Якщо ми приходимо не підготовленими на богослужіння, нічого не розуміючи, то самі себе обмежуємо
Але для того, щоб ми могли стати учасниками тих подій, потрібна підготовка, ми повинні знати, що саме відбулось у ці дні. Якщо ми приходимо не підготовленими на богослужіння, нічого не розуміючи, то самі себе обмежуємо. Може бути, коли ми побачимо Розпяття чи Плащаницю, щось таки відгукнеться у нашому серці, але істинна причастність можлива тільки тоді, коли ми правильно підготуємось. А як правильно готуватись? Якщо в ці дні ми будемо зосереджені і не відволікатимемось на тисячу речей, якщо відвідуватимемо усі богослужіння, якщо молитимемось, якщо читатимемо, якщо просимо у Бога в молитві, щоби ми теж щось відчули, тоді неодмінно Всемогутній Бог наш і Отець дасть нам те, про що ми просимо. Щоби у нас в душі залишилось відчуття страждань Христових, щоби ми не нарікали, коли зіштовхуємось з проблемами, щоби ми спустилися з небес на землю і зрозуміли, що такий наш шлях у цьому світі. Якщо ми хочемо іти за Христом, ми пройдемо через дві жахливі речі: по-перше, відмова від світського успіху, по-друге, добровільне прийняття нами страждання. Ми повинні це зрозуміти. Ми не шукаємо мирського благополуччя та визнання, тому не слід спокушатись, коли світ відштовхує нас, коли ми переживаємо біль, страждання, необхідністю жертви, – все це потрібно для того, щоби ми йшли за Христом, мали відносини любові з Ним.
У події страстей Христових центральне місце займає сам Христос. Усе, що Христос претерпів за нас — оплювання, заушення, поругання, терновий вінець, жовч, — усе , що Церква так детально описує, потрібно не для того, щоби ми пожаліли Христа, а для того, щоби допомогти нам полюбити його. Щоби показати нам, як Христос полюбив нас, і щоби допомогти нашому серцю полюбити Його. Щоби, перебуваючи у любові до Нього, ми спаслись і вічно жили з Ним. Отож, страсті Христові – причина не печалі, а спасіння. Так же ж і Хрест Господній, яким був вбитий Христос, став Животворним, став знаменням життя, спасіння і радості, і таким чином перестав бути знаряддям вбивства та прокляттям, яким був до того. Сам Бог називає його знаменням Сина Людського.
Коли ми дивимось на ікону Розпяття, то бачимо, що Христос переповнений святої гідності: очевидно, що Він пішов на страждання добровільно, що Він – Господин того, що відбувається, а не жертва долі і людської злоби. Христос – Цар Слави, який священнодіє у Таїнстві спасіння людини через страждання і Хрест та дарує Воскресіння. Звичайно, якщо хтось подивиться на його страждання по-людськи, то відчуватиме жалість. Але Церква показує нам Боголюдину Христа, який спас людину. Христос – не повна жертва людської злоби. Він як Великий Архієрей приніс Богу Себе, став жертвоприношенням і відкрив нам ворота раю. Церква, коли зображує Христа, Богородицю і святих, показує нам не тільки обставини й історію події, але разом з цим передає і те, що розуміється, тобто те, чого не видно, – саму суть. Так, Христос на Хресті, Він страждає і помирає. Але Хрест був би кінцем сповна печальним і людським, якби потому б не слідувало Воскресіння. Тому в кінці-кінців Хрест відсовується в сторону, а головує Воскресіння. Кожну неділю Церква святкує не розпяття, а Воскресіння. Саме воно – основа і центр Церкви. Спираючись на Воскресіння, Церква живе усе своє життя. Воскресіння – день Воскресіння; саме він визначає увесь недільний святковий круг і все інше в Церкві.
Воскресіння Господа повторюється як свято у Церкві кожну неділю. Не Різдво, не Хрещення, не Розпяття, але Воскресіння – основа Церкви. Якщо Христос не воскрес, тоді, як говорить ап. Павло, марна віра наша, марні труди наші, тому що людина залишалася б у полоні смерті (див.: 1 Кор 15, 17).
