Ми знаємо, що місто змушує бажати всього, що в ньому є, і це огидно волі Божій. Христос хоче, щоб ми бажали Царства Небесного, а все інше додасться.

Немає пустель, і все розвиніша цивілізація. Як вести духовне життя, коли все більше міста і все менше села? Що допомагає в духовному житті в мегаполісі?

Наведемо відповіді сучасних православних християн, які поділилися своїм досвідом життя по Богу у великому місті. Отже, вони помічають, що необхідно кілька речей.

Бути уважним до духовного життя

Легко відпасти від Христа, якщо не стежиш за своїми думками, бажаннями, вчинками. На чільне місце необхідно ставити духовне читання Писання. Треба бути уважним до свого духовного життя. Писання буде живити серце і душу. Необхідно усвідомити тлумачення і зрозуміти, як це застосувати в конкретному житті. «Віру в собі необхідно зберігати і розвивати», – Так говорить програміст Андрій, який засвоїв заповідь Євангелія: «почувши слово, зберігають його в доброму і чистому серці і приносять плід в терпінні» (Лк. 8:15). Бути уважним до очей, вух, почуттів – це необхідно для чистоти серця, вірності в шлюбі і цнотливості до шлюбу. Найважливіше: не знаю як, але полюбити Ісуса Христа і співвідносити з ним все, кожне рішення, кожен напрямок думки, та хоч кожен крок.

Виділяти час для віри, щоб не впасти в марноту

Господь вчить нас: «Дивіться ж за собою, щоб серця ваші не обтяжувалися ненажерством і пияцтвом і турботами життєвими» (Лк. 21:34).

Владислав, викладач недільної школи, каже, що необхідно кинути палити, алкоголь не пити або мінімум, і то не частіше разу на тиждень в непісні дні. Сон і їжа – не виснажувати себе і не надміру.

Анна ділиться, що в місті навколо суцільна метушня, гонка з ранку до ночі. І шум… шум, в якому людина не те що Бога – вона себе не чує, тому треба спеціально присвячувати час Творцеві і душі.

Студентка-християнка навела цитату преподобного Амвросія Оптинського: «ми повинні жити на землі так, як колесо крутиться: тільки трохи однією точкою торкається землі, а іншими невпинно вгору прагне; а ми як заляжемо на землю – і встати не можемо».

Молитва

Анна радить: «необхідно завжди намагатися пам’ятати Бога. Якщо кудись йдеш, готуєш, прибираєш, працюєш руками, потрібно завжди молитися, дякувати Господеві. Мені це теж дуже допомагає».

Владислав: «як можна частіше вдаватися до нерозсіяної молитви».

Марія: «Не відступати від ранкової та вечірньої молитви. Якщо є ще якесь правило, дотримуватися його. Молитися перед початком роботи, в тому числі комп’ютерної, і після закінчення».

У місті взагалі за природою більше страху, тому що все більше тут залежить не від природи, а від людини, механізовано все до межі. Тут більше стресів. Тому необхідно стійке молитовне правило. Андрій, віруючий бізнесмен, зауважує: «для зберігання віри і любові у Христі я намагаюся дотримуватися щоденного читання Священного Євангелія, ранкові і на сон прийдешній молитви, вони виховують совість мою і народжують страх гріха у всякій справі».

«Коли страшно самій або за чиєсь життя, – каже християнка, – молитва заповнює розум і серце, витісняє страх, заспокоює, упокорює і дає сили жити далі. Я дуже люблю вночі дивитися на вогники у вікнах сусідніх будинків. Часто приходить думка, що мені дано побачити тільки маленький шматочок світу, який поміщається в моє вікно, а Господь піклується про кожну душу, про кожну людину. Нас так багато, і у всіх свої скорботи і радості. Я відчуваю, що я така маленька, а Господь такий великий. Мені радісно молитися вночі, коли місто спить. Гаснуть вогні в будинках, а на небі горять зірки. У такі хвилини розумієш, наскільки близько до нас Бог і як Він чекає кожного з нас».

Сергій, молодий веб-дизайнер, переконаний: необхідно вірити, що всі події в житті відбуваються з волі Божої. «Тоді залишаєшся спокійним, не дратуєшся і молитва є і на серці легко».

Зовнішній прояв християнства

Марія, викладач, мама і науковий співробітник університету: «немає різниці, де я перебуваю. Але є деякі практичні моменти. Бачиш храм – перехрестися. Проходиш повз ікони, в тому числі будинку, – теж. Треба намагатися завжди пам’ятати, що Бог тебе бачить і що у тебе є Ангел Хранитель, постійно до них звертатися і дякувати».

Обов’язково, на думку давно воцерковленого християнина, необхідно сумлінно ставитися до своєї роботи і намагатися брати участь в якихось добрих справах на Славу Божу.

К. каже: «Я намагаюся допомагати морально і матеріально тим, хто цього потребує: хворим друзям, дітям з сирітського притулку, бездомним тваринам.  Це все допомагає мені зберігати віру»

Фізичні вправи

Отці-подвижники помічали, що тіло потрібно відчувати на молитві. Воно не повинно бути млявим, а бадьорим. Для цього необхідне фізичне навантаження. Фізична праця. У місті його не знайти майже. Тому важливо займатися спортом.

Андрій, християнин і батько чотирьох дітей, каже: «намагатися зберігати і зміцнювати фізичну форму і тілесну чистоту, тому що тіло – це будинок душі. Приборкання тіла – його тренування».

Участь в Таїнствах

Без Церкви немає духовного життя. Вона нас живить духовними соками. Через неї ми отримуємо Дари Духа Святого.

Н. каже, що дуже допомагає сповідь і часте причастя Святих Таїн.

Пам’ять смертна

Допомагати можуть навіть повз проїжджаючі катафалки. «Пам’ятай остання своя».

Тетяна вважає: «коли пам’ятаєш, що тобі вмирати, перед очима постають всі гріхи, особливо ті, які завжди приховувала… це дуже допомагає вести покаянний спосіб життя».

Ірина згадала, як була на відспівуванні в монастирі, коли
проводжали відомого в Одесі старця-священика: «після похорону починаєш замислюватися про те, що всі мають термін».

«По службі, – каже вірна, – я бухгалтер і знаю, що всьому є термін, треба звітувати за все. Незважаючи на погоду, на розваги, на бажання, на відносини на роботі, прийде дата і треба здати звіт. Так ось, прийде час і треба буде відповісти за всі свої гріхи, тільки я не знаю, коли воно прийде, необхідно бути завжди готовим, а в світі дуже багато відволікаючих моментів. І починаєш жити і думати, навіщо це робити і до чого це призведе».

Подяка

Філадельфійка нашого часу зізнається: «перш за все я за все, що відбувається в житті, дякую Господу. Читаю подячну молитву, акафіст “Слава Богу за все”.  Це допомагає мені розуміти і приймати всі події мого життя як прояв божественної любові. Мені часто не вистачає співрозмовника, і тоді я розумію цінність молитви як можливість бесіди з Господом»

Віра у великому місті – перемога над самотністю, над страхом і слабкістю. Християни в мегаполісі можуть бути хранителями Предання віри і церковного життя. Необхідно завжди бути в Церкві, пам’ятати, що ти християнин. А значить – вірний Ісусу Розп’ятому душею і тілом.

Ієрей Андрій Гавриленко

Джерело