4 липня Православна Церква святкує пам’ять (знайдення мощей) відомого богослова, філософа, релігійного письменника та публіциста преп. Максима Грека.
Жив та трудився він у XV-XVI столітті і залишив після себе великий спадок. У богословській науці про преп. Максима Грека та його погляди написано дуже багато, він все-таки був особистістю непересічною та вкрай ерудованою. Ми ж, своєю чергою, не будемо намагатися охопити всі його ідеї у рамках однієї невеликої статті, а зупинимося, як нам здається, на важливому для сучасного суспільства питанні взаємовідносин християнства та світських наук.
Для початку слід зазначити, чому, власне кажучи, зазначена проблема хвилювала святого. Відомо, що преп. Максим Грек походив зі знатної грецької сім’ї, а тому цілком природно припустити, що початкову освіту він отримав від своїх батьків та у грецькій школі середнього типу. Не останнє місце у становленні преподобного, як вченого та філософа, відіграв його дядько Димитрій – гуманіст та друг кардинала Віссаріона Нікейського – вченого грека, який виступав прихильником та одним із натхненників унії Православної та Католицької Церкви на Ферраро-Флорентійському соборі 1438-1439 рр. У 1492-1505 рр. преп. Максим Грек слухає в італійських університетах лекції провідних професорів, які викладали еллінську філософію, мову та літературу. Згодом він займається перекладами грецьких присьменників для гуманіста Піко делла Мірандоли та венеціанца Альди Мануція.
Подальші праці преп. Максима Грека з вивчення класичної древності продовжуються у Ватопедтському монастирі на Афоні, який володів багатою бібліотекою. Цілих десять років він присвятив книгам, які пожертвували монастирю імператори Андронік Палеолог та Іоанн Кантакузен. Таким чином на Русь преп. Максим прибуває уже сформованим інтелектуалом з великим багажем знань, отриманих протягом багаторічної розумової праці. Тут відразу слід зауважити одну важливу особливість щодо нашого питання. Торкаючись тієї чи іншої проблеми преп. Максим Грек цитує світських авторів, використовуючи одних як авторів, інших же – піддає критиці.
При цьому на Русі багато книжників були знайомими з грецькими та римськими письменниками уривчасто, що, відповідно, не давало можливості сформувати повне розуміння цінності викладених ними ідей. Такий стан справ призвів до заперечення всякої світської мудрості і, загалом, недовіри до класичної філософської спадщини. Тут спрацьовує стандартна психологічна установка, коли ми боїмося невідомості. Доведена до крайності вона проявляє себе у повному запереченні здатності розуму посягнути хоч якісь істини і, звичайно ж, у повному несприйнятті наукового знання.
Якщо говорити про більш адекватне превалювання істин віри над істинами розуму, то воно проявило себе у філософському напрямку, який отримав назву філеїзм (від лат. fidēs – віра). Обґрунтування його частіше всього приписують таким мислителям як Блез Паскаль, Серен Кьєркегор, Вільям Джеймс та Людвіг Вітгенштейн, яких до числа неосвітчених фанатиків записати вже не можна ніяк. Швидше всього, вони, подібно преп. Максиму, володіючи великим багажем знань, глибоко пізнали ціну віри та розуму, віддавши перевагу першій. У будь-якому разі, досвід життя нашого святого говорить про те, що освітченість допомагає уникати будь-яких крайностей, які недопустимі у християнському ставленні до світу та людини. Преп. Максим Грек завжди відчував повагу до нелегкої інтелектуальної праці древніх класичних мислителів.
Стикнувшись на Русі з реаліями, що протилежні тим, якими керувалися в Італії, преп. Максим виступає рішучим захисником світської освіти. У своєму листі до руського боярина та дипломата Федора Івановича Карпова він кілька разів говорив про те, що “окружна вчення добра та корисна людському життю”, а також, що не можна заборонити “долучитися до покарання словесних вчень, які прикрашують Божу людину”. “Але нехай мене не докоряють через це, – пише в іншому місці преп. Максим, – зовніше покарання корисне значніше та мало не всі, хто просіяли у благочесті, свідчать про це. Не так я не невдячний учень його”.
З іншого боку, незважаючи на вплив італійських гуманістів, преп. Максим Грек є прихильником світської освіти лише з врахуванням важливих застережень та обмежень. Попри недоліки середньовічної схоластики, він прагнув примирити християнство з язичницькою філософією, при цьому досить критично ставився до останньої. Максим попереджує своїх руських читачів щодо дуже великого захоплення “багатослів’ям та байкослів’ям” древніх авторів та краси язичницьких образів. Також, вказуючи на користь світських наук, він у той же час пише наступне: “Множайшая некая вредна и пагубна в них кроются, яже Аще по единому исчитати восхощем, книгу целу счинити понудимся. Толика в них лжа и нечистота”. З будь-яких нехристиянських творів преп. Максим радить вибирати лише те, що може слугувати зміцненню християнської моральності та кращого розуміння Священного Писання. Він умів цінувати важливе та необхідне, при цьому завжди рішуче засуджував усе, що могло призвести до забуття Христа та розкладання моралі.
Сьогодні, звичайно ж, не йде мова про реанімування під час Ренесансу язичництва, але водночас велику силу та популярність набув світський гуманізм. Свої перекоання від співставляє виключно з науковими знаннями. Ось, наприклад, що ми можемо прочитати у Другому гуманістичному маніфесті 1973 року: “Віра у слухаючого молитви Бога… є віра у недоказане, пережиток минулого… Традиційна етика не змогла задовольнити сучасні потреби… Обіцянки післясмертного спасіння і вічного прокляття рівно ілюзорні та небезпечні для психіки… Наука стверджує, що людський рід є результатом еволюції природи”. Цілком природним наслідком такого світогляду стають висновки, подібні такому: “Що стосується області статевих стосунків, ми вважаємо, що нетерпимість, яку проповідують ортодоксальні релігії та пуританські культури, надмірно обмежують свободи у цій сфері. Повинно бути визнаним право на контроль народжуваності, аборт та розлучення”.
Ідеї схожого змісту присутні у всіх трьох гуманістичних маніфестах та в декларації світських гуманістів. Тут немає сенсу їх детально аналізувати, однак стає ясно, що вони повністю заперечують авторитет будь-якого знання, що немає експериментального підтвердження, при тому, що ці документи – не просто виклади світопоглядної позиції, а програмні документи, які пропонуються усьому людству. Абсолютизуючи розум, сучасні гуманісти впадають в іншу крайність, яка веде до глобального марального розпаду та всіх тих небезпек, які приховуються у будь-яких проявах нетерпимості.
Беручи до уваги ідеї преп. Максима Грека у питанні ставлення віри та розуму, треба сказати, що сучасна наука повинна бути морально нейтральна. Водночас, крайності, які спростерігаємо сьогодні, можуть призвести до дуже сумних наслідків. Всупереч думці, що розходиться, атеїстичний фанатизм не менш небезпечний, аніж фанатизм релігійний. Наука нехай залишається наукою, а ось щодо світопоглядних та чисто життєвих питань треба притримуватися поради преп. Максима Грека та зі всього масиву праць різних мислителів і мудреців вибирати лише корисне для укріплення християнства та християнської моралі.
Протоієрей Володимир Долгих
