Гéрондо, що таке пристрасті?
— Я думаю, що пристрасті — це сили душі. Бог дає людині не вади, але сили. Та якщо ми не вживаємо ці сили на благо, то приходить біс, починає сам їх скеровувати, і вони стають пристрастями, а потім ми ремствуємо й нарікаємо на Бога. Але якщо ми будемо правильно користуватися цими силами, спрямовуючи їх проти зла, то вони допоможуть нам у нашому духовному подвигу. Наприклад, гнів. Якщо він у людині є — це означає, що в душі є мужність, а вона корисна в духовному житті. У кого немає гніву — у того нема й мужності, тому нелегко впоратися із собою. Людина гнівлива, коли використовує силу, яку має, для духовної користі, схожа на дорогу машину, що їде доброю дорогою, — вмикаєш швидкість, і ніхто тебе не може наздогнати. А якщо вона цією силою користується неправильно і не контролює себе, то вона схожа на машину, що на шаленій швидкості летить розбитою дорогою і раз у раз потрапляє в ями.
Людина повинна знати свої сили, які в неї є, і спрямовувати їх на благо. Так, з допомогою Божою, вона прийде у добрий духовний стан. Свій егоїзм, наприклад, нехай вона спрямовує проти диявола і не здається, коли той її спокушає. Схильність до порожньої балаканини нехай освячує, вправляючись у молитві. Хіба не краще спілкуватися з Христом і освячуватися, аніж марнословити й грішити? Залежно від того, як людина буде використовувати сили своєї душі, вона буде ставати або кращою, або гіршою.
— Гéрондо, дехто вважає, що не має необхідних передумов для духовного життя і каже: «Нема що взяти з неімущого» (Лукіан. Розмови в царстві мертвих. Діалог ІІ).
— Ще гірше, коли люди кажуть, що мають пристрасті в спадок, і тим себе виправдовують.
— А якщо, гéрондо, це справді так?
— Послухай, що я тобі скажу. У кожної людини від народження є деякі нахили, добрі й погані. І людина мусить попрацювати, щоб позбутися недоліків і розвинути те добре, що в ній є, щоб стати образом Божим.
Погані нахили — це не перешкода для духовного вдосконалення, тому що коли людина подвизається, хоча б трохи, але з ревністю та бажанням, то це означає, що вона перебуває в царині духовних законів, в царині дива, і тоді всі її спадкові недоліки згладжує благодать Божа.
Бог особливо любить і допомагає тій душі, яка, маючи від народження не дуже добрі нахили, ревно подвизається в духовному житті й прагне до Неба, намагаючись відірватися від землі й здійнятися вгору на своїх немічних крилах, ослаблених поганою спадковістю. Я знаю багатьох людей, котрі, доклавши деякого зусилля, отримали потужну допомогу від Бога й звільнилися від того, що їх обтяжувало. Для Бога такі люди — справжні герої. Адже що прихиляє до нас Бога? Праця, якої ми докладаємо, щоб перемогти ветху людину.
— Гéрондо, а Хрещення не вигладжує погану спадкову схильність?
— У Хрещенні людина вбирається в Христа, звільнюється від первородного гріха, на неї сходить Божественна благодать, але погані спадкові нахили залишаються. Невже Бог не може і їх стерти святим Хрещенням? Може, але залишає їх людині, щоб вона подвизалася, щоб перемогла і зрештою отримала переможний вінець.
— Гéрондо, я, коли віддаюся якійсь пристрасті, кажу собі: «Такою вже я народилася».
— Цього ще не вистачало. Може, скажеш, що всі вади тобі вділили батьки, що вади твоїх предків у тобі проявилися, а всі таланти й чесноти відійшли до інших? Може, і на Бога будемо ремствувати? Якщо людина каже: «Такий у мене характер, такою я вже вродилася з лихими нахилами, у таких умовах виросла, значить, виправитися не можу», — вона мовби каже: «Винні в цьому не лише мої батько й матір, але й Бог». Знаєте, як тяжко мені чути такі слова? Адже людина не лише ганить своїх батьків, але й Бога. Коли вона починає так думати, Благодать Божа припиняє діяти.
— Гéрондо, дехто вважає, що коли недолік сидить у самому єстві людини, то його неможливо виправити.
— Дивись, що відбувається: декому вигідно так говорити, тому що так вони себе виправдовують і навіть спроби не роблять позбутися недоліку, який у них сидить. «Мені, — каже така людина, — Бог не дав здібностей! Я в чому винна? Навіщо з мене вимагають те, що понад мої сили?» Ось тобі й лазівка. Людина виправдовує себе, заспокоює свою гадку і живе так, як їй зручно. Якщо ми почнемо говорити: «Це — спадкове, те — властивість характеру», — як тоді виправлятимемось? Таке ставлення позбавляє духовної мужності.
