..Церква існує не для того, щоб ми тут щось могли придбати таким чином. У церкві нічого не можна придбати з однієї простої причини: церква – це місце, де роздають дари. Не гуманітарна допомога, звичайно, не якісь спецзамовлення. Тут не треба вишиковуватися в чергу, займати місце заздалегідь, тут немає VIP-зони, просто ЦЕРКВА – ЦЕ ТАМ, ДЕ ХРИСТОС РОЗДАЄ ДАРИ.
Коли Господь роздає свої дари, Він від людини нічого не вимагає, Йому не потрібно, щоб за це Йому платили, не можна заплатити за найголовніше в церкві – за милість Божу, за Божу любов, за можливість бути почутим, за можливість бути прощеним. Не можна заплатити за те, що ти з’єднуєшся з Христом. Але це і є найголовніше, коли Господь роздає дари.
Ось тільки Божі дари не схожі на те, що ми хочемо придбати. Оскільки зазвичай людина приходить до церкви саме за тим, що вона зазвичай бажає своїм близьким на Новий рік: міцного здоров’я, успіхів у роботі та щастя в особистому житті. Ось ці три позиції – незнищенні позиції, які становлять, власне, сутність нашого уявлення про щастя, благополуччя, правильність нашого життя. Справді, перш за все, людина цього потребує: міцного здоров’я, хорошої роботи і щастя в особистому житті. Що ще треба людині? Нічого не треба.
Людина вичерпує себе цими трьома проханнями, побажаннями, а Бог дає зовсім інше. Може Господь подати і щастя, і здоров’я, і успіхи до певної міри, до певного періоду, на певний час, коли людині це необхідно, але взагалі Він у світ прийшов не за цим.
І якщо людина читає Євангеліє, крім того, що вона подає записки, то вона, з подивом дізнавшись про Євангеліє, побачить, що нічого подібного Господь в Євангелії нікому, по-перше, не обіцяє, не гарантує і навіть не бажає. Які ж тоді дари людина може отримати від Бога і чи хоче вона цих дарів, чи бажає вона цих дарів? Чи він від Бога завжди хоче отримати тільки те, що потрібно їй зараз?
Так найчастіше і буває, що людина приходить у церкву не тому, що вона чекає від Бога дарів, а за тим, що «мені потрібно сьогодні ось стільки, а все інше не треба. Так мені треба сьогодні від Тебе отримати, далі Ти в моє життя не втручайся, далі Ти до мене не стукайся». І тоді виходить, звичайно, безглуздість повна, бо церква – те місце, де Бог зустрічає людину.
Загалом людина зустрічає Бога зазвичай поза церквою. І найчастіше так з нами трапляється, з людьми, які звернулися до Бога, пройшовши через якийсь життєвий шлях, свої помилки, через якісь скорботи людські, що ми зустрічаємо Бога зовсім не в церкві, а зустрічаємо Бога у найнесподіваніших місцях.
Зустрічають Бога в страшних, страшних місцях, де не місце Богу, але людина може там зустріти Бога, і ця зустріч з Богом може її, і повинна, і так зазвичай буває, перевернути, зробити її життя зовсім іншим. І так людина після зустрічі з Богом дуже сильно змінюється внутрішньо, якщо ця зустріч відбулася.
І зрозуміло – Бог чує людину скрізь. Не треба ходити до церкви, щоб бути почутим, це зрозуміло. Ти будеш у літаку летіти на небі – Бог тебе почує. Ти будеш під землею в шахті замурованим із шахтарями – Бог тебе почує. Ти будеш у підводному човні – Бог тебе почує. Де б ти не був – на землі, під землею, під водою, на воді, на іншій планеті разом із космонавтами, – Бог тебе почує, бо Бог поруч із тобою завжди і скрізь. І, звичайно, коли люди кажуть, що Бог у мене в душі – так, у тому числі й…
А другий момент, дуже важливий – Бог тебе чує, а як ти Його чуєш? А чи важливо тепер тобі почути Бога? А чи треба тобі почути Бога? Чи тепер тобі достатньо того, що Бог тебе почув, ти Його зустрів і тепер як би все, крапка, головне у твоєму житті визначено, чи все стоїть на своїх місцях?
Ось тепер треба зрозуміти: а що означає чути Бога? А що означає йти до Нього? Що означає жити у вірі? І тоді питання «Навіщо ходити до церкви, навіщо потрібна церква?» набуває своєї актуальності, тому що церква – те місце, де Бог зустрічає людину не для того, щоб та служила Йому молебні, не для того, щоб вона ставила Йому свічки перед іконами, не для того, щоб відбувалися якісь атрибути обрядів, атрибути віри, з яких людина може взяти собі щось зручне, і ось зараз, в даний момент, йому необхідне.
