5 C
Lutsk
Неділя, 23 Лютий, 2020
Основи православ'я

Арх. Андрій (Конанос) – про те, з яких помислів починаються наші проблеми

Одного разу я звершував всенічне бдіння. І як завжди, на гімн Богородиці, вийшов кадити. Покадив, всенічна закінчилася, приходжу додому – і раптом повідомлення від парафіянки: «Отче, ви, напевно, на мене за щось гніваєтеся! Сьогодні, коли ви проходили повз з кадилом, мені здалося, що ви мене терпіти не можете!» Нічого собі! Я поклав у кадило такий ароматний ладан – з Афона, – а людина подумала, що я її терпіти не можу. «Ти була на всенічній? – написав я у відповідь. – Я тебе не бачив». І виявилось, що бідна парафіянка, розхвилювавшись після мого кадіння, поспішила піти додому – навіть просфору не взяла.

Про що свідчать подібні випадки? Про те, що проблеми починаються з нашої голови – з помислів. Тому ми і страждаємо, тлумачачи усе собі на шкоду. «Це Бог винен, Він нам біди посилає!» При чому тут Бог? Просто ми – звичайні люди. Усі ми – створіння з пораненою душею, повною страхів, занепокоєння і немочі. І замість того, щоб звернутися до Бога за допомогою, розчинитися в молитві, розчинитися в Ньому, відкривши Йому своє серце з усіма проблемами і страхами, ми дивимося на Нього своїми короткозорими очима і звинувачуємо: «Бог мене покарав!» За що Йому тебе карати? «Я Його розсердив, Він гнівається!» Хіба Бог гнівається? Це усе – людські справи.

«Я потрапив у ДТП, бо в неділю не пішов у храм, ось Бог мене і покарав!» Хто тобі таке сказав? «Мама!» А вона що? «Вона увесь час ходить у церкву, щонеділі». Прекрасно! І звідки ж вона узяла такі цікаві висновки? Від своєї матері, а та – від своєї, і так далі, до Адама і Єви. Виходить, неправильні тлумачення в наших головах живуть тисячоліттями.

Скажи Богові: «Хочу заміж!»

Краща молитва – та, що здійснюється в мовчанні, без зайвих слів. Як казав св. Порфирій: «Господи, нехай Твоя любов чинить зі мною так, як хоче!» Це означає, що людина має бажання змінитися, стати кращою, але як це станеться, їй неважливо, вона повністю довіряє Богові.

Прагнути до змін, змінити життя в кращій бік – це чудово. Але нехай усе відбувається не так, як хочеться мені, а як Бог хоче.

Нехай Він вибирає потрібний спосіб. І саме в цьому – суттєва різниця в порівнянні з тим, як завжди ми домагаємося бажаного. У нас у голові вже склалося чітке уявлення, як усе має бути, і якщо з якихось причин очікування не виправдовуються, ми починаємо божеволіти.

Хочеш заміж – скажи Богові: «Хочу заміж! Хочу бути щасливою». А вже як Він вирішить це влаштувати – Його право. І якщо намагатися тут самостійно вносити якісь корективи – наприклад: «Господи, хочу заміж за Іоанна! Чи за Георгія! Тільки за нього, ні за кого більше!» – неодмінно настане розчарування. «Господи, прошу Тебе, даруй мені щастя – так, як Сам вважаєш за потрібне, Ти усе знаєш!» І життя не підведе, адже воно – суцільне диво, суцільний сюрприз. Бог ні з чого може зробити для тебе стільки, скільки ти і уявити собі не міг: чудову роботу; прекрасних людей навколо; гроші і т. ін..

Одна людина розповідала мені, як стала власником великого спадку від покійного дядька – абсолютно несподівано йому зателефонували з банку і повідомили про велику суму грошей. А вона і знати нічого не знала про цього дядька. От які подарунки від Бога трапляються. Отже дуже розсудливо залишати усе на волю Божу. А якщо багато думати, можна з глузду зійти. Тим більше, що думок з’являється все більше і більше. І от вже хочеться усе контролювати, усюди командувати – щоб не втратити, не упустити, не загубити. Хіба не так?

А згадайте, як ви спілкуєтеся з вашими дітьми: «Куди ти пішов? Що там робитимеш? Що ти на себе надів? Застебнися, холодно! У скільки прийдеш?» Залиште ви дитину в спокої, адже Господь зовсім не так з вами поводиться.

У мене був друг, його звали Павло. У сорок п’ять років він помер від розсіяного склерозу. Якось з паломницькою групою він поїхав на Егіну, до мощів свт. Нектарія. У цей час він пересувався вже тільки інвалідним візком.

