Святого чудотворця і лікаря Луку (Войно-Ясенецького) знає увесь православний світ. 11 червня Церква молитовно вшановує святителя Кримського.
Про знаменитого святого написано чимало, але ще раз нагадаймо собі про його роздуми на дуже важливу тему, що ніколи не втрачає своєї актуальності.
Багато хто з нас прочитали чимало книг і статей про святителя Луку. Всіх нас, у тому числі мене, захоплює його подвиг, але в цьому захопленні є зворотна сторона. Не буду судити про інших, скажу про себе. Добре хвалити і захоплюватися вимогливістю та принциповістю збоку, сидячи в теплому кріслі і попиваючи гарячу каву з пісними солодощами. Але от коли я уявляю, якби владика Лука був би моїм архієреєм, я розумію, що не зміг би поручитися, що не нарікав би на нього.
Добре хвалити і захоплюватися вимогливістю та принциповістю збоку, сидячи в теплому кріслі і попиваючи гарячу каву з пісними солодощами.
Безкомпромісний тон його слів, немов батіг, швидко протвережує від усякої розслабленості. І розумієш, що він правий, але також розумієш, що якщо переймешся його промовами, то вже не зможеш жити як раніше, а саме цього боїться мій «внутрішній самолюбець». Що ж, дотримуючись «тональності» святителя Луки, давайте звернемося до його роздумів на цікаву для нас сьогодні тему – про виховання дітей.
* * *
Основний акцент владика робить на відповідальності перед Богом за виховання своїх чад. Ми повинні зрозуміти, що це не просто слова, не просто якесь абстрактне судження, а непорушна реальність. Крім власних безпосередніх гріхів, питання про «якість» виховання дітей буде внесене до «порядку денного» під час суду над нами.
Постійна необхідність матеріального забезпечення сім’ї непомітно виробляє в нас переорієнтацію акцентів і питання вічності у відносинах з дітьми відходять на другий план. Тут владика Лука наводить страшні слова святителя Іоанна Златоуста: «Батьки, які нехтують виховувати своїх дітей по-християнськи, беззаконніші за дітовбивць, бо дітовбивці тіло від душі розлучили, а вони душу і тіло відправили в геєну вогняну».
У такому разі нас не може врятувати навіть особисте благочестя
Мені, в моєму нетривалому досвіді священичого служіння, вже безліч разів доводилося чути слова нарікання і болю батьків про своїх дітей. Про те, що вони неслухняні, що не ходять в храм, ведуть себе нахабно, не відповідають якимось ідеалам, а також про те, що всі їхні батьківські молитви і відозви до Бога залишаються безплідними і безмовними. Чому так відбувається, відповідає святитель Лука: «Тому що не можна покладати на Бога своїх власних обов’язків, тому що ви самі повинні були піклуватися про ваших дітей і виховувати їх, а не чекати, що за вашим нерадінням за вас зробить це Бог».
Далі він наводить доступний приклад. Припустимо, що у нас є якийсь слуга, який не хоче виконувати своїх обов’язків і чекає, що ви самі все за нього зробите. Яка в такому випадку у нас буде реакція? Очевидно, що гнів. Чого ж тоді ми чекаємо від Бога, коли самі є такими недолугими слугами? «Тяжку, тяжку дасть відповідь перед Богом кожен із тих, хто не піклується про виховання дітей».
Викривально звучить святительське слово.
Владика Лука також підкреслює, що в такому разі нас не може врятувати навіть особисте благочестя. Згадаймо історію зі священиком Ілієм, описану в Першій книзі Царств. Сам він п’ятдесят років служив ізраїльському народу, був благочестивим, при ньому виховувався майбутній пророк Самуїл, і єдиним його недоліком було недбальство у вихованні синів. І ось звучить грізний вирок Господній: «Я покараю дім його навіки за ту провину, що він знав, як сини його нечествують, і не обуздав їх; і тому я домом Ілії клянусь, що вина будинку Ілієва не загладиться ні жертвами, ні приношеннями хлібними довіку» (1 Цар. 3: 13-14).
«Тяжку, тяжку дасть відповідь перед Богом кожен із тих, хто не піклується про виховання дітей».
Як бачимо, покараними виявилися не тільки сини Ілії, але і він сам. І ось святитель Лука волає до нас: «Подумайте, як це страшно, яку тяжку відповідальність ви несете перед Богом, якщо не виховуєте своїх дітей у звичках християнських. Скажіть, що буде з нещасною дочкою вашою, яка в юності віддається розпусті і потім вийде заміж і народить дітей? Буде благословення Боже на ній і на всій її родині? Ні. Це виросте неблагочестивий богопротивний рід».
