«Варвару святую почтим: вражия бо
сети сокруши, і яко птица избавися от них,
помощию и оружием креста, всечестная»
(Тропарь св. вмц. Варваре)
Свята вмц. Варвара жила і постраждала при імператорі Максиміліані (305-311). Батько її язичник Діоскор був знатним і багатим чоловіком, який зосередив усю свою увагу та силу на вихованні єдиної дочки. Бачивши надзвичайну красу Варвари, Діоскор вирішив обмежити спілкування дочки з навколишнім світом. Для цього він побудував башту і вселив до неї дочку під пильний нагляд слуг.
Оселившись у цьому самітному затворі, Варвара годинами стояла біля вікна, споглядаючи красу, яка оточувала її. Вона звертала погляд на зелені ліси, на оповиті туманами гірські вершини, захоплювалася золотавими нивами або ж зводила очі догори і, затамувавши подих, вдивлялася у бездонну синяву неба, подовгу стояла в нічній тиші, мов зачарована, дивлячись у темне нічне небо, де наче небесні лампади мерехтів хоровод мільйонів зірок.
Спостерігаючи це, Варвара думала: хто ж створив це все? Так, розглядаючи світобудову і розмірковуючи про розумність та красу в природі, Варвара дійшла висновку, що має бути першопричина всього, що існує, до того ж така, що перевищує силою, мудрістю та красою все створіння.
Одного разі, коли Варвара, заглиблена у думки про першопричину буття, неначе звільнилася від світу, благодать Божа окрилила її душу і несподівана думка блискавкою осяяла її розум. І вона вигукнула: «Єдиний має бути Бог і Його не зробити руки людські, а Сам Він, маючи буття особисте, Своєю силою створив усе». Бажання пізнати істинного Бога так захопило душу Варвари, що вона вирішила присвятити цьому життя і провести його у дівоцтві.
А слава про її вроду розповсюдилася містом і багато юнаків домагалися її руки, проте дівчина, незважаючи на вмовляння батька, відмовилася від шлюбу. Варвара попередила батька, що його наполегливість може трагічно закінчитися та розлучити їх назавжди. Діоскор дозволив їй виходити із башти та дав повну свободу у виборі друзів та знайомих. Дівчина зустріла в місті юних сповідниць віри Христової, які відкрили їй вчення про Бога Отця і Господа Іісуса Христа, про Трійцю. З радістю сердечною прийняла Варвара благу вість про Христа, яка зняла з її душі незнання істини, що колись так томило її.
Увірувавши в Христа, юна дівчина полюбила Його всім серцем своїм і шукала тільки нагоди благодатно з’єднатися з Ним через Святе Хрещення. Через деякий час промислом Божим в Іліаполь приїхав з Олександрії під видом купця священник, він і звершив над Варварою Таїнство Хрещення.
У той час при будинку Діоскора будувалася розкішна лазня. З наказу господаря будівничі мали встановити у ній двоє вікон з видом на південну сторону. Користуючись відсутністю батька, Варвара вмовила їх встановити третє вікно задля образу Троїчного світла. Над входом у купальню Варвара накреслила хрест, котрий міцно запечатався на камені. На кам’яних сходинках лазні залишився слід її ноги, з якого забило джерело, що явило велику цілющу силу. Коли Діоскор повернувся і виразив незадоволення порушенням плану будови, дочка розповіла йому про пізнані неї Триєдиного Бога, про спасаючу силу Сина Божого і даремність поклоніння ідолам. Діоскор вихопив меч і хотів її порізати. Дівчина побігла від батька, але він кинувся за нею в погоню. Дорогу їм перегородила гора, котра розступилася і прикрила святу в розколині. З іншої сторони розколини був вихід на верх. Святій Варварі вдалося заховатись на протилежному схилі горі. Після довгих і безуспішних пошуків дочки Діоскор побачив на горі двох пастухів. Один із них показав йому печеру, де переховувалася свята. Діоскор жорстоко побив дочку, а за тим посадив її під сторожу і довго морив голодом. На кінець він віддав її управителю міста Мартіану. Святу Варвару жорстоко мучили: її бичували воловими жилами, а рани розтирали власницею. У ночі в темниці святій дівчині, котра щиро молилася своєму Небесному Нареченому, явився Сам Спаситель і вилікував її рани. Тоді святу піддали новим ще більш жорстоким тортурам.
Серед натовпу, який стояв поблизу місця тортур мучениці, знаходилася мешканка Іліполя, християнка Іульянія. Серце її переповнилося співчуттям до добровільного мучеництва вродливої знатної дівчини. Іульянія також побажала постраждати за Христа. Вона голосно почала звинувачувати мучителів. Її схопили. Святих мучениць довго катувала: терзали гаками тіло, відрізали груди, оголеними водили містом, знущалися та били. Але молитвами святої Варвари Господь послав Ангела, який світосяйним одягом прикрив наготу святих мучениць. Тверді сповідниці віри Христової були усічені мечем. Святій Варварі відтяв голову сам Діоскор. Кара Божа не забарилася постигнути обох мучителів Мартіана та Діоскора. Вони були спалені блискавкою.
Своїм прикладом свята мучениця Варвара навчає і нас ходити в Божому світі з великою побожністю, як у храмі Божому, а поглядаючи на «чудесні діла Божі», зростати в пізнанні «Бога і Христа Іісуса Господа Нашого» (2 Пет. 1,2).
У VI столітті мощі святої великомучениці були перенесені в Константинополь. У ХІІ столітті дочка візантійського імператора Олексія Комнина (1081-1118), княгиня Варвара, вступаючи у шлюб з Київським князем Михайлом Ізяславовичем, перевезла їх до Києва. У Київському Володимирському соборі вони покояться і нині.
Святая великомученице Варваро, моли Бога о нас. Амінь.
Прот. Євгеній Поліщук,
настоятель храму ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» м. Луцьк
