Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Бог не створив смерті
І не радіє смерті тих, хто живе
(Прем. 1:13-15).
Дорогі брати і сестри, згадуючи про померлих, ми духовно роздумуємо про таїнство смерті. Вона – народження людини із земного тимчасового життя у вічність, проводимо над собою радикальну зміну всього нашого життя.
Святі Отці високо цінували благодать смертної пам’яті, пам’ятали: “Хто набув пам’яті про смерть, той не може згрішити” (Преп. Іоанн Синайський “Лествиця” Ступінь 6″).
Одного разу авва Макарій, ідучи пустелею, знайшов людський череп, який лежав на землі. Коли авва доторкнувся пальмовою гілкою, яка була в нього в руці, до черепа, – череп видав із себе голос. Старець запитав: “Хто ти?”. Череп відповів: “Я був жрецем ідолопоклонників, які жили в цьому місці, а ти – авва Макарій, маючи в собі Святого Духа Божого, змилосердившись над тими, які знаходяться у вічній муці, коли ти молишся про них, то вони отримують деяку втіху”.
Старець запитав: “У чому полягає ця втіха?” Череп відповів: “На скільки віддалене небо від землі, на стільки вогню під нашими ногами і над нашими головами. Ми стоїмо посеред вогню, і ніхто із нас не стоїть так, щоб бачити обличчя ближнього свого”. Тоді старець, плачучи, сказав: “Горе тому дню, коли народилася людина, якщо тільки втіха у муці!”
Старець запитав: “Чи є мука, яка тяжча за цю?” Череп відповів: “Нижче нас мука більша”. Старець сказав: “Хто в ній?” Череп: “Ті, що пізнали Бога і відреклися від Нього, не дотримуються Його заповідей, відчувають ще більші муки”.
Святий старець після цього закопав череп у землю та пішов, глибоко роздумуючи.
Смерть обранців Божих сповнена слави. Коли настав час помирати великому Сисою, він сказав: “Ангели прийшли забрати мене, а я благаю їх, щоб вони залишили мене на деякий час для покаяння”. Старці сказали йому: “Отче, тобі не потрібне покаяння”. Він відповів їм: “Істинно не знаю про себе, чи поклав я початок покаянню”.
Святі Отці кажуть: одне смирення може врятувати людину, і однієї гордості достатньо, щоб звести в пекельну пітьму. Людина починає розуміти це лише тоді, коли розіпне себе на своєму хресті, свої пристрасті і помре для світу, і воскресне духовно.
Тільки ті, що переживають це воскресіння, можуть зрозуміти ув’язнених в пеклі, які віддалені від Бога (тому що це і є пекло). І оскільки вони відчувають, як ті страждають, а себе бачать постійно веселими, посять Бога, щоб Він, якщо це можливо замінив ними, хоча б одного, який страждає в пеклі, який не знав Бога, ні на землі, ні там, в пеклі, і постійно страждає. Разом із радістю від того, що вони замінять хоча б одного, який знаходиться в пеклі, про що вони постійно просять Бога, вони відчувають велику радість і через їх велику любов, яка досягає навіть пекла, ця маленька частина пекла перетворюється на рай, тому що де любов – там і Христос, а де Христос – там і радість.
Можна змінити потойбічну долю наших близьких, якщо ми змінимо свою… Амінь
Прот. Анатолій Євчук,
настоятель храму с. Бихів
(Любешівський благочинний округ).
