Відомий афонський святий преподобний Паїсій Святогорець при житті вчив, наскільки важливо давати милостиню бідним.
«Чим більше [матеріальних] благ набувають сьогодні люди, тим більше вони набувають проблем. Ні Богу вони не дякують за Його благодіяння, ні нещастя своїх ближніх не бачать. А не бачачи нещастя ближніх, вони не надають їм милостиню. Люди витрачають гроші без мети та не думають про свого ближнього, якому нема чого їсти. Як після цього до них прийде Благодать Божа?
Навіть якщо у людини є сім’я, все одно вона має на чомусь економити та відкладати гроші, щоб надавати милостиню іншим. Треба пояснити своїй дружині та дітям, що десь живе кинута усіма хвора людина або дуже нужденна бідна сім’я. І якщо у них немає грошей, щоб допомогти нещасним, то треба сказати своїм близьким: «Подаруймо цим нещасним хоча б якусь християнську книгу, адже у нас їх багато». Подаючи милостиню тим, хто відчуває потребу, людина допомагає і собі, і своїй родині», – говорив старець.
Преподобний пояснив, чому Бог допускає в світі бідність і хвороби.
«Бажаючи, щоб ми плекали чесноту, Бог допускає хвороби, злидні тощо. Адже Бог міг би зцілити хворих і збагатити жебраків, Він міг би влаштувати всіх, але тоді ми мали б помилкове відчуття, що ми доброчесні. Ми називали б себе, наприклад, милостивими, не будучи такими насправді, тоді як зараз наші чесноти видно з наших справ. Слава Богу, є люди, які приносять себе в жертву заради ближнього. Я був знайомий з людиною, яка, демобілізувавшись з армії, одразу ж була несправедливо засуджена на великий термін тюремного ув’язнення. Він свідомо пішов на це для того, щоб врятувати одну сім’ю. Ця людина не подумала ні про те, що вона себе скомпрометує, ні про свою майбутню кар’єру», – говорив святий.
Преподобний розповідав історію однієї грецької сім’ї. «Я бачу, що Бог влаштовує так, щоб в кожній родині хоча б один чоловік мав віру й благоговіння, для того щоб інші члени цієї родини теж отримували допомогу. У Кониці я був знайомий з родиною, всі члени якої були байдужі до Церкви, крім однієї з дочок. Ця дівчина, ледь почувши дзвін, знімала фартух, залишала незавершеними всі свої справи і поспішала до церкви. Навіть коли в село прийшли німці і паламар почав дзвонити в дзвін, сповіщаючи про це народ, ця дівчина побігла до церкви на вечірню! І хоча її батьки були людьми вельми скупими, сама вона була дуже жалісливою. Батько цієї дівчини від скупості харчувався не нормальною їжею, а сухим хлібом, який розмочував в воді. Її мати теж була дуже скупою. […]
Я в той час жив у монастирі Стоміон. І ось якщо ця дівчина хотіла взяти щось з дому своїх скупих батьків, щоб дати милостиню якомусь біднякові і не могла взяти цю річ потайки, то вона говорила матері: «Мама, ця річ потрібна ченцеві». – «Віддай йому, віддай», – відповідала їй та. Ця жінка була згодна щось дати лише монахам. І раніше, при окупації, її дочка потайки допомагала біднякам. Вона непомітно брала з комор пшеницю, на своїх плечах несла її на млин, молола та роздавала бідним сім’ям борошно. Одного разу мати застала її «на місці злочину». Як же дівчині дісталося! Тоді вона дала Богу обітницю. «Боже мій, – сказала вона, – допоможи мені знайти якусь роботу, і всю свою зарплату я буду віддавати на милостиню».
І наступного дня її запросили на роботу в одну благодійну установу. Ох, як же вона зраділа! Вона стримала обіцянку: для себе не купила на зароблені гроші навіть пари панчіх: все віддавала на милостиню. Знаєте, скільки людей їй говорять: «Спаси тебе Господи. Нехай буде благословенний прах твоїх батьків!» Ось так за її милостині Бог помилував потім і її мати», – розповів святий Паїсій.
За матеріалами книги «Преподобний Паїсій Святогорець. Слова. Том IV. Сімейне життя».