Я прекрасно розумію, що багато з сучасних християн самі довгий час перебували поза Церквою, а час виховання дітей якраз і випав на цей безбожний період нашого життя. Але зі святителем складно сперечатися, та й безглуздо. Можемо лише сподіватися, що цей, десь незалежний від нашої волі факт стане, свого роду, пом’якшувальною обставиною.
Тим же батькам, яким в силу об’єктивних причин не вдалося посіяти зерно віри у своїх дітей, наведемо слова пророка Єзекіїля:
«А чоловік, коли він справедливий, і робить право та справедливість,… уставами Моїми ходить, а прав Моїх дотримує, щоб чинити правду, справедливий такий конче буде жити… Говорить Господь Бог! А як породить він сина насильника, що кров проливає, і робить хоч тільки одне з того, чого він усього того не робив… Він мусить конче померти, кров його буде на ньому!… А ось породив він сина, і той побачив усі гріхи свого батька, які той робив, і хоч бачив, та не робив, як той: такий не помре за провину свого батька, він конче буде жити!» (Єз. 18: 5, 9-11, 13-14, 17).
Ці слова, звичайно ж, особливо не потішать батьківського серця, що болить за моральне нерадіння свого чада, але хоча б розмежовують особисті гріхи і дають надію, що за наші злочини діти не понесуть відповідальності.
Виховання дітей потрібно починати з виховання себе.
Стосовно ж тих батьків, хто поки ще задіяний у процесі виховання дітей, святитель Лука дає цілком конкретні поради.
1. З самого раннього віку необхідно привчати наших чад до молитви, храму, постів і Таїнств. Але тут дуже важливий фактор поваги до свободи дитини. Привчання до християнського життя не повинно перетворюватися на «примусові». Дуже важливо підштовхнути дитину, направити до того, щоб у храмі, молитві і участі в Таїнствах вони знаходили те, що потрібно їм самим… ні мамі, ні татові, ні ще комусь, а саме їм. В іншому випадку великий ризик, що складеться досить поширена ситуація, коли син або дочка, досягнувши певної самостійності, заявляють щось на кшталт: «Спасибі мамо і тату, я ходив/ходила в храм тому, що це було потрібно вам, а для того, щоб жити добре, Бог не потрібен».
Тут також важливий фактор нашої богословської освіти (або самоосвіти). Християнська віра адже не зводиться до постів і молитов. Якщо ми хочемо пояснити дітям, хто такий наш Бог? який Він? навіщо прийшов на землю? від чого нас усіх врятував? що стоїть за, вибачте, побитим словосполученням «Царство Небесне»? і т. д., то ми самі повинні знати чіткі та ясні відповіді на всі ці запитання. В іншому ж випадку, при збереженні обрядової форми, не буде ніякого внутрішнього смислового наповнення, а тоді і дитячому серцю не буде за що «зачепитися».
2. З викладеною порадою обов’язково повинен бути пов’язаний ще один важливий фактор, без якого всі зусилля будуть просто марні – це особистий приклад. «Всяке словесне повчання, будь-яке педагогічне мистецтво – ніщо, порожнеча, порівняно з тим прикладом, який бачать діти своїх батьків», – додає святитель і продовжує: «Тяжку відповідь дасте ви перед Богом за кожну спокусу, яку бачать у вас діти ваші, за всі сварки, образи, марнослів’я, бійки, які відбуваються на їхніх очах». І дійсно, виховання дітей потрібно починати з виховання себе.
3. Не можна допускати перекосу в бік більшої турботи про матеріальне на шкоду духовному. По слову святителя, у дитини має бути сформоване презирство до таких ідеалів сучасного світу як багатство, слава, високе положення в суспільстві і т. п.: «Все робите, тільки б на будинку стояла дивовижна статуя і покрівля була золота, а щоб дорогоцінніша статуя – душа була золота, про це й подумати не хочете». Природно, що благочестя можна прищепити дитині лише з раннього дитинства, поки душа її м’яка і на ній друкуються як всі наші погані слова, так і християнські приклади.
4. І останнє – це погляди святителя Луки на покарання. З одного боку, він говорить, що неможливо правильно виховати дитину, зовсім її не караючи. Думаю, що це багато батьків і самі прекрасно розуміють. Але з іншого боку, не можна забувати і про помірність покарання і власний внутрішній стан. Владика Лука з цього питання пише наступне: «Не можна карати дітей з роздратуванням, з люттю, з ненавистю. Потрібно карати спокійно, люблячи; тоді діти відчують цю любов, вони відчують, що заслуговують цього покарання, і тоді покарання буде з користю і їх виправить».
Перед кожним з батьків, безумовно, стоїть величезне завдання. Батьківські обов’язки святитель Лука називає святими і дай, Боже, нам всім мудрості і сил зробити так, щоб наші діти в «очах» Божих стали нашою славою, а не нашою ганьбою.
