Знайте, що проклін і навіть [просте] обурення батьків діють дуже сильно. І навіть якщо батьки не проклинали своїх дітей, а просто через них роздратувалися, то в останніх немає потім жодного світлого дня: все їхнє життя – одна суцільна мука.
Потім такі діти дуже страждають все своє земне життя. Звичайно, у житті іншому їм легше, тому що своїми стражданнями вони сплачують деякі тутешні борги. Відбувається те, про що говорить Святий Ісаак: «Вкушає своєї геєни», тобто стражданнями тут, у цьому житті, він зменшує саму пекельну муку, тому що страждання в цьому житті є вкушання пекельної муки. Тобто, коли набирають сили духовні закони, людина трохи звільняється від геєни, від муки.
Але і ті батьки, які словами «посилають» своїх дітей до диявола, «присвячують» їх йому. Після цього диявол має права на таких дітей, він говорить: «Ти присвятив їх мені». У Фарасах мешкали чоловік і дружина. Їхня дитина була дуже плаксивою, і батько постійно говорив: «Та щоб тебе нечистий забрав!» Ну і що ж: батько так говорив дитині і по допуску Божому та стала зникати з колиски. Потім нещасна мати йшла до Хаджефенді. «Благослови, Хаджефенді! Мою дитину вкрали біси». Хаджефенді йшов до них в дім, читав молитви над колискою, і дитина поверталася. І так продовжувалося без кінця. «Хаджефенді, благослови!» – знову і знову говорила нещасна жінка і запитувала: «Чим же все це закінчиться?» – «Мені, – відповідав їй Святий, – до вас ходити неважко. А тобі хіба складно приходити і кликати мене? Виходить, коли-небудь дияволу це набридне, і він залишить твого сина в спокою».
З того дня дитина перестала пропадати. Але коли хлопчик виріс, його прозвали «диявольське поріддя». Він баламутив все село – не давав спокою нікому. Як же мучився від цього мій батько! Цей хлопчисько спершу йшов до одного селянина і говорив: «Такий-то сказав про тебе те-то», потім йшов до іншого і говорив йому те ж саме. Люди сварилися між собою, доходило навіть до бійок.
Потім, розуміючи, що на кожного з них звели наклеп, вони домовлялися схопити наклепника і розправитися з ним. Але той ухитрявся зробити так, що врешті-решт обоє просили в нього пробачення! Настільки він процвітав у підступництві! Справжнє «диявольське поріддя»! Бог допустив це для того, щоб, побачивши продовження історії зі зникненням дитини, люди опам’яталися, стримували себе і були дуже уважними. Про те, як буде судити цю людину Бог, ми зараз не говоримо. Зрозуміло, що пом’якшуючих провину обставин тут багато.
Найбільший скарб для людей, які живуть у світі, – батьківське благословення. Подібно до того, як у житті чернечому найбільше благословення те, яким благословив тебе твій старець. Тому і кажуть: «Не позбудься батьківського благословення». Пам’ятаю, в однієї матері було четверо дітей. Ніхто з них не оженився і не вийшов заміж. Мати плакала: «Помру, – казала, – від горя, ніхто з моїх дітей не одружився. Помолися за них». Вона була вдовою, її діти – сиротами. Мені стало за них боляче. Молився я, молився, але безрезультатно. «Щось тут не те», – подумав я. «На нас, – казали її діти, – навели порчу». – «Та ні, – кажу, – це не від порчі, порчу видно… А може, ваша мати проклинала вас?» – «Дійсно, отче, – відповідають, – у дитинстві ми дуже пустували, і вона постійно з ранку до вечора повторювала нам: «Та щоб вам обрубками бути!» – «Йдіть, – кажу, – до матері і скажіть їй справжню причину вашої невлаштованості, щоб вона прийшла до тями. Скажіть, щоб вона покаялася, висповідалася та зі сьогоднішнього дня, не перестаючи, благословляла вас». І за півтора року всі четверо створили сім’ї! Як видно, ця нещасна мало того, що була вдовою, але ще і легко впадала в стан роздратування і зневіри. Бешкетники роздратовували її, і за це вона їх проклинала.
– А якщо батьки проклянуть своїх дітей і потім помруть, то як діти можуть позбутися батьківського прокльону?
– Придивившись до себе, вони, швидше за все, визнають, що свого часу пустували, мучили батьків і тому ті їх прокляли. Якщо вони усвідомлять свою провину, щиро покаються і висповідають свої гріхи, то все в них налагодиться. Процвітаючи духовно, вони допоможуть і своїм покійним батькам.
– І мене, Геронде, коли я йшла в монастир, проклинали мої батьки…
– Такі прокльони – єдині з усіх – стають благословенням.
