином у наш час». Мені так сподобалася ця фраза, що я її записав і запам’ятав.
Ми живемо в скрутний час, коли навколо маса спокус, випробувань і труднощів, що віддаляють нас від Бога. Але якщо вдається відчути Божу присутність, Його благодать, мудрість і силу – розумієш: так, час зараз важкий, але Він – тут! І з цього виходить, що Господь дійсно сильніший за будь-які спокуси, випробування і труднощі. Як каже Він Сам: «У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ». І: «Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку».
Уявіть, що перед нами – численна ворожа армія, але ми безстрашно крокуємо їй назустріч, тримаючись за руку Христову. І чим ближче ворог, тим сильніше відчувається тепло Божої руки, тим ясніше відчувається Його присутність і дотик, бо Він – наш Супутник, і ми разом йдемо по цій землі. «Як добре йти з Тобою, Господи, – думаєш ти. – І якби навколо були одні церкви, запах ладану і святі, це сприймалося б абсолютно буденно. А зараз, у скрутну хвилину, – це справжнє диво, відчувати Тебе поруч серед безлічі спокус, відчувати Твій дотик».
Хіба не дивно? Прекрасно відчувати дотик Христовий; прекрасно відчувати, що тепер ти віриш не в теорію, ідею, слова чи філософію – а в Особу. З ідеєю неможливо поговорити. Як, наприклад, поспілкуватися з ідеєю миру у всьому світі? Чи, припустимо, з ідеєю блага? Це все теоретичні поняття. Господь же є об’єктом нашої любові, тобто нашою кінцевою метою, прагненням, вершиною наших очікувань.
Хіба не так? «Так, гряду скоро!» – каже нам Бог в Одкровенні Іоанна Богослова. «Так, гряди, Господи Ісусе!» – відповідає Йому Церква. «Прийди, Господи». Ми не чекаємо якесь філософське вчення, яке переможе світ, ми чекаємо Особу, Господа нашого Ісуса Христа. І чудово, коли можеш радіти Його присутності, любити Його, залучатися Йому, відчувати Його у своєму тілі і крові, відчувати, що Він живе в тобі після Святого Причастя.
Одна людина якось сказала мені: «Я причащаюся регулярно, але швидко про це забуваю». Не забувай, пам’ятай. Пам’ятай, що ти причастився і тепер у тобі живе Господь. Як казав Симеон Новий Богослов: «Дивлюся на руки свої і бачу Господа. Дивлюся на тіло, і в ньому – Господь. Його кров тече в моїй крові».
Це незбагненна для людського розуму реальність, яка примушує згадати от ще про що. В Одкровенні, як ви пам’ятаєте, сказано, що Церква завершить своє земне існування – у крові. Кров’ю Вона була створена, і кров’ю – припиниться. Тільки подумайте: кров’ю! Скільки в Церкви мучеників! Скільки людських жертв, гонінь, мук – величезна кількість святих пролила свою кров за Христа і тепер виблискують білими ризами біля Престолу, вихваляючи Його з пальмовими гілками в руках, про що також каже нам Одкровення.
І в останні часи на Церкву чекає безліч труднощів, але на допомогу християнам прийде їх любов до Бога і зіткнення з Ним у молитві. Багато святих кажуть, що підготовка до останніх часів – це не наші знання про те, що буде, як буде і коли. Важливо не це, важливе інше: щоб бути готовим до випробувань, треба зібрати в сховищі своєї душі благодать, милість, благословення і відчуття Христові. Тоді – витримаєш.
Без любові до Бога нічого не вийде. Інакше заради кого ми жертвуватимемо своїм життям, коли прийдуть останні часи? Кого сповідуватимемо? Бога, Якого вже зараз не любимо? Просто так знати про останні часи, чекати їх – у цьому немає жодного сенсу, якщо при цьому не любити Христа. Не буде нам у цьому жодної користі, нічим ми собі тут не допоможемо.
Але якщо ти любиш Господа, то навіть якщо нічого не знаєш про останні дні – у цьому немає нічого страшного. Бо і тоді, як сьогодні, ти житимеш з любов’ю до Нього, а це – найголовніше. Незалежно від того, що відбувається навколо. Твоє ставлення до Бога, твоя любов, живий зв’язок з Ним – щоб ти міг по-справжньому любити Його і сповідувати ім’я Боже, знаючи, про Кого йде мова. Не пускатися в теоретичні міркування по книгах, а, знаючи живого Бога, не відректися від Нього, коли настане година.
«Відречися від Христа!» – «Ні, бо я Його знаю! І не можу відректися від Того, Кого бачу перед собою». Пригадуєте, коли апостолів вели в темницю, їм веліли мовчати? Але як вони могли мовчати і не говорити про те, що бачили на власні очі? Як могли не розповідати про те, що особисто пережили і відчули? Тому важливо розуміти вже зараз, чи знаєш ти Господа по-справжньому, чи бачиш, чи відчуваєш Його.
А як цього досягти? Як досягти такого досвідченого переживання? Тільки щоденним особистим зусиллям. І завдяки цьому зусиллю, завдяки щоденному подвигу, коли ти, являючи собою Христа, з’єднуєшся з Ним тілом і кров’ю, – Бог стає твоїм особистим досвідом.
Якщо щодня проводити в подвигу, починаєш переконуватися в тому, що Господь – живий, дуже живий, що це справжня Особа. Він – Той, Кого ти бачиш, про Кого говориш, до Кого торкаєшся, Кого цілуєш, Кому служиш і поклоняєшся. І Він торкається до тебе, цілує і любить тебе. Розумієш?
Усі ці слова, які я щойно вимовив, мають абсолютно певне, конкретне значення. Це зовсім не абстракції. Коли ми кажемо: «я торкаюся» або «їм», «п’ю», «причащаюся» – тут немає жодної теорії. Ми куштуємо Христа. Тому я і кажу, що ми не просто слухаємо євангельські слова за богослужінням.
Дехто з нас дійсно здійснює усе це – боротьбу і подвиг в ім’я Христове. І сьогодні це можливо – жити Ним і бути готовими до усього, що Він пошле. Отже, не треба постійно гадати про те, якими будуть останні часи. Треба запитати себе: «Чи люблю я Христа?» Бо тут немає жодної теорії.
Архімандрит Андрій (Конанос)
