Лазарева субота — це субота шостого тижня Великого посту. У цей день ми згадуємо диво воскресіння праведного Лазаря.
У церковному календарі Лазарева субота і Вхід Господній в Єрусалим (Вербна неділя) святкуються в сусідні дні: суботу та неділю. Цікаво, що богослужбовий час не збігається з історичним: воскресіння Лазаря відбулося за місяць або два до Входу Господнього в Єрусалим.
Зараз ці два свята нерозривно пов’язані. Вони передують подіям Страсної седмиці: зради Христа Іудою, страждань, розп’яття і Воскресіння Спасителя.
Події Лазаревої суботи
Про воскресіння Лазаря пише один з чотирьох євангелістів — апостол Іоанн Богослов.
Перед тим, як відправитися в столицю — Єрусалим, Христос прийшов у будинок своїх друзів у Віфанії, передмісті Єрусалима. У будинку жили Марфа, Марія і їх брат Лазар, тут вони не раз приймали Спасителя як найдорожчого гостя. Христа привела сюди сумна звістка — Його друг Лазар помер.
Ще по дорозі в будинок померлого друга Христос зустрів Марфу і запитав її: «Я есмь воскресение и жизнь; верующий в Меня, если и умрет, оживет. И всякий, живущий и верующий в Меня, не умрет вовек. Веришь ли сему?» На що Марфа відповіла: “Господи! я верую, что Ты Христос, Сын Божий, грядущий в мир”.
Христос дуже любив свого друга і, підходячи до гробниці, де вже чотири дні спочивало його тіло, заплакав. Разом з учнями Він наблизився до печери та сказав оточуючим його людям, щоб відвалили камінь, що закриває вхід. На що Марфа вигукнула, що брат її вже «чотириденний» і смердить. Іісус нагадав їй про бесіду по дорозі до Віфанії: «Не сказал ли Я тебе, что, если уверуешь, увидишь славу Божию?» і камінь відвалили.
Стоячи перед відкритою гробницею, Спаситель почав молитися: «Отче! благодарю Тебя, что Ты услышал Меня. Я и знал, что Ты всегда услышишь Меня; но сказал [сие] для народа, здесь стоящего, чтобы поверили, что Ты послал Меня. Сказав это, Он воззвал громким голосом: Лазарь! иди вон».
Після молитви Христа з печери вийшов Лазар, «обвитый по рукам и ногам погребальными пеленами», з лицем, обв’язаним хусткою. Іісус звелів розв’язати його. Іоанн Богослов пише, що, побачивши це чудо, багато людей увірували в те, що Христос — Син Божий.
І саме з цього дня, бачачи народну любов до Христа, іудейське священноначалля злякалося і задумало страшне: «c этого дня положили убить Его».
Церква шанує воскресіння Лазаря як одне з найбільш важливих, знакових чудес, здійснених Христом за час Його земного шляху. Це символ того, що Господу підвладне все — і життя, і смерть людини. Це надія на те, що всіх віруючих у Христа і виконуючих Його заповіді чекає воскресіння. Це чудо — свідоцтво того, що Господь любить кожного з нас.
Праведний Лазар
Після чуда воскресіння праведного Лазаря прожив ще 30 років, він став єпископом в місті Китіон (зараз Ларнака) на острові Кіпр. Після смерті мощі святого поклали в мармурову ковчег, на якому було написано: «Лазар чотириденний, друг Христовий».
У IX столітті візантійський імператор Лев Мудрий звелів перенести мощі Лазаря в Константинополь. А в місті Китіон (Ларнака) побудували храм на честь праведного Лазаря. Його звели на самій гробниці святого. Зараз в паломництво до храму приїжджають християни з усього світу.
Церкву праведного Лазаря побудував приблизно в 890 році англійський консул в Сирії Олександр Драмонд, який відвідав Кіпр в 1745 році й захоплено писав про будівлю: «Ніколи я не бачив нічого подібного!»
Іконостас храму виконаний з дерева, це зразок витонченого різьблення. У церкві зберігається кілька стародавніх візантійських ікон. Прямо під іконостасом збереглася маленька, висічена в скелі церква, в неї ведуть сходи з правої частини іконостасу. Всередині — два саркофаги. В одному з них колись був похований Лазар.
Мармуровий ковчег з мощами Лазаря виявили у 1972 році саме в цьому храмі, вчені детально досліджували їх і підтвердили їх автентичність. Мабуть, мощі святого в IX столітті вивезли в Константинополь не повністю.
Зараз навколо храму ще можна побачити деякі з будівель монастиря, який існував тут багато років тому. В одній з них зараз розташований музей. На території церкви збереглося також невелике кладовище.
Піст в Лазареву суботу
У Лазареву суботу дозволяється рибна ікра, рослинна олія і вино.
Традиції Лазаревої суботи
Традиції відзначення Лазаревої суботи та Входу Господнього в Єрусалим були тісно переплетені на Русі. Саме в суботу, напередодні Вербної неділі, люди приносили в храм гілочки верби. Священник здійснював чин освячення верб на вечірній службі – утрені. Тому суботу називали не тільки Лазаревою, але і Вербною.
У слов’янських країнах верба стала символом свята в наслідування сучасникам Христа, які встеляли його шлях до Єрусалима гілками пальм: за Христом в столицю Ізраїлю ішов натовп великий. Люди були вражені дивом з Лазарем і подавали Спасителю неймовірні почесті. Коли він в’їжджав на ослику в єрусалимські ворота, всі навколо вигукували: «Осанна! Благословен грядущий во Имя Господне, Царь Израилев!» і кидали Йому під ноги пальмові гілки — царський символ.
На Русі та в інших слов’янських країнах пальмові гілки як символ свята замінили на верби. Верба — одне з перших дерев, які розцвітають навесні. Пухнасті гілочки символізували пробудження природи після довгої зими, воскресіння всього живого для цвітіння і плодоношення. Першу згадку про цю традицію можна знайти в Ізборнику Святослава початку XI століття. Це третя за давністю після «Остромирового Євангелія» і «Новгородського кодексу» давньоруська рукописна книга.
Лазарева субота в інших народів
На батьківщині праведного Лазаря, на Кіпрі, в давнину існувала традиція: в Лазареву суботу процесія дітей з пальмовими гілками в руках обходила будинки жителів міста. Процесію очолював хлопчик, прикрашений червоними маками і жовтими маргаритками. Хлопчик представляв Лазаря. Діти при цьому співали Лазареву пісню. У храмах під час церемонії зображувалося Воскресіння Лазаря, в дійстві брали участь священнослужителі та діти.
У гагаузів і болгар у Вербну суботу здійснювали красивий обряд – лазаровання (Lazari). «Лазаровали» зовсім маленькі дівчатка від шести до дванадцяти років, «лазарка». Вони ходили по домівках по троє або по шестеро і співали спеціальні лазарські пісні.
