Чи потрібно мені сповідатися у священника, до якого я відчуваю особисту неприязнь?
Святослав Ярмош
Відповідає протоієрей Сергій Успенський:
– На це питання не можна просто відповісти «так» чи «ні». Є багато нюансів, пов’язаних із цією проблемою. Наприклад, чи це впливає на можливість людини регулярно приступати до Таїнства сповіді, чому людина відчуває неприязнь до священника, чи розрізняє людина поняття сповідь і духовне керівництво, яку мету людина перед собою ставить, сповідаючись у «відповідного» священника і т.д.
Кожен із цих нюансів потребує окремої розмови. Тому ми спробуємо відповісти на це запитання дещо узагальнено.
По-перше, кожному християнину, який шукає духовної досконалості, необхідно пам’ятати слова Христа: «Якщо ти принесеш твій дар до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиши там дар твій перед жертовником, і йди перш примирись з братом твоїм, і тоді прийди і принеси дар твій» (Мф. 5, 23–24). Тут прямо говориться про неможливість отримати від Бога ні поблажливості, ні прощення, якщо ти сам перебуваєш у немирному стані. Неприязнь до ближнього позбавляє людину можливості отримати від Бога благодать. А апостол Іоанн Богослов каже, що ми не можемо любити Бога і при цьому не любити (або відчувати неприязнь) до свого ближнього. Змиритися зі своїм гріховним станом, прийняти його як даність – значить, відмовитися від спасіння.
Адже якщо християнин відчуває неприязнь до священника і нічого з цим не робить, а просто уникає зустрічі, думаючи, що цим він спасається від гріха, то він сильно помиляється. Тому що якщо у нас є бажання бути в Царстві Небесному, то, за словами апостола Павла, ми повинні відкласти «гнів, лють, злобу… відкинувши стару людину зі справами її і зодягнутися в нову». Тому що в Царстві Небесному не буде місця ворожості, не буде «ні елліна, ні юдея… ні раба і вільного, але все і в усьому Христос» (Кол. 3, 8–11).
Це говорить про те, що якщо є непереможена образа, небажання бачити, огида до будь-кого, то ми ще не вдяглися в нову людину. А це сигнал до того, що треба над собою старанно працювати, а не намагатися знайти «прийнятний» варіант.
Уявіть, як ви зможете перебувати в стані старої людини в Царстві Небесному, де всі будуть перебувати в любові до Бога і один до одного? Що Ви відчуєте, коли побачите святих і священника, до якого ви відчували неприязнь, безпосередньо біля себе? Відведете очі або попросите інше місце в раю? Відповідь очевидна: така зустріч неможлива, а це означає, що мене у товаристві святих не буде.
І ще. Всі ці неприязні до священників і пошук «придатного» можуть бути пов’язані аж ніяк не з бажанням духовної досконалості, а з тим, про що попереджав апостол Павло свого учня Тимофія: «Буде час, коли здорового вчення не будуть приймати, але за своїми примхами будуть обирати собі вчителів, які лестили б слуху; і від істини відвернуть слух і звернуться до байок» (2 Тим. 4, 3).
Справа в тому, що зцілення від нашої головної духовної хвороби – гордині ніколи не відбувається безболісно. І часто Господь нам посилає саме такого священника, який би нашу гордість постійно уражував, не даючи їй можливості спокійно перебувати в нас. Але замість того, щоб потерпіти ці ураження заради свого зцілення, людина шукає того, хто його рани не чіпатиме, а буде «лестити слуху».
Чи відбудеться зцілення і переродження нашої душі, якщо ми постійно будемо шукати полегшеного варіанту для спасіння?
