25.3 C
Lutsk
Неділя, 14 Липень, 2024
Всі новини Проповіді Публікації

Проповідь у неділю про Закхея

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні Свята Церква пропонує нам, дорогі браття та сестри, зануритися в роздуми про митаря на ім’я Закхей та його історію зустрічі з Христом. Кожен з нас прийшов до Бога своїм шляхом, та в переважної більшості людей початок цього шляху пов’язаний із моментом якогось сильного емоційного потрясіння і особистої зустрічі з Ним.

Говорячи про Закхея, згадаємо про рід його діяльності і те, за кого приймали його оточуючі. Митарі – це податківці. Юдеї ставилися до митарів, як до ізгоїв, і вважали їх зрадниками, та великими грішниками, бо вони наймалися працювати до римської окупаційної влади, щоб збирати податки зі своїх земляків. Крім того, система збору податків будувалася таким специфічним чином, що митар отримував від влади ліцензію на збір податі. Його завданням було зібрати необхідну кількість внесків, проте за ним залишалася можливість брати з людини більше за необхідну суму. У якомусь сенсі митарі на той час також виконували функції колекторів, і просто вибивали з людини заборговану суму.

Закхей же був не просто митарем, а начальником митарів – тобто тим, хто оббирає не тільки народ, а й інших збирачів. Зрозуміло, що для того, аби перебувати на вершині такої структури, Закхею, ймовірно, довелося принести людям багато бід. Тому факт зміни закхеєвого життя, розкаяння в скоєних злочинах, абсолютно точно шокував більшість людей, які знали його раніше.

І ось в думках і серці такої людини народжується бажання побачити Того, про Якого так багато і так тепло говорять. Вийшовши на вулицю, він розуміє, що йому не пробитися до Христа через жвавий натовп. Його чиновницька влада тут безсила. І крім того, як уточнюється, Закхей був маленький на зріст (Лк. 19:3). І тоді він вирішує залізти на смоковницю. Відомо, що смоковницею сьогодні називають інжир або фігове дерево. Це досить великі дерева, на які дуже не просто залізти. А ще на їх гілках можуть бути дрібні сучки, здатні пошкодити шкіру або одяг.

Незважаючи на все, дорогі браття та сестри, ми бачимо величезне бажання Закхея побачити Господа. Йому все одно, що над ним сміятимуться, що показуватимуть на нього пальцями, що навіть підлеглі йому митарі перешіптуватимуться за його спиною і називатимуть його божевільним. Йому все одно, адже він раптом зрозумів, що хоче в цьому житті лише одного — бачити Господа. Тому він, Закхей, начальник митарів, не ховається, але сам залазить на смоковницю, як символ пізнання добра і зла, щоб стати вищим, ніж він є, щоб пізнати, що його попереднє життя було злом.

І ось Іісус Христос, побачивши цього чоловіка, який долає таку перешкоду каже до нього по імені: «…Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі» (Лк. 19, 5).

Закхей швидко зліз і вже зовсім скоро приймав Спасителя у своїй оселі. Від такого люблячого ставлення Христа до нього, як грішної людини, серце митаря розтало і в ньому починає рости серце учня Христового. Закхей побачив свої гріхи. В ньому відбувся той самий переворот, та сама зустріч із Богом, про яку ми говорили з вами на самому початку. І Господь увійшов в його будинок, торкнувся його душі, і Своєю любов’ю зцілив цю душу, повністю змінивши цим подальше життя цього начальника митарів.

Так і нам слід наважитись на подібний духовний вчинок: забути про своє положення в суспільстві та осуд від людей, піднятись над своїм гріховним життям, примиритись з своїми ближніми, щоб побачити Господа. Щоб і нам прийняти Спасителя в своєму серці, як Закхей прийняв Його в своєму домі.

Чи часто ми в своєму житті бачимо чиновників, які лазять по деревах? Думаю, ні. Цей порив дозволив Закхею переступити через себе, став поштовхом, щоб залишити гріховне минуле, і в результаті, як ми знаємо з Євангелія, знайти спасіння самому і спасти весь свій рід.

Далі євангеліст Лука нам розповідає, що коли народ, побачивши, що Христос пішов до Закхея, став обурюватися і нарікати, кажучи, що Він зайшов до грішної людини. Як часто, люди, навіть віруючі, бачачи когось подібного до Закхея в храмі на службі, починають обурюватися: знаємо ми його, знаємо який він насправді. Може й знаємо, що з того? Хіба історія з Закхеєм не вчить нас, що найнеприємніша людина може змінитися? Хіба ми маємо право вказувати Богові час і способи навернення такої людини? Що б не стояло за людиною, які б гріхи не тяжіли над нею, Бог Всемогутній прийме її, якщо тільки людина забажає змінитись.

Ми часто бачимо гріхи людей, але не бачимо їхнього покаяння, а тому суд людський — несправедливий. Відкинемо ж від себе, брати і сестри, засудження, ніколи не будемо нарікати і обурюватися, а тим більше не будемо виносити вирок людині, яку чомусь раптом ми вважаємо грішнішу за себе. А якщо й прийде на нас така спокуса засуджувати когось, згадаймо історію із Закхеєм. Де ті, хто його засуджував? Де ті, які нарікали? Де ті, хто сміялись з нього? А він — з Господом слави. Нам же всім слід дивитися не за іншими, а за собою, адже Спаситель прийшов, щоб спасти тих, хто знає свої гріхи і кається в них, а не тих, хто думає, що й так хороший для Царства Божого. Амінь.

Протоієрей Андрій Гаврилюк,

настоятель храму Різдва Христового м.Горохів

(Горохівський благочинний округ) 

Вас може зацікавити

Святитель Феофан Затворник – як навчитися розумно звершувати молитву

Редактор Головний

Свята Іуліанія Ольшанська: хіба можна в молоді роки досягти святості?

Редактор Головний

18 лютого 2022 року – календар з повчанням

Редактор Головний