21.7 C
Lutsk
Понеділок, 21 Вересень, 2020
Основи православ'я

Чому нас навчає пандемія – з бесіди митрополита Афанасія Лімасольського з прихожанами

У Церкви є свій спосіб долати випробування 

Будемо робити те, що від нас по-людськи залежить, і дякуємо відповідальним особам, вченим, політикам, владі – тим, хто нам пояснює, як себе поводити у цій складній ситуації. Не ігноруючи об’єктивно непростої дійсності та будучи при цьому людьми Церкви, ми, без сумніву, маємо і свій власний спосіб, який допомагає нам думати, оцінювати та переживати благо ті випробування, які трапляються на життєвому шляху. Тому давайте будемо ставитися і до цього випробування завбачливо, з дотриманням усіх мір – суспільних, наукових та інших, – але, передусім, з довірою до Бога, Божої Матері, святих нашої Церкви. А Церква завжди у складні часи нас навчає та закликає молитися.

Тільки молитва здатна змінити хід подій! 

Критичну ситуацію можна подолати. Її можна подолати через молитву. Треба багато, дуже багато молитися. Необхідні люди, які силою своєї молитви можуть повернути назад ситуацію в світі, тому що у підсумку тільки молитва здатна змінити хід подій. Усі інші міри – справи рук людських. Хороші і вони, і корисні, але молитва може по-справжньому “за хвилину часу” (Лк. 4: 5) змінити все, і розсіється випробування, яке, до речі, має і позитивну сторону, оскільки навчає нас багатьох речей.

Чому нас вчить пандемія? 

Давайте покаємось у своїх гріхах, в гріхах всього світу!

Вчить нас нашій слабкості! Вчить нас суєтності речей людських. Вчить нас тому, що все, що ми бачимо навколо, – минуче. Нам варто зрозуміти, що головним нашим прагненням повинно стати Царство Боже. Як Господь говорить у святому Євангеліє: шукайте спершу Царства Божого. Усе інше подасть вам Господь слави Христос. Царство Боже – ось чого ми по-справжньому потребуємо. Тому Церква кличе нас до подвигу молитви. Молитви, яка виходить з покаяння та смирення.

Тож давайте покаємось у своїх гріхах, у гріхах всього світу! Принесемо Богу силу молитви, яка живе у смиренному серці, яке розкаялося. Тоді і Господь змилостивиться та змінить історію.

Якщо ми молимось, то все змінюється. Якщо ж не молимось, то йдемо людським шляхом, який невідомо, яким буде та куди нас приведе.

Храми відкриті. Хто бажає, приходьте! 

Церкви залишаються відкритими. Богослужіння у них не відміняються. Наші священники і ми всі знаходимося у тому положенні, у яке нас поставив Господь. Як пастирі Церкви, ми підносимо молитви, служби, Божественну Євхаристію за весь світ. Хто бажає, приходьте! Той, хто відчуває себе зле, відсутність сил або іще щось, нехай чинить відповідно до власного розуміння ситуації. Ми не маємо права судити жодну людину. Ми молимося за весь світ, за всього “Адама”, за весь людський рід.

Хтось запитає: а ми, ті, хто приходить у Церкву, не захворіємо? Захворіємо і ми, помремо і ми. Хто вам сказав, що ми будемо безсмертними у цьому світі? Невже вам був потрібний коронавірус, щоб дізнатися про те, що ми помремо? Невже вам потрібний був коронавірус, щоб дізнатися про те, що ми будемо хворіти?

Пам’ятаємо, що говорили святі сорок мучеників Севастійських? Створимо належне з прагненням! Оскільки ми все одно помремо, то краще померти чесними перед самими собою та Богом.

Мати пам’ять смерту, про яку наш святий співвітчизник Неофіт Затворник говорив, що страх Божий аж до пам’яті смертної є благом вищим за всіх блага, бо нагадує про те, що ми підемо з цього суєтного світу і постанемо перед Господом.