НЕможливо оминути чашу страждань. Головне полягає у тому, як ми вип’ємо її — сварячись чи зі славослів`ям
Отож, Воскресіння звільнило нас від смерті, але чим насправді є воно для нас? Ми говоримо: «се бо крестом прииде радость всему миру», «воскресение Христово видевше, поклонимся святому Господу Иисусу, Единому безгрешному». Що значить для нас Воскресіння Господнє, і що змінює воно у повсякденному житті? Воскресіння Христове означає царство Боже, означає інше життя “так и нам ходить в обновленной жизни” (Рим 6, 4); як ми співаємо у каноні Воскресіння, нове життя засяяло від гробу. Ми, як чада Церкви, повинні жити цим реальним життям у Христі. Ми не можемо жити так, ніби ми раби смерті та тління. Наше життя не може бути життям, яке погрузло у тухлості пекла. Звичайно, ми обов’язково відчуваємо багато перепон у житті, багато печалі і боротьби. Неможливо оминути цієї чаші страждань, щоб ми не робили. Головне полягає в тому, яку користь ми з цього винесемо, як вип’ємо її – сварячись чи зі славослів`ям.
Нічого не залишається, тільки Христос залишається назавжди
Хоча ми живемо у Церкві, молимось, співаємо, читаємо, часто нам явно не вистачає цієї пасхальної радості, тому що ми не звільнились від речей світу цього. Ми все ще звані до цього світу, і нас заманюють людські справи. Ми не стали вище людського, не зловили цей дух християн, які говорили: ми не маємо тут постійного пристанища, але шукаємо майбутнього (Євр 13, 14). Є люди, у серці яких можна побачити живу присутність Христа. Це не робить їх безчуттєвими та байдужими, вони приймають участь у житті світу, як і інші, але з іншим станом духу і мають у собі життя вічне. Відчуття вічного Царства Божого не дає їм захлебнутись, тому що ми знаємо: усе людське проходить. Нічого не залишається, тільки Христос залишається назавжди. Якщо людина живе так, то усе що відбувається він сприймає із справжньою гідністю.
Христос відкрив ворота пекла, поламав замки, ланцюги і все, що нас звязує, і звільнив нас від гріха. Рабство – все те, що тримає нас у полоні в цьому світі. Ми не зневажаємо цей світ, ми користуємось світом як ті, що не користуються, як каже апостол Павло (див.: 1 Кор 7, 31). Тобто ми використовуємо цей світ, але не користуємось світом. Використовуємо усі радості, усі благословіння, які дає нам Бог через цей світ, усе добре і те, що нас радує, але ми не є рабами світу цього – Христос звільнив нас від рабства. І тільки коли ми звільнимось від оков світу цього, ми зможемо дійсно ввійти в радість Божу.
Дійсно, трагедія для християнства замість радості Воскресіння Христового жити під п’ятою зневіри від звичайних невзгод людського існування. Бог дає нам такий дар, а ми його не беремо, залишаємось нещасними і малими людьми. Бог пропонує нам волю Воскресіння, а ми не беремо її, не користуємось нею, хоча в ньому ми знайдемо сенс свого життя і відчуємо себе до кінця радісними та вільними.
Христос дає тобі радість воскресіння, щоби ти вдихав кисень волі, а ти зробив з нього вуглекислий газ
Христос сказав: і радості вашої ніхто не відніме від вас (Ів. 16, 22) — тобто вашу радість ніхто не зможе забрати у вас; це не та радість, яку дає світ, а радість Христова. Якщо не відчуєш болі, то не відірвешся від світу цього, щоби вдихнути кисень присутності Христа. Христос дає тобі радість воскресіння, щоби ти вдихав кисень волі, а ти зробив з нього вуглекислий газ. Христос зробив тебе сином царя, а ти пішов, став рабом і пасеш свиней, тому що, хоч ти й запрошений на вечерю Христову, не захотів прийняти його запрошення. Ось що видно у Церкві. Ми запрошені жити у палаці Христовому, справжні царевичі, а гріх робить нас рабами, дрібниці роблять нас нещасними, і ми не розбиваємо кайдани, щоби вирватись назовні і сказати, щи ми не хочемо цього рабства. Ми не хочемо жити у волі Божій, яка зробить наше життя радісним у цьому світі.
Воскресіння Христове надає сенс усьому нашому житті, і тільки завдяки сенсу Воскресіння можна зрозуміти та витримувати те, що відбувається навколо нас, протистояти всьому цьому і терпіти, передусім, самого себе, потім наших братів, які опечалюють нас своїми слабкостями так же ж, як і ми опечалюємо їх. І один призваний підтримувати іншого: Носіть бремена один одного, і таким образом виконаєте закон Христовий (Гал 6, 2).
