— Як у сучасному світі нести Слово Боже? Які головні риси повинні бути у сучасного пастиря?
— Зі свого невеликого досвіду спілкування та служіння людям – невеликого, тому що до своїх 40 років я жив у монастирі, а в грецькій традиції той, хто живе у монастирі, не має можливості проповідувати або проводити бесіди. І тільки коли мене вибрали митрополитом, я повинен був почати говорити з людьми. Так ось, зі свого невеликого досвіду спілкування та служіння людям я виніс таке переконання: сьогодні люди не потребують якихось великих та красивих слів. Звичайно, я говорю про ситуацію у себе в країні – я не знаю, яка ситуація у вас в країні.
Люди мають потребу у словах простих та справжніх; ці слова повинні бути послідовними, люди повинні їх розуміти. Це не повинні бути слова, як слова Корану, «що впали з неба».
Ми маємо особливе благословіння, оскільки є православними християнами. Тому що Євангеліє та вчення Святих Отців має логічну послідовність, тому що слово Боже є цілющим, як медична наука. Слово Боже не має зв’язку ні з філософією, ні з літературою, ні з математикою. Це як мистецтво, яке має якісь певні риси та може приводити до певних результатів та плодів. Коли Христос говорить: «Блаженні чисті серцем, тому що вони Бога побачать», це реальність. Реальність, яку показує нам Церква. Церква показує нам шлях та метод, як цього досягнути. 
Коли мені було 19 років, я відвідав одного великого сучасного святого на острові Парос – старця Філофея (Зервакоса). Це один з сучасних святих грецького світу. Я пішов, щоб сказати йому, що я вирішив залишитися на Афоні (після цього я відправився на Святу Гору і звідти уже не виїжджав).
Старець мені говорить: «Я дам тобі благословення». Благословенням ми ще називаємо подарунок. І він почав шукати у себе в речах, ритися на своїх поличках, у ящиках, щоб знайти подарунок для мене. Коли я побачив, що він уже втомився від пошуків, я сказав: «Так це ж не важливо, старцю. Можна мені дати що-завгодно. Дай мені хустину». Він у відповідь: «Ні-ні, я тобі хочу подарувати панагію». Мені було 19 років тоді. Про себе я посміхнувся, але нічого йому не сказав. А він знайшов у себе таку круглу панагію. Дуже дешеву. На ній була зображена ікона святого Нікона Метаноіте. І він сказав: «Візьми ось цю панагію та проповідуй покаяння». «Метаноі» означає «покаяння» грецькою. Я кажу йому: «Старцю, де ж я буду проповідувати покаяння – на скелях Афону?» Тому що я збирався піти у пустиню, на Афон. А старець мені сказав: «Після тридцяти». Я взяв цю панагію, поцілував йому руку та пішов. І більше про це не думав.
Коли мені виповнилося 35 років, я опинився на Кіпрі та став ігуменом монастиря Махера. І коли я приніс свої речі з монастиря Махера у Лімасольську митрополію, я знайшов ікону святого Нікона, позаду якої була записка: «Проповідуй покаяння». І ось це я стараюся робити зараз, звичайно, передусім, у відношенні до себе.
Але слово Боже – і учням, і всьому світу. І слово Боже полягає у заклику: «Кайтеся». Не знаю, як ви трактуєте це своєю мовою. Але грецькою це означає: «змініть стиль вашого мислення» – те, як ви думаєте. Це не означає, що ми просто повинні засумувати через свої гріхи. Але це зміна розуму. Євангеліє – це новий спосіб життя, новий спосіб мислення. І ми повинні піти від світського способу мислення і жити євангельським. Ось цьому навчає Церква. Ми повинні старатися це виконувати, і ми повинні, найперше, відносити це до самих себе, але також навчати наших братів, за яких ми відповідальні перед Христом.
Переклад з рос. Любові Максимчук
