Слово св. прав. Іоанна Кронштадтського
Православна Церква перевершує всі церкви неправославні, по-перше, своєю істиною, своїм православ’ям, дотриманим і завойованим кров’ю апостолів, ієрархів, мучеників, преподобних і всіх святих; по-друге, тим, що найвірнішим чином приводить до спасіння (рівним, прямим і вірним шляхом), що вірним чином очищає, освячує, оновлює через ієрархію, Богослужіння, таїнства, пости; по-третє, що найкращим чином навчає догоджати Богу і рятувати душу свою, найкращим чином веде до покаяння, виправлення, молитви, вдячності, славослів’я.
Де є такі молитви, славослів’я, подяки і прохання, таке дивовижне Богослужіння, як в Православній Церкві? – Ніде.
«Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Мф. 28:20), – говорить Христос. Сам Господь завжди притаманний Своїй Церкві – для чого ж тоді існує намісник – папа? І чи може грішна людина бути намісником Господа? – Не може. Намісник Царя, намісник Патріарха в будь-якому місті може бути і буває, а намісником, заступником Господа, Безначального Царя і Глави Церкви, ніхто не може бути. Вірно.
Католики помиляються. Внуши їм, Господи, бо безглуздий той, хто так стверджує і гордістю обкладений як намистом.
Найшкідливіша справа в християнстві – є верховенство людини в Церкві, наприклад, папи і його уявна непогрішність. Саме в догматі її непогрішності і полягає найбільша погрішність, бо папа є грішна людина, і біда, якщо він вважатиме себе, що він непогрішний. Скільки похибок найбільших, згубних для душ людських вигадала католицька, папська церква – в догматах, в обрядах, в канонічних правилах, в богослужінні, в злісних відносинах католиків до православних, в хулах і наклепу на Православну Церкву, в картаннях, звернених до Православної Церкви і до православних християн!
І в усьому цьому винен непогрішний, нібито, папа, його і єзуїтів доктрина, їх дух брехні двоєдушності і всіляких неправильних засобів «ad majorem Dei gloriam» (для великої слави Божої)».
Необхідно належати до Церкви Христової, якою Глава є Всемогутній Цар, Переможець пекла Ісус Христос. Царство Його є церква, яка воює з началами і владою і світодержателями темряви віку цього, з духами злоби піднебесними, які складають майстерно організоване царство і борються вкрай дослідно, розумно і сильно з усіма людьми, добре вивчивши всі їх пристрасті і нахили.
Одна Людина тут в полі не воїн; та й велике суспільство, але неправославне і без Глави – Христа – нічого не може зробити з такими ворогами, хитрими, тонкими, постійно здоровими, які чудово вивчили науку своєї війни.
Християнину православному потрібна сильна підтримка зверху від Бога і від св. воїнів Христових, які перемогли ворогів спасіння силою благодаті Христової, і від Церкви земної Православної, від пастирів і вчителів, потім – спільної молитви і таїнств. Ось така-то помічниця людині-християнину в боротьбі з невидимими і видимими ворогами є саме Церква Христова, до якої, Божою милістю, ми і належимо.
Католики вигадали нову главу, принизивши Єдиного справжнього главу Церкви – Христа; лютерани відпали і без Глави залишилися; англікани – теж: Церкви немає у них, союз з Главою розірвано, допомоги всесильної немає, а Веліар воює усією силою, підступністю і всіх тримає в своїй звабі і смерті. Тих, хто гине безліч у безбожництві і розпусті.
При будь-якому богослужінні церковному – домашньому, приватному і громадському – духовному погляду православного християнина представляється думка, ідея про єдине духовне тіло, яким є Церква Христова, стовп і підвалина правди, Глава якого є Сам Христос Бог.
Ця Церква Христова, або духовне Тіло Христа складається з трьох колін – небесного, земного і могильного, тому св. Церква земна (або коліно земне) щодня благає до свого Глави про прощення гріхів покійних у віру та покаяння і про запровадженні їх у Царстві Небесному. І в посередники свого клопотання закликає членів Церкви Небесної і Саму Начальницю повчання церковного – Матір Божу, та молитвами їх Господь покриє гріхи їх і не позбавить Царства Небесного.
Нам, що живуть на землі членами Церкви Божої, – досить радісно і втішно завжди вірити, знати і сподіватися, що духовна Мати наша св. Церква невпинно таємно день і ніч молиться і за нас, що ми знаходимося завжди під покровом благодатним Самого Господа, Богоматері, св. Ангелів, Предтечі і всіх святих.
У католиків глава Церкви – папа, людина грішна (хоча і проголошений неправильно непогрішним) і, як такий, допустив безліч помилок у Церкві Христовій, і самими справами позначився таким, і саме поняття про Церкву Божу спотворив і скував духовну свободу і совість християн католиків, піддаючи в той же час неправедній хулі і неприязні католиків св. Православну Церкву, стовп і підвалину правди.
У протестантів – німців і англійців – зовсім перекручене поняття про Церкву, бо немає у них благодаті законного священства, немає таїнств, немає коліна небесного – Церкви Небесної: не визнають святих; немає і коліна могильного – померлих не визнають і не моляться за них, вважаючи це непотрібним. Слава Церкви Православній! Слава Христу Богу – Найсвятішій Главі, єдиній Главі Церкви Божої на землі!
Слава Богу в Трійці, що ми не впали в хулу на Бога, не визнали і не визнаємо навіки главою Церкви святої грішну людину!
Дякую Господеві, який слухав і продовжує слухати молитви мої перед всеспасительною і страшною Жертвою (Тілі і Крові Христових) про заблукалих у вірі великих суспільствах, християнськими іменованих, але в суті відступницьких: католицького, лютеранського, англіканського та інших. Чин навернення від різних вір і сповідань і приєднання до Православної Церкви про що показує? Необхідність – залишення помилкових вір і сповідань, заперечення помилок, сповідання Справжньої Віри і покаяння у всіх колишніх гріхах, обіцянки Богу зберігати та твердо сповідувати віру непорочну, берегтися гріхів і жити в чесноти.
«Думки про Церкву» святого праведного Іоанна Кронштадського
