Преподобний Сергій народився 3 травня 1314 року в сім’ї благочестивих і знатних бояр Кирила і Марії. Господь обрав його для служіння ще з утроби матері.
Ще до народження сина праведна Марія і богомольці чули триразовий вигук немовляти: перед читанням Святого Євангелія, під час Херувимської пісні і коли священик сказав: “Святая святих”. Бог дарував преподобним Кирилу і Марії сина, якого назвали Варфоломієм.
З перших днів життя хлопчик всіх здивував постуванням: по середах і п’ятницях він не приймав молока матері, в інші дні, якщо Марія вживала в їжу м’ясо, немовля також відмовлявся від молока матері.
У семирічному віці Варфоломія віддали вчитися разом з двома його братами – старшим Стефаном і молодшим Петром. Брати його вчилися успішно, але Варфоломій відставав у навчанні. Батьки сварили дитину, учитель наказував, а товариші насміхалися над його нерозумністю. Тоді Варфоломій зі сльозами благав Господа про дарування йому книжного розуміння. Одного разу по дорозі в поле він зустрів посланого Богом Ангела в чернечому образі: стояв старець під дубом серед поля і молився.
Варфоломій наблизився до нього і, похиливши голову, став чекати закінчення молитви старця. Той благословив юнака, поцілував і запитав, чого він бажає. Варфоломій відповів: “Всією душею я бажаю навчитися грамоті”. Чернець виконав прохання Варфоломія, підніс свою молитву до Бога і, благословив отрока. З тих пір юнак без труднощів читав і розумів зміст книг. З особливою ретельністю він став заглиблюватися в молитву, не пропускаючи жодного Богослужіння. Уже в дитинстві він наклав на себе строгий піст, нічого не їв по середах і п’ятницях, а в інші дні харчувався тільки хлібом і водою.
Близько 1328 року батьки преподобного Сергія переселилися з Ростова в Радонеж. Коли їхні старші сини одружилися, Кирило і Марія незадовго до смерті прийняли схиму в Хотьковському монастирі Покрова Пресвятої Богородиці, неподалік від Радонежа. Згодом овдовілий старший брат Стефан також прийняв чернецтво в цьому ж монастирі.
Поховавши батьків, Варфоломій разом з братом Стефаном пішов для пустинножительства в ліс. Спочатку вони спорудили келію, а потім невелику церкву, і, з благословення митрополита Феогноста, вона була освячена в ім’я Пресвятої Трійці. Але незабаром, не витримавши труднощів життя в пустельному місці, Стефан залишив брата і перейшов до Московського Богоявленського монастиря.
Варфоломій же 7 жовтня 1337 року прийняв постриг в чернецтво від ігумена Митрофана з ім’ям святого мученика Сергія й поклав початок новому жительству на славу Живоначальної Трійці.
Зазнаючи спокуси і страхування бісівські, преподобний піднімався з сили в силу. Поступово він став відомий іншим ченцям, які шукали його керівництва. Преподобний Сергій всіх приймав з любов’ю, і незабаром в маленькій обителі склалося братство з дванадцяти ченців. Їх досвідчений духовний наставник відрізнявся рідкою працьовитістю. Важку працю Преподобний Сергій поєднував з молитвою, чуванням і постом. Братія дивувалася, що при такому суворому подвигу здоров’я їх наставника не тільки не погіршувалося, але ще більш зміцнювалося.
У 1354 році єпископ Волинський Афанасій присвятив Преподобного у сан ієромонаха і звів у сан ігумена. Як і раніше в обителі строго виконувалися чернечі послухи. Зі збільшенням монастиря росли і його потреби. Нерідко ченці харчувалися мізерною їжею, але за молитвами Преподобного Сергія невідомі люди приносили все необхідне.
Слава про подвиги Преподобного Сергія стала відома в Константинополі, і Патріарх Філофей надіслав Преподобному хрест, параман* і схиму, в благословення на нові подвиги, Благословенну грамоту й радив обранцеві Божому влаштувати чернецький монастир. З патріаршим посланням Преподобний відправився до святителя Алексія і отримав від нього пораду ввести суворе життя в монастирі. Ченці стали нарікати на строгість статуту, і Преподобний змушений був покинути обитель. На річці Киржач він заснував обитель в честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. Порядок в колишній обителі став швидко занепадати, і ченці, що залишилися, звернулися до святителя Алексія, щоб він повернув святого.
Преподобний Сергій беззаперечно підкорився святителю, залишивши ігуменом Киржацького монастиря свого учня, преподобного Романа.
Ще за життя Преподобний Сергій удостоївся благодатного дару чудотворіння. Він воскресив отрока, коли зневірений батько вважав єдиного сина назавжди втраченим. Слава про чудеса, звершені Преподобним Сергієм, стала швидко поширюватися, і до нього почали приводити хворих як з навколишніх селищ, так і з віддалених місць. І ніхто не залишав Преподобного, не отримавши зцілень недуг і повчальних рад. Всі прославляли Преподобного Сергія і благоговійно шанували нарівні з древніми святими отцями. Але людська слава не приваблювала великого подвижника, і він, як і раніше, залишався зразком чернечого смирення.
Поступово ченці ставали свідками та інших подібних явищ. Одного разу під час літургії Преподобному співслужив Ангел Господній, але через смирення своє Преподобний Сергій заборонив будь-кому розповідати про це до кінця його життя на землі.
Тісні узи духовної дружби і братерської любові пов’язували Преподобного Сергія зі святителем Алексієм. Святитель на схилі років закликав до себе Преподобного і просив прийняти Руську митрополію, але блаженний Сергій через смирення відмовився від первосвятительства.
Досягнувши глибокої старості, преподобний, за півроку передбачивши свою кончину, закликав до себе братію і благословив на ігуменство досвідченого в духовному житті і слухняності учня, преподобного Никона. У мовчазній самоті Преподобний відійшов до Бога 25 вересня 1392 року. Напередодні великий угодник Божий в останній раз закликав братію і звернувся зі словами заповіту: “Пильнуйте себе, братіє. Перш майте страх Божий, чистоту душевну і любов нелицемірну …”
Через 30 років після представлення преподобного Сергія Бог явив світові скарб святині. Преподобний Никон, приступаючи до створення кам’яного храму в ім’я Живоначальної Трійці, при копанні ровів знайшов і виніс з землі мощі отця Сергія. Ця подія відбулася 5 липня 1422 року. При відкритті труни розлилися пахощі незвичайні. І не тільки тіло чудотворця виявилося нетлінним, а й одяг його був неушкоджений, хоча з обох сторін труни стояла вода. Мощі на деякий час були поставлені в дерев’яній Троїцькій церкві. При освяченні в 1426 році кам’яного Троїцького собору святі мощі були перенесені туди.
До преподобного Сергія, як до невичерпного джерела молитовного духу і благодаті Господньої, в усі часи йшли на поклоніння, – для повчання і молитви, за допомогою і зціленням, – тисячі народу. І кожного, хто з вірою приходив до його чудотворних мощів, він зцілює і відроджує, сповнює сили і віри, перетворює і зводить до своєї світлоносної духовності.