А це те місце, де Бог дає людині дари. Насамперед, НАЙГОЛОВНІШИЙ ДАР, ЯКИЙ БОГ ПРИНОСИТЬ ЛЮДИНІ – ВІН ПРИНОСИТЬ САМОГО СЕБЕ. Нестерпний, найважчий, неможливий для кожного з нас дар. Бог себе вручає людтні. і це відбувається тільки в Церкві. І більше ніде. Тому що храм – це житло Божественних дарів і місце на землі, яке сам Бог визначив як місце, де Він віддає Себе людям, щоб люди змогли Його сприйняти.
Можна все життя ходити до церкви, як багато хто про це думають, багато хто дивиться, і абсолютно до цього не мають жодного стосунку. Тому що коли людина приходить до Бога таким чином, ті слова, які Христос сказав на Тайній Вечері своїм учням, у молитві звертаючись до Своєго Батька, коли Він каже: «І все Твоє Моє, і все Твоє Моє» (Ів. 17: 10) ). І ось людина, яка приходить до Бога по-справжньому, не може не сказати цих слів Богу: «Все моє – Твоє». Це найголовніші слова, які людина може сказати Богові, віддати себе Богові в руки Божі, вручити себе Богові.
Але ж на ці слова таку відповідь Христос каже: «Все Моє – твоє». І коли для людини стає очевидним, що Господь йому готовий віддати «все Моє – твоє», то взагалі-то дуже часто людина зазвичай відповідає: «А мені все Твоє не треба. Мені треба від Тебе тільки це, це і це. А все Твоє – це надто важко. Це надто страшно. Це дуже нестерпно». Але це і є дари Божі. Коли людина приходить на сповідь, таїнство покаяння, що людина думає, що говорить? «Я купую чи я віддаю? Звичайно, таїнство сповіді існує для того, щоб я зняв свої гріхи, щоб я очистив свою душу».
Коли людина до таїнства покаяння підходить, що з нами зазвичай відбувається? Адже для нас це таїнство необхідне для нашого спасіння, ми ж добре розуміємо, що без покаяння, без очищення душі, без каяття людина не може увійти в Царство Небесне. Але коли, наприклад, ми каємося, Господь прощає наші гріхи, яке почуття ми відчуваємо? Почуття полегшення, правда ж? Насамперед, нам важливо відчути, що ми звільнені, що з нас знято цей тягар гріха.
Але взагалі, якщо людина не розуміє, що бути прощеним – це тягар, що бути прощеним – це тяжкий дар, за який необхідно відповідати, що це велика відповідальність, то тоді прощення бути не може.
Оскільки, якщо людина здатна забути, що вона прощена, з легкістю відійти і не сприймати прощення як тягар, як тяжкість, як важкий благодатний дар, тоді вона ніколи не зміниться. Тоді з нею нічого не станеться, тоді вона братиме тільки те, що потрібно їй тепер, вона ніколи не віддаватиме себе після цього.
Те саме відбувається в таїнстві причастя Святих Христових Тайн з нами, людьми воцерковленими. Тому що ми самі знаємо, коли нам це потрібно – причащатися Святих Христових тайн. І ми навіть знаємо, навіщо нам це потрібно, тому що ми сприймаємо таїнство причастя Тіла і Крові Христових як також благодатний дар, як благодатну допомогу нам у нашому житті. Ми освячуємось, ми наповнюємося благодаттю, нам Господь дає сили, Він приходить до нас, щоб очистити нас, щоб нас з Собою з’єднати…
А якщо людина приходить за дарами до Бога, готова сказати «Все моє – Твоє» і у відповідь не побоятися почути від Бога слова «Все Моє – твоє», то церква може існувати для людини, тому що церква існує тільки за одним – церква те місце, де людина може стати схожою на Христа. Ніде, ніколи, ні за яких обставин, ні в якому іншому місці, ні в якому іншому світі це не може з людиною статися, а ось тільки у Церкві ЛЮДИНА МОЖЕ СТАТИ СХОЖОЮ НА ХРИСТА. Через церкву Господь подає їй Себе. І через це сприйняття Христа, через життя за Євангелієм в церкві людина потихеньку, помалу, через величезні праці несення хреста стає схожою на Христа.
Ось так свого часу прийшов у церкву князь, воїн, женолюб, любитель бенкетів, вина, грізний, з одного боку, карач і суддя, і, з іншого боку, щедрий роздавач усіляких почестей, а згодом став святим рівноапостольним князем Володимиром, якого стали звати Красне Сонечко. Ось яким він став схожим на Христа.
Ось також прийшла в храм страшна блудниця, бридка і мерзенна. Прийшла до церкви, а потім стала преподобною Марією Єгипетською.
І таких людей, які приходили до церкви одні й казали: Все моє – Твоє, Господи! Моє страшне, жахливе, огидне, візьми мене таким, яким я є, але до кінця», а у відповідь були готові прийняти Христа, їх – мільярди. Мільярди, які стали схожими на Христа. Церква лише заради цього існує. Жодного іншого завдання у Церкви немає, як робити нас схожими на Христа.
Протоієрей Олексій Умінський
