«Якими щасливцями є ті, що живуть у палацах і насолоджуються всіма благами», – кажуть люди світу цього. Однак блаженні ті, кому вдалося спростити своє життя, звільнити себе від зашморгу мирського вдосконалення – від безлічі зручностей, що дорівнюють безлічі утруднень, і позбутися страшної душевної тривоги нинішньої епохи. Якщо людина не спростить своє життя, то вона буде мучитися. Тоді як, спростивши його, вона позбудеться і цієї душевної тривоги.
Якось на Сінаї приїжджий німець сказав одному дуже тямущому хлопчику-бедуїну: «Ти є розумною дитиною і здатен здобути освіту». – «Ну і що потім?» – запитує його той. «Потім ти будеш інженером». – «А потім?» – «Потім відкриєш майстерню з ремонту автомобілів». – «Потім?» – «Потім її розшириш». – «І що ж потім?» – «Потім наймеш інших майстрів – укомплектуєш численний робочий персонал». – «Тоді, що ж, – відповідає йому хлопча, – спершу в мене буде один головний біль, потім я додам до нього ще один, а потім і ще? Чи не краще як зараз – мати голову спокійною?» Головний біль, переважно, виникає саме від таких думок: «Зробимо одне, зробимо інше». А коли б думки були духовними, то людина відчувала б духовну втіху і не мучилася б головним болем.
Зараз у бесідах з мирськими людьми я теж підкреслюю значення простоти. Тому що в більшості з того, що вони роблять, необхідності нема, і їх тільки з’їдає душевна тривога. Розповідаючи людям про невибагливість і аскетичність, я не перестаю волати: «Спростіть ваше життя, щоб зникла душевна тривога». І більшість розлучень починається саме з цього. У людей багато роботи, їм треба зробити стільки всього, що голова запаморочиться. Працюють і батько, і мати, а діти залишаються без догляду. Втома, нерви – навіть мала дрібниця призводить до великого скандалу, а потім автоматично виходить розлучення. Люди доходять вже і до цього. Однак, спростивши своє життя, вони будуть і повні сил, і радісні. Так, душевна тривога – це суща погибель.
Якось мені довелось потрапити до розкішного будинку. Під час бесіди господарі сказали мені: «Ми живемо ніби в раю, але ж інші люди так бідують». – «Ви живете в пеклі, – відповів їм я. – «Безумний, у цю ніч душу твою заберуть від тебе», – сказав Господь нерозумному багатію. Якби Христос запитав мене: «Де тобі виділити місце – у якійсь темниці чи ж у будинку, подібному до цього», то я б відповів: «У якійсь похмурій темниці». Тому що темниця пішла б мені на користь. Вона нагадувала б мені про Христа, про святих мучеників, про подвижників, які ховалися в «пропастях земних», вона нагадувала б мені про чернече життя. Темниця була б трошки схожа і на мою келію, і я б від цього радів. А про що нагадував би мені ваш будинок і яку користь я одержав би від нього? Тому в’язниці втішають мене набагато більше не тільки від якогось світського салону, але і від прекрасно облаштованої чернечої келії. У тисячу разів краще жити у в’язниці, ніж у такому будинку».