Щоб відсікти пристрасть, людина повинна не виправдовувати себе, а змирятися. Якщо вона каже, наприклад: «Мені не дано любити, а іншому дано», — і не намагається надбати любов, то як вона може мати духовний успіх? Без боротьби його нема. Хіба ви не читали в оповідях святих отців, про те, які спершу були вади в декого із подвижників і на який ступінь духовної досконалості вони потім зійшли? Перевершили багатьох дуже доброчесних. Наприклад, авва Мойсей Мурин, який був злочинцем і ким став згодом! Ось що благодать Божа робить! На мій розсуд, людина, що має погану спадкову схильність, коли бореться заради надбання чеснот, отримує більш нагороду, ніж той, хто успадкував чесноти від своїх батьків і не проливав поту, щоб їх набути. Тому що один прийшов уже на все готове, у той час як іншому довелося багато потрудитися, щоб їх надбати. Адже, подивися, і люди більше шанують тих, хто, успадкувавши від своїх батьків борги й працюючи безупинно, зміг не лише розплатитися з боргами, але й зібрати власне майно, аніж тих, хто отримав від своїх батьків у спадок статки і зберіг усе.
— Гéрондо, мене мучать пристрасті.
— Це добре, коли людина розуміє, що її змагають пристрасті, вона упокорюється. А де упокорення — туди приходить благодать Божа.
— Але мене все ж засмучує, що я весь час припускаюся похибок.
— Радій, що припускаєшся огріхів: вони тебе упокорюють, адже в тобі є гордощі. «Боже мій, — кажи, — ось я така. Допоможи мені. Якщо Ти мені не допоможеш, я нічого не зможу зробити». Не впадай у відчай. Коли ми припускаємося похибки, відкривається наша справжня внутрішня людина, ми пізнаємо себе і намагаємося виправитися. Це показує нам правильний шлях і звільняє від ілюзій. Я радію, коли проявляється якась моя слабкість, коли вилазять назовні пристрасті. Якби пристрасті не проявлялися, я би думав, що досяг святості, у той час як насіння пристрастей таємно жило б у моєму серці. Так і ти, коли розгніваєшся і впадеш в осуд, зрозуміло, що засмутишся, але ж і для радості є привід — проявилась твоя слабкість, а отже, ти будеш боротися, щоб позбутися її.
— Гéрондо, коли пристрасть якийсь час не проявляє себе, це означає, що її більше немає?
— Якщо в тобі живе пристрасть, у певний момент вона проявиться. Тому, коли знаєш, що в тобі є пристрасть, будь уважною. Наприклад, знаючи, що десь поруч із твоєю келією живе змія, ти, виходячи за двері, щоразу дивитимешся, щоб вона не виповзла і не вкусила тебе. Не страшно, коли ти знаєш, що десь поблизу змія, і вичікуєш момент, щоб убити її, коли вона виповзе, страшно, якщо йдеш безтурботно і нічого не підозрюєш, а вона раптом кинеться на тебе й ужалить. Цим я хочу сказати, що коли людина не слідкує за собою і не знає своїх пристрастей, то це небезпечний стан. Але коли знає, які має пристрасті, і бореться з ними, тоді Христос допомагає їх викорінити.
— Гéрондо, може, я повинна просто подвизатися й не перейматися тим, чи прийшло виправлення, чи ні? Мабуть, моє виправлення залежить не від мене, а від Бога?
— Так, подвизайся і покладайся на волю Божу, але й себе вивчай, щоб зрозуміти, де ти перебуваєш і що з тобою відбувається. Лікар передусім намагається знайти причину гарячки у хворого, а потім уже визначає, які йому дати ліки, щоб збити температуру. Відтоді як людина починає бачити свої недоліки, у неї повинна з’явитися добра стурбованість, яка підштовхує її до боротьби за виправлення. Я дивлюсь на себе і бачу, що маю якісь недоліки. Подвизаюсь і аналізую свій стан: «До вчора у мене були такі-от недоліки, якогось я позбувся, на якому етапі боротьби я перебуваю зараз?» Потім звертаюся до Бога: «Боже мій, я роблю, що можу, допоможи мені виправитися, тому що сам я не можу».
— Гéрондо, чи може людина не бачити своїх пристрастей?
— Якщо людина чутлива, то Бог не дає їй одразу пізнати свої пристрасті, тому що вразливу людину спокушує диявол і намагається довести до відчаю. «У тебе ось така пристрасть? — каже їй диявол. — Навіщо зробила те й те? Ти не спасешся». Так може людина дійти й до психіатричної лікарні.
— Коли людина подвизається багато років і не відчуває жодного прогресу, що це означає?
— Якщо ми не бачимо поступу в подвигу — значить, у нас немає пильності чи Бог не попускає нам іти далі, аби ми не запишалися й не нашкодили собі.
— Гéрондо, мені здається, що я щодня стаю все гіршою і гіршою, що ж зі мною буде?
