-1 C
Lutsk
Понеділок, 30 Березень, 2020
Основи православ'я

«Усі постять, а в сім’ї – сварка і лайка». Архім. Андрій (Конанос) про те, чому не можна змінити своїх близьких

Хто поклав на нас місію рятувати світ? Для чого ми живемо, щоб змінити інших? Ти правда так думаєш, що твоя місія – виправлення людства?

Краще заспокоїтися, набути миру в душі і пошукати власні вади. Врешті-решт, це так просто – поменше говорити, а дивитися передусім на самого себе!

Скажу вам ще дещо. Деякі люди прагнуть щоб то не було змінити своїх рідних, близьких і всіх навколо, бо не задоволені власним життям. Їх не влаштовує своя сім’я, свої стосунки, ось вони і сконцентровуються на порятунку світу. Тут можна говорити про нестачу любові і щастя – у власному житті. Щаслива людина так сильно не тривожитиметься про інших людей: її життя сповнене любов’ю.

Якось я запитав одну жінку, яка скаржилася на сина:

– У тебе є чоловік?

– Так.

– Ви любите один одного?

– Чому ви запитуєте?

– Ти любиш свого чоловіка? Між вами є любов, єдність? Ви щасливе подружжя? Якби ви були щасливою парою – по-справжньому щасливою, – ти б не переживала так за свою дитину.

Люби ближнього, шануй його свободу і залиш у спокої

Часто наша тривога і занепокоєння про інших свідчить про те, що ми нещасливі у власному особистому житті – тому і починаємо займатися чужим. Подібне буває і в монастирях. Коли в ченця (чи черниці) немає миру з Богом, не ладнаються стосунки із ближніми, з молитвою – то немає і спокою. Такого ченця усе починає дратувати: погода, дощі, комарі, паломники. Якщо є мир з Богом і близькою людиною, ти не лізтимеш у чуже життя. Бог дав нам наше життя, ми зустрілися, полюбили один одного, народили дітей, у них буде свій шлях.

Бог не запитає з тебе за вибір іншої людини. І ти бери з Нього приклад – люби ближнього, шануй його свободу і залиш у спокої.

Пам’ятаєте, що сказав батько старшому синові (не блудному, а тому, який завжди був при ньому і після повернення брата став висловлювати невдоволення)? «Сину, ти завжди зі мною». (Лк. 15:31). Чи відчуваєш ти себе Отчим сином? Брат блудного сина нікуди не йшов з дому, але при цьому батько так і не став для нього батьком – судячи з того, що він йому наговорив.

Я думав про це сьогодні вранці. Подумав, помолився, і ось яка думка з’явилася в голові: «Якби я довіряв Богові по-справжньому; якби жив молитвою і знаходив у ній спокій – мені ні до чого не було б діла, навіть якщо весь світ завтра загине». І я думав би так не від презирства до світу, а через довіру до Бога. Жодного презирства тут немає!

Коли ти молишся – ти живеш молитвою? Чи довіряєш у ці хвилини Богові? Відчуваєш, як з плечей падає величезний тягар? Як мовиться в єктенії на Божественній літургії: «Самі себе і один одного, і все життя наше Христу Богові віддамо». Довір своє життя Христу, довір Йому усе! Розумієш?

Стариця Гавриїла казала: «Коли я про когось молюся, то подумки, у душі, беру цю людину і ставлю біля Хреста на Голгофі, перед Розіпнутим Христом, щоб вона опинилася у світлі любові Господньої. І потім дивлюся, чи відчуваю я після молитви спокій». Якщо, помолившись за когось, ти набуваєш спокій, значить, ти дійсно підвів людину до Спасителя. А якщо серце продовжує битися, значить, ти так і не зміг ввірити усе Господові і знову керуєшся власною логікою. Коли ми молимося по-справжньому, то заспокоюємося, бо відчуваємо обійми і любов Христові.

Пам’ятаєте, як Господь тричі запитував апостола Петра: «Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене?» (Ін. 21:15). А коли сказав йому: «Йди за Мною», Петро запитав: «Господи, а що буде з Іоанном?» І Христос відповів: «Якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною». Яке тобі діло до інших? Є Я і ти, ми двоє, тут, на землі. Адже ми любимо один одного? Ти дійсно любиш Христа? Тоді довір світ Йому, а сам живи у своєму світі, і тоді світ зміниться – не встигнеш помітити.

Набудь спокою і тиші. Нехай дитина бачить спокійну матір, а чоловік – щасливу дружину. Нехай від тебе виходить спокій, тиша, доброта і любов. Це – краща проповідь. І якщо дитина щодня бачитиме прекрасних батьків, вона зміниться – без всяких напучень з твого боку. Коли від людини виходить тепло, люди поряд з нею змінюються.

Любов або справедливість

У нас у школі був один хлопчик, який не постив. Він навіть не знав, коли піст, і міг принести цього дня бутерброди з ковбасою, сиром і бринзою. Коли ж він дізнався про пости і побачив, що інші хлопці постять, то запитав мене:

– Чому ви не сварили мене за бутерброди?

– А що тебе сварити, якщо ти навіть не знаєш, що сьогодні піст? Раз мама дала тобі в школу бутерброди, чи можу я тебе сварити? Так ви і вдома пересваритеся. Хіба це правильно?

Іноді з таких питань виникають суперечки. Буває, учень піднімає руку і запитує:

– Як бути, якщо удома хтось не постить? Чи можна примушувати постити над силу?

Я в таких випадках відповідаю:

– Спробуйте – і побачите, що буде. Спробуйте! Нехай усі постять, а в сім’ї не припиняються сварки, склоки і лайка. «Слава Богу, нарешті Великий піст, можна посваритися!» Нумо, вперед!

– Але отче, це ж неправильно!