Іншого разу я зупинився в Афінах у свого друга, і він попросив мене зустрітися з одним багатодітним батьком, але тільки до світанку, тому що в інший час тому було ніколи. Прийшов цей чоловік – радісний і безперестанку славословить Бога. У нього було багато смиренності і простоти, і він просив мене молитися за його сім’ю. Цьому брату було тридцять вісім років, і він мав сімох дітей. Діти, він з дружиною, плюс його батьки – всього одинадцять душ. Усі вони тулилися в одній кімнаті. З властивою йому простотою він розповідав: «Стоячи, ми поміщаємося в кімнаті всі, але от коли лягаємо спати, місця не вистачає – затісно. Але зараз, Слава Богу, зробили навіс для кухні і стало легше. Адже в нас, батечку, є і дах над головою – інші, поглянь, і зовсім живуть під відкритим небом». Працював він прасувальником у Піреї, а жив в Афінах, і для того, щоб бути на роботі вчасно, виходив з дому затемна. Від довгого стояння на ногах і понаднормової роботи в нього утворилося варикозне розширення вен, що дошкуляло його ногам. Але велика любов до сім’ї змушувала цю людину забувати про болячки і хвороби. До того ж, він постійно собі докоряв, говорив, що в нього нема любові, що він не робить належних християнину добрих справ, і не міг нахвалитися своєю дружиною за те, що вона робить добрі справи, піклується не тільки про дітей, але і про свекра зі свекрухою, пере для старих, які живуть по сусідству, прибирає в них у будинках і навіть «супчик їм варить!» Обличчя цього доброго сім’янина світилося від Благодаті Божої. Він мав у собі Христа і був наповнений радістю. І кімнатка, в якій вони тулилися, теж була наповнена райською радістю. Ті, хто не має в собі Христа, будуть наповнені душевною тривогою. Вони не помістяться й в одинадцятьох кімнатах навіть удвох, тоді як тут одинадцять душ з Христом – помістилися в одній.
Скільки б багато місця не було в людей – навіть у людей духовних – їм все одно його не вистачатиме, бо в них самих не знайшлося місця для Христа, тому що Він не вмістився в них повністю. Якщо б жінки, які живуть в Фарасах, подивилися на ту розкіш, яка є присутньою сьогодні навіть у багатьох монастирях, то вони б вигукнули: «Бог пошле з неба вогонь і спалить нас! Бог нас залишив!» Фарасиотки справлялися з роботою за дві секунди. Раннього ранку вони виганяли кіз, потім наводили порядок у будинку, потім йшли в каплицю або ж збиралися де-небудь у печерах, і та, що трошки вміла читати, читала житіє Святого, кому присвячувався цей день. Потім починали бити поклони з Ісусовою молитвою. Але ж, крім цього, вони ще працювали, втомлювалися. Жінка повинна була вміти обшивати весь дім. А шили вручну. Ручні швейні машинки й у місті були рідкістю, а в селі їх не було і поготів. Добре, якщо на всі Фараси була одна швейна машинка. І чоловікам вони шили одяг – дуже зручний, а шкарпетки в’язали на спицях. Все робили зі смаком, з любов’ю, але при цьому і час у них залишався, тому що все в них було просто. Другорядне фарасиотів не турбувало. Вони переживали чернечу радість. І якщо, скажемо, ти зауважував, що ковдра лежить на ліжку нерівно, і говорив їм: «Поправте ковдру», то у відповідь чув: «Тобі це що, заважає молитися?»
Сьогодні людям невідома ця чернеча радість. Люди вважають, що терпіти нестатки, страждати вони не повинні. А якби люди думали трошки по-чернечому, якби вони жили простіше, то і були б спокійні. Зараз вони мучаться. У їхніх душах – тривога і розпач: «Такому вдалося побудувати два багатоповерхових будинки!» Або: «Такому вдалося вивчити п’ять іноземних мов!» – чи ще що-небудь подібне до цього. «А в мене, кажуть, – нема навіть своєї квартири, й іноземної мови я не знаю жодної! Все, пропав я!» Або ж хтось, маючи автомобіль, починає мучитися: «В іншого машина краща за мою. Треба і мені купувати таку ж». Він купує собі нову машину, але і вона йому не на радість – адже в когось є ще краща. Він купує таку ж і собі, а потім дізнається, що в інших є власні літаки, і знову мучиться. Кінця цьому нема. Тоді як інша людина, у якої теж нема машини, славословить Бога і радіє. «Слава Богу! – мовить вона. – Ну і хай у мене не буде машини. Адже в мене міцні ноги і я можу ходити пішки. А в скількох людей ноги ампутовані, і вони не можуть за собою доглядати, не можуть вийти на прогулянку, мають потребу в чиїсь опіці!.. А в мене є власні ноги!» В свою чергу, людина кульгава говорить так: «А як іншим, у яких немає обох ніг?» – і радіє теж.