Ми всі йдемо до Пасхи 

Ніхто нехай не убоїться смерті: від страху перед нею Своєю смертю визволив нас Господь

Що дає нам Церква? Безстрашність. Перемогу над страхом смерті. Нас усіх без винятку чекає біологічна смерть. А духовна ні: людині, яка вірить у Бога, вона не загрожує. “Віруючий у Мене не побачить смерті во віки”, – говорить Господь. Тобто той, хто вірує у Бога, ніколи не побачить смерті. Біологічну – так, духовну – ні. Але саме вона нас і лякає – духовна смерть, наша вічна розлука з Христом. Вона нас страшить. Ми бажаємо, щоб цього з нами не сталося, тому що біологічна смерть – до часу, а ця – розлука назавжди.

Якими би ми не були, святими чи грішними, ми всі ввійдемо у ворота біологічної смерті. Якими би ми не були, ми всі рухаємося у напрямку до Пасхи, до воскресіння Христа, Який подолав смерть, про що ми чуємо у пасхальну ніч. Ніхто нехай не боїться смерті: від страху перед нею Своєю смерть нас визволив Господь. Смерті немає більше, є життя вічне, Христос, Царство Боже во віки.

Ось з такою вірою будемо проходити послане нам випробування. Без паніки, без страху, без людських помислів. Іти, кличучи на допомогу любов Господа нашого Іісуса Христа.

Любов Божа перемагає страх

Ми знаємо, що наше життя у цьому світі має “термін придатності”. Але ми знаємо і те, що смерть є переходом від речей суєтних до вічних, до вічного Царства Божого. Сьогоднішня криза – це суд нашої віри, нашого життя, наших помислів, якості нашого зв’язку з Богоотцем.

Церква перебуває у молитві та службі живому Богу, попри всілякі людські розрахунки та користь. Вона дає надію, що Бог – над усім. Не для того, щоб ми нехтували людськими зусиллями, але щоб побороли страх смерті. Його перемагає любов. Досконала любов виганяє страх. Хто любить Бога, не боїться нічого. Його не засмутять ніякі випробування у цьому світі. Тому що любов Божа перемагає страх та дає відчуття життя вічного.

Без світла Христа морок нестерпний

У нашій митрополії, в кафедральному соборі, як і в інших храмах, щочетверга перед великим повечір’ям або після нього буде звершуватися соборування у зцілення душі та тіла. Церква дає нам ліки для вічного життя. Разом з біологічними та хімічними рукоствореними ліками Церква надає нам святе таїнство соборування, щоб дарувати сили душі та тілу пройти, зберігають всередині себе мир, щоби з нами не сталося, – і життя, і смерть.

Умертвилась смерть смертю Христа, – говорили святі отці Церкви. Будемо надіятися на Христа. Будемо кликати на допомогу Пресвяту Богородицю та святих отців. І йти вперед з вірою та душевним миром. Так ми дамо втіху нашим братам. Подумайте, яка безнадія, який страх, яка незахищеність, який переляк живуть у серцях людей, які не просвітлені світлом Христа. Це насправді трагедія – життя без Бога! Це справді трагедія – життя без святої Церкви. Без Христа неможливо жити людині. Без світла Христа морок нестерпний!

Тому всі ми, хто вірує у Христа та кличе Його святе ім’я, будемо нести надію, радість, мир, спокій, умиротворення, мужність сердець наших братів, кличучи на допомогу присутність та любов Господа нашого Іісуса Христа.

Митрополит Лімасольський Афанасій

Переклад з рос. Любові Максимчук

Джерело

Вас може зацікавити

Чи можна сучасній людині казати неправду?

Редактор Головний

Князь світла: від воїна-язичника — до Хрестителя Русі

Редактор Головний

Неділя четверта Великого посту – день пам’яті преподобного Іоанна Ліствичника

Редактор Головний