— У духовному житті є три етапи. На першому етапі Бог дає людині цукерки й шоколад, тому що бачить слабкість душі та її потребу в розраді. На другому — потроху забирає Свою благодать з виховною метою, щоб людина усвідомила, що без Божої допомоги вона не може зробити навіть найменшого. Так у людині народжується смирення, і вона відчуває потребу в усьому звертатися до Бога. Третій етап — це постійний рівний добрий духовний стан. Ти перебуваєш між другим і третім етапами: трохи проходиш уперед, потім забуваєш про свою неміч — Христос забирає благодать, ти лишаєшся ні з чим, знову починаєш відчувати свою неміч і оговтуєшся. Коли б ти мені сказала, що чим далі просуваєшся, тим кращою стаєш, то це б мене налякало — бо це б означало, що в тобі сидить гордість. Але тепер, коли ти кажеш, що сама собі здаєшся все гіршою та гіршою, то я радію, тому що бачу, що в тебе все гаразд. Не бійся: чим далі людина просувається вперед, тим виразніше бачить свої недоліки й недосконалість, а це — прогрес.
— Гéрондо, бачу, що в мене багато пристрастей.
— Так, пристрастей у тобі багато, але й вік твій молодий, і мужність ти маєш, щоб попрацювати і вичистити свій сад від колючок і насадити лілій, гіацинтів, троянд, а потім дивитися на все це й радіти. Поки ти молода, пристрасті у тебе, мов молоді пагони, викорінюються легко. І бур’ян, і колючка поки не виросли, легко висмикуються з землі, але коли наберуть силу й згрубнуть, то вириваються понад силу. І кропива, коли пускає перше листя, м’яка на дотик, як і базилік. Можна спокійно взяти її в руки, тому що її пагони ще молоді. Тому постарайся викорінити в собі страсті, поки ти молода, бо якщо залишити їх рости далі, то потім душу поневолять різноманітні похоті, і вже буде важко позбутися їх.
Люди, котрі в молодості не викорінюють свої пристрасті, у старості дуже страждають, тому що пристрасті старішають разом із ними і переходять у важковиліковну звичку. З віком людина починає любити свої пристрасті, стає все поблажливішою до себе, воля слабшає, і боротися із пристрастями стає важче. У молодості людина є енергійною, і, якщо вона спрямує цю енергію на викорінення пристрастей, досягне успіху.
— Бачу свої пристрасті — і цілковито розгублююся.
— Не бентежся й не бійся. Сміливо одну по одній перемагай свої пристрасті, починаючи з найголовнішої. Корисно спершу особливо не розмірковувати, а брати й винищувати найгрубші, найпомітніші. І коли почне засихати товсте коріння головних пристрастей, то разом із ним засихатимуть і тонші корінчики. Отже, викорінюючи більшу пристрасть, разом із нею ти викорінюєш і інші, менші.
— Чому, гéрондо, хоч я постійно вирішую почати серйозну боротьбу з пристрастями, але так нічого й не роблю?
— Навіщо ти берешся за все одразу? Пристрасті, як і чесноти, становлять один ланцюг. Одна пристрасть йде за іншою, і одна чеснота поєднана з іншою чеснотою, як вагони в потягу. Якщо ти зачнеш якийсь час боротися з однією пристрастю і плекати в душі протилежну цій пристрасті чесноту, то зрештою досягнеш успіху. І разом із переможеною пристрастю позбудешся й інших пристрастей, і в тобі розвинуться протилежні їм чесноти. Скажімо, ти заздриш. Якщо ти боротимешся проти заздрості, викохуватимеш в собі любов, доброту, то, перемігши заздрість, одночасно звільнишся від гніву, осуду, злоби, смутку.
— Гéрондо, щодня я кажу: «Відзавтра почну молитися і виправлятися», але все лишається так, як було.
— Став Бога попереду, кажи так: «Силою Божою я буду намагатися виправитися», тоді Бог допоможе. Те, що ти хочеш виправитися, означає, що приймаєш допомогу. Просиш у Бога допомоги — і Він прихиляється до тебе. Робиш те мале, що можеш зробити, і так ідеш уперед. Дехто, хоча сам не докладає жодних зусиль до виправлення, каже: «Христе мій, у мені є якісь пристрасті. Ти можеш мене від них позбавити. Позбав мене від них!» Як тут Бог зможе допомогти? Щоб Бог допоміг, треба, щоб сама людина постаралася. Є деякі речі, які мусить зробити сама людина, щоб потім Бог послав Свою допомогу. Не буває так, щоб людина отримала допомогу, коли сама не бажає собі допомогти.
— Гéрондо, а пристрасті або погані звички краще відсікати одразу чи позбуватися їх поступово?
— Краще, коли можеш, відсікай їх одразу — інакше вони будуть рости. Тут чекати не потрібно. Коли людина переходить ручай, особливо взимку, то намагається перебігти на інший берег якнайшвидше, щоб не замерзнути. Якщо перебіжить хутко, то замерзнути не встигне. Коні, коли їх припинають, одним різким рухом обривають вуздечку, так і при спокусі — обривати вуздечку слід різко.
