Кожен, хто регулярно приходить у храм на всенічну, знає, що в ній є один особливий момент, таємничий і суворий. Після вечірньої, на самому початку утрені, після ангельського славослів’я («Слава в вишніх Богу, і на землі мир…») все раптом стихає. У храмі гаситься верхнє світло і свічки. Царські врата зачинені; священики у вівтарі. На середину храму виходить читець і при світлі свічки, що горить у його руках, читає шестопсалміє.
Це шість псалмів: 3, 37, 62, 87, 102, 142, п’ять із яких належать царю-псалмоспівцю Давиду і пов’язані з подіями його життя.
На питання про шестопсалміє, про його походження, значення і сенс відповідає Олексій Кашкін, автор навчального посібника для духовних семінарій «Статут православного богослужіння».
- Як відомо, всенічне бдіння вцілому символізує історію створення світу і явлення в світ Спасителя. В який момент читається шестопсалміє і чому?
— Шестопсалміє — це початок утрені, а утреню спочатку служили саме рано вранці, після нічного бдіння. У перші століття християнські подвижники за ніч вичитували весь Псалтир. Шестопсалміє, те, що читається в храмах сьогодні, — це те, що, по немочі нашій, залишилося від цієї традиції.
Чому шестопсалміє читається саме в цей момент? Перша частина всенічної, вечірня — це символічне зображення старозавітної історії, а утреня символізує Новий Завіт, Пришестя у світ Спасителя. Шестопсалміє — це перехід до Нового Завіту. Воно відображає гріховний стан занепалого людства, що вже дізналося про народження Богонемовляти (ось чому шестопсалмію передує ангельське славослів’я Йому: Слава в вишніх Богу, і на землі мир (Лк. 2, 14), але не почуло ще євангельської звістки у всій її повноті. Воно покликане повернути нас із небес на землю: від радості свята, яким пройнята вечірня, до реальної картини нашого недостоїнства. До радості ми повернемося трохи пізніше — під час полієлею.
— Чому з 150 псалмів, що використовуються за богослужінням, обрані саме ці? Чи випадково те, що вони зв’язуються в єдиний сюжет? Чи можна сказати, що шестопсалміє — це відображення духовного шляху людини?
— Тут немає якогось загального, єдиного пояснення, є різні тлумачення. По-перше, звернімо увагу на те, що шестопсалміє, як каже Типікон, — це бесіда душі з Богом. Людина оглядає своє життя, просить Господа пробачити її гріхи, позбавити її від тяжкого становища. Для людини очевидний зв’язок між її бідами і її власними гріхами, і вона, страждаючи, звертає до Бога свій молитовний покаянний крик. Цілком можливо, що при формуванні шестопсалмія добиралися псалми, що відповідають саме цій думці. Крім того, зауважимо, що шестопсалміє — це найперше ранкове богослужіння, спочатку воно читалося затемна, до сходу сонця. Тому і дібрані псалми, в яких згадується цей час доби. Людина прокидається з думкою про Бога: Боже, Боже мой, к тебе утренюю, возжада Тебе душа моя (Пс. 62, 2). А те, що в шестопсалміє входять псалми з різних кафізм, від першої до передостанньої, нагадує нам про традиції древніх подвижників, які прочитували за ніч всю Псалтир.
- Чому шестопсалміє читається при погашених свічках?
— Шестопсалміє — це бесіда душі з Богом, необхідно, щоб всі сили людини були спрямовані до цієї розмови. Людина занурюється в напівтемряву, щоб ніщо не розважало її зір, щоб вона могла повністю зануритися в себе. Саме з цим пов’язана дисциплінарна вимога Типікону: під час читання шестопсалмія забороняються переміщення храмом, ходьба, навіть поклони і осенення себе хресним знаменням.
Жоден зовнішній рух, жоден сторонній звук не повинні відволікати. Всі розумові сили повинні бути спрямовані на слухання і розуміння молитов. Так було потрібно здавна; в стародруку Псалтирі була навіть таке примітка: якщо людина хвора, застуджена і не може стримати кашлю або чхання, вона, на час шестопсалмія, повинна вийти в притвор храму. Також там говориться, що той, хто спізнився, не повинен входити до церкви до закінчення читання. А тим, хто стоїть в храмі, руки пропонувалося тримати «при персех», тобто так само, як ми схрещуємо їх на грудях, підходячи до Причастя, коли нас теж не повинно ніщо відволікати, ніякий зайвий рух.
- Мені доводилося читати, що шестопсалміє нагадує нам про Страшний Суд і що саме тому в цей час не положено осіняти себе хрестом: Спаситель прийде вже не розпинатися, а судити світ, і хреститися тоді буде вже пізно.
— Так, саме про таке розуміння цього молитвослів’я на Афоні свідчить Паїсій Святогорець. Тексти Святого Письма, в тому числі і псалми, що складають Псалтир, за своїм змістом багатогранні. Тому краще прийняти це як приватну богословську думку. Та все ж слід пам’ятати: священні пісні, що входять до шестопсалмія, були складені ще задовго до того, як сформувалося чітке уявлення про друге пришестя Месії і про Страшний Суд. Тому правильніше тут говорити лише про аналогії зі Страшним Судом, але не про прямий зв’язок. Адже коли людина постане перед Богом, вона повинен буде дати відповідь про своє життя. А в шестопсалмії людина тільки споглядає своє життя, журиться про гріхи і сподівається на милість Отця.
- Для чого священик, який спочатку знаходився біля вівтаря, після трьох прочитаних псалмів виходить і стає обличчям до закритих Царських врат?
— По завершенні читання першої частини шестопсалмія, священик, одягнувши єпітрахиль, стає обличчям до закритих Царських врат, щоб прочитати 12 таємних ранкових молитов. Якщо описати їх зміст стисло, то це ранкова молитва християнина. І священик в ці хвилини молиться як наш представник, він за всіх нас підносить ці молитви перед Царськими вратами під час читання другої частини шестопсалмія.
- А чому шестопсалміє читається, а не співається?
— У давнину це молитвослів’я справді співалося. Але співалося особливим розспівом, речитативом, що відповідав змісту псалмів. Причому співали його всі віряни. Був основний голос, ведучий — тієї людини, яка заміняла сьогоднішнього читця і стояла, як і читець, у центрі храму, та супроводжуючі, що орієнтувалися на його спів. Але це було лише на зорі християнства. В епоху створення Типікону, в середньовіччі, від цього вже відмовилися. Можливо, відмова пов’язана з особливою суворістю і аскетичністю цих хвилин ранкової служби.
Газета «Православна віра» №23, переклад Галини Бут