– Добре, робіть, як правильно!

– Але ж за канонами потрібно постити!

– Гаразд, постіть! Хіба я сказав не постити? Постіть!

Важливо, як учив старець Паїсій, щоб канони не перетворювалися на зброю проти людей.

Канон – це лінійка, за якою ми випрямляємо своє життя. Я от випрямляю його так. Але насильно це не зробити. Тільки добровільно.

Якось в одній передачі я говорив про рай. Я сказав тоді, що не треба постійно думати про пекло і боятися, і навів слова старця Порфирія на цю тему. Старець казав, що Господь не хоче, щоб ми замість Нього думали про пекло. Він хоче, щоб ми любили Його як друга. Господь звертається до нас: «Я не хочу, щоб ви думали про Мене у зв’язку з пеклом. Я хочу, щоб ви любили Мене, щоб відчували Мене своїм Другом, Братом і прагнули до Мене».

Одна моя знайома після тієї передачі прислала мені лист електронною поштою. «Отче, – писала вона, – ви говорите дуже односторонньо. Бог – це ще і справедливість, а не тільки любов! Господь говорив про пекло, і в Новому Завіті говориться про пекло!» І вказала мені п’ятнадцять місць з Нового Завіту, де говориться про пекло. Я подумав, як добре, що вона це зробила, прислала мені таку інформацію, і не став їй відповідати. Але при зустрічі сказав їй:

– Гадаєш, я не знаю про існування пекла, не знаю, що про нього каже Священне Писання? Знаю. Але скажи мені ось що. Уяви собі, що ти живеш за часів Христових. І ось ти – поряд з Ним, йдеш з Ним разом. Як думаєш, могла б ти відчути, перебуваючи поряд з Христом, дихання пекла? Хіба для цього Він прийшов – щоб злякати нас пеклом? Можеш уявити собі Христа, Який взагалі хоче когось злякати?

У мене в школі був один хлопчина, який сильно переживав через оцінки, – зокрема і з мого предмета. Хлопчик постійно намагався сподобатися, і я відчував, що він боїться, як би я не поставив йому погану оцінку. Час минав, він дізнався мене трохи краще і ось якось прийшов до мене на сповідь.

– Адже сповідь не вплине на мої оцінки? – відразу запитав він.

– Ні, синку.

– Я зараз вам скажу нехороші речі, але ж одна справа, коли ми в школі, а інша – сповідь. Так?

– Звичайно.

Хлопчик сповідався, і я сказав йому:

– Твої гріхи – на погану оцінку. Але ми не ставимо оцінки за гріхи.

І в школі хлопчина отримав від мене п’ятірку.

А через деякий час він підійшов до мене і сказав:

– Спочатку, отче, я любив вас через оцінки. А зараз, навіть коли я перестану у вас вчитися, мені б хотілося спілкуватися з вами поза школою – бо тепер я люблю вас як людину!

Вийшло чудово.

А ви як любите Бога? Теж через оцінки? Думаючи постійно: «Головне, щоб Він мене не покарав, не розгнівався, не відправив до пекла!»

Роби, що хочеш! Питання в тому, що ти хочеш робити. Що?

Будучи студентом, я чув розповідь нашого викладача, митрополита Миколи (Хадзініколау), як одного разу він прийшов до свого духівника і сказав:

– Отче, я більше не можу! Я скоро вибухну!

– Що сталося, сину мій? Чому?

– Церква давить на мене, я не можу більше терпіти!

– Що ж ти хочеш зробити?

– Я хочу згрішити!

І тут його духівник спокійно сказав:

– Згріши.

І щойно він це сказав, бажання згрішити ураз зникло.

– Він так спокійно це сказав, – розповідав нам митрополит, – а я боявся у відповідь почути: «Та як ти смієш так думати! Як смієш мріяти про гріх!» А він: «Вперед, сину мій, роби, що хочеш».

Ви можете сказати на це: «Але якщо дозволити таке дитині, вона дійсно піде і згрішить!» Гадаю, ні, не згрішить. Скажіть мені краще ось що. Як НЕ грішити? Порадьте найкращий спосіб. Знайдемо його разом!

Іноді ти маєш повне право на гнів. Як одного разу мені сказали: «У вас просто немає дітей, ось ви так і говорите. Була б у вас дитина, сказала би вона вам, що хоче піти вночі погуляти, ви б відповіли її – роби, що хочеш, йди, куди хочеш, – а потім подивилися б, що в результаті. Якби у вас була дитина, хіба дозволяли б ви їй гуляти ночами?»

Правильно. І я б сварився, і я б наполягав на своєму, говорив би образливі, колючі слова, щоб повернути дитя на шлях істинний. Але тут є один нюанс. Можна навіть заліпити ляпас – але дивися: рука твоя повинна пахнути ладаном. Спершу помолися з чотками в руках хоч би годину – перед тим, як дати ляпас. Помолися, і там подивишся. Але як ми не любимо молитися!..

На Афоні одна людина постійно казала мені: «Піду в келію, помолюся». Казала так з ранку до вечора, і все не йшла. Одні розмови, а молитви жодної. «Як прекрасна молитва!» – повторювала вона і не молилася.

Помолися годинку, і якщо усе безрезультатно – давай ляпас, подивимося, що буде.

Але ми ніколи не молимося. Набагато легше лаятися, сваритися і сперечатися.

Отже давайте перестанемо вішати на людей ярлики – хто поганий, хто хороший, кого потрібно виправляти, а кого не потрібно.

Архімандрит Андрій (Конанос)

Джерело 

Вас може зацікавити

Чи потрібно брати благословення на послаблення посту?

Редактор Головний

Як можна і як не можна святкувати Хрещення Господнє?

Редактор Головний

У яких випадках священник не має права вінчати?

Редактор Головний