– Попроси святого зцілити тебе! – радили Павлу його супутники. – І він зцілить. Особливо якщо віриш – обов’язково зцілить!

Але коли Павло опинився в келії старця, коли його підняли з коляски і уклали на ліжко, де спав свт. Нектарій, він настільки сильно відчув присутність Бога і святого подвижника, що забув про все на світі – у тому числі і попросити про зцілення. Просто помолився і покинув келію.

– Ну як, добре було? – запитали його.

– Дуже добре! Спаси вас Господи, що привезли мене сюди!

– Ти попросив про зцілення?

– Ох, ні. Не попросив. Знаєте, чому? Бо не хотів.

– Тобто як це – не хотів? Що за дурниці?

– Мені стало так добре, коли я відчув святого у своєму серці, що вже нічого не хотілося в нього просити – ні здоров’я, ні довгих років життя. Але мені дуже, дуже добре зараз.

Такий стан душі приходить без якогось насильства. Тобі стає так добре, що вже нічого не хочеться. Якщо ти доки цього не розумієш – нічого страшного, не розумієш – і усе.

Подумав – почав діяти

Одна дівчина минулого року телефонувала мені по п’ятнадцять разів на день.

– Отче, – ридала вона в слухавку. – Не можу більше! Хочу заміж!

– Але чим я тут можу тобі допомогти? – відповідав я.

– Знайдіть мені чоловіка!

– Та де я тобі його знайду, як?

Проте дещо я їй все ж порадив. Відкрив пару духовних секретів. І от минає певний час – я зустрічаю її і навіть не дізнаюся, така вона щаслива.

– Ти вийшла заміж? – запитав я.

– Ні.

– Але ти така радісна! Що сталося?

– Не знаю. Мені просто дуже добре. Так, я як і раніше хочу заміж, але вже без нав’язливої ідеї. Це вже не манія, не ідея-фікс. Усе гаразд. Нехай йде, як йде – своєю чергою.

– Молодець! – сказав я їй. – І знаєш, що? Упевнений – ти вийдеш заміж.

А якби ця дівчина подивилася на себе з боку рік тому, то зрозуміла б, чому їй ніяк не вдається знайти собі чоловіка. «Хочу заміж, хочу заміж, хочу заміж!» – у неї це було на лобі написано. Та і не тільки в цьому справа. Вона просто змучила б того нещасного, який зважився б до неї підійти. І він би її змучив. А під кінець вони просто з’їли б один одного – от і все.

До речі, не так давно ця дівчина зателефонувала мені і сказала, що зустріла, нарешті, свою долю.

Отже справа не в бідах і скорботі, якими рясніє наше життя. Головне – набути радості. «Але Господь не чує мене! Немає в мене ніякої радості!» Знайди! Ти її заслуговуєш.

Якщо наша молитва залишається без відповіді, не впадатимемо у відчай і не втрачатимемо надії. Коли не виконується бажання, не треба божеволіти і зводити рахунки з життям. У жодному разі. Усе це – не кінець, життя триває. Почекаємо ще!

Коли тобі здається, що Бог не чує твоїх молитов, не ремствуй, а згадай два числа: 10 і 90. Запам’ятай: 10% – це час, який тобі потрібний для обговорення проблеми, а 90% – час, який треба витратити на її рішення.

Подумав – почав діяти. А довго роздумувати не треба, адже головне – розв’язати проблему. Розумієш? Є люди, які люблять сидіти і засмучуватися, замість того щоб діяти – молитися і боротися. У смутку минають дні, минають місяці, і починається депресія.

Тому діятимемо! Намагатимемося змінити своє життя, виправити помилки – замість того, щоб скаржитися. На жаль, багато хто любить саме друге. А я категорично проти такого стану. Якщо до мене на сповідь людина приходить, щоб поскаржитися на життя, я кажу їй, що це нарікання, а не сповідь. А людині треба, щоб я її в цьому наріканні підтримав. Ні за що! Тому скажемо собі: «Бог не виконав мою молитву. Я помилявся. Але тепер я почну діяти по-іншому: старатимуся, боротимуся і зроблю усе, що від мене залежить!»

Джерело 

Вас може зацікавити

Щоб бути невразливим для демонів, маємо носити хрест, осіняти себе Хрестом і молитися перед Святим Хрестом, – митрополит Онуфрій. ВІДЕО

Редактор Головний

Чому у православного християнина кожен день свято

Редактор Головний

Чи існує поняття «доля», від якої не втечеш?

Редактор Головний