Невдячність і ненаситність – велике зло. Людина, поневолена чимось матеріальним, завжди поневолена хвилюванням і душевною тривогою, тому що вона тремтить, боячись, як би в неї не відібрали її багатство, то відчуває страх за своє життя. Якось до мене прийшов один багатій з Афін і сказав: «Отче, я втратив контакт зі своїми дітьми. Я втратив своїх дітей». – «А скільки в тебе дітей?» – запитав я. «Двоє, – відповів він. – Вигодував їх на пташиному молоці. Мали все, що хотіли. Навіть по машині їм купив». Потім з бесіди стало зрозуміло, що в нього була своя машина, у дружини – своя й у кожного з дітей – своя. «Дивний ти чоловік, – промовив я йому, – замість того, щоб вирішити свої проблеми, ти їх тільки збільшив. Зараз тобі потрібен великий гараж для машин, за їхній ремонт треба платити вчетверо більше, не говорячи вже про те, що і ти з дружиною, і твої діти в будь-який момент ризикуєте розбитися. А якби ти спростив своє життя, то сім’я була б згуртованою, один розумів би іншого, і всіх цих проблем у тебе не було б. Провина за те, що з вами відбувається, лежить не на твоїх дітях, а на тобі самому. Це ти винен у тому, що не виховав їх по-іншому». На одну сім’ю – чотири автомобілі, гараж, свій механік і таке інше! Так невже один не може поїхати кудись трохи раніше, а інший – трохи пізніше? Весь цей комфорт породжує труднощі.
Іншого разу до мене в келію прийшов ще один глава сім’ї – цього разу з п’яти душ – і сказав: «Отче, у нас є одна машина, але я думаю купити ще дві. Так нам буде легше». – «А наскільки вам буде важче, ти не подумав? – запитав його я. – Одну машину ти залишаєш у якомусь підворітті, а де будеш ставити три? Тобі знадобиться гараж і склад для пального. Замість однієї небезпеки ви будете наражатися на три. Краще обходитися однією машиною й обмежити свої витрати. І час, щоб дивитися за дітьми, у вас буде, і самі ви будете умиротвореними. У спрощенні вся основа». – «Так, – відповідає, – а я над цим і не задумувався».
– Геронде, якийсь чоловік розповідав нам, як він двічі не міг змусити замовкнути протиугінну сигналізацію у своєму автомобілі. Одного разу через те, що в машину залетіла муха, а іншого разу він сам порушив інструкцію користування протиугінною системою, коли сідав у власний автомобіль.
– У цих людей мученицьке життя, тому що вони не роблять своє життя простішим. Більшість зручностей спричиняють незручності. Світські люди задихаються від багатьох речей. Вони заполонили своє життя безліччю зручностей і зробили його тяжким. Якщо не спростити своє життя, то навіть одна зручність породжує велику купу проблем.
У дитинстві ми обрізали краї котка з-під ниток, вставляли в серединку дерев’яну паличку і влаштовували чудову гру, яка давала нам справжню радість. Маленькі діти тішаться іграшковою машинкою більше, ніж їхній батько – купленим «Мерседесом». Запитай якесь дівчатко: «Що тобі подарувати – ляльку чи багатоповерховий будинок?» Побачите, вона відповість: «Ляльку». Суєтність світу зрештою пізнають навіть малі діти.
– Геронде, а що більше за все допомагає зрозуміти радість, яку приносить простота, невигадливість?
– Усвідомлення найглибшого сенсу життя. «Шукайте найперше Царства Божого…» Простота і всяке правильне ставлення до речей починаються з цього.
