| Світла седмиця — загальниця. | Посту немає. |
|
Собор преподобних отців, Богошественної гори Синай подвижників (перехідне святкування в середу Світлої седмиці). Білевської («Віднайдення загиблих») та Касперівської (перехідні святкування в середу Світлої седмиці) ікон Божої Матері. Апостола і євангеліста Марка (63). Прп. Сильвестра Обнорського (1379). Прп. Василія Поляномерульського (1767) (Румун.). Прп. Вассіана Сліпого (1827). Сщмч. Сергія Рохлецов пресвітера (1938). Царгородської ікони Божої Матері (1071). |
Євангельські Читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Істину Воскресіння розум може доводити своїми міркуваннями на підставі Писання, і силу його доводів не може не визнати невіруючий, якщо не заглушене ще в ньому почуття істини. Віруючий же не потребує доказів, тому що Церква Божа сповнена світлом Воскресіння. Вірні й переконливі обидва ці покажчики істини.
Але проти міркувань розуму можуть народжуватися і зустрічатися протиріччя, і віра може бути піддана оскарженню і хитатися непорозуміннями і сумнівами, які приходять ззовні і виникають усередині. Чи немає неприступної огорожі для істини Воскресіння? Є. Це буде, коли сила Воскресіння, сприйнята ще в Хрещенні, почне дієво виявлятися у винищуванні розтління душі й тіла, запровадженні в них початків нового життя. Така людина буде ходити у світлі Воскресіння, і їй божевільним здасться кожен, хто говорить проти істини Воскресіння, як тому, хто ходить удень, той, хто каже, що ніби тепер ніч.
Господь, посилаючи на проповідь святих апостолів, наказав їм нічого не мати при собі. Одне вбрання на плечах, сандалі на ногах, посох у руках – і все тут. І заклопотаності ні про що не мати, вступаючи в труд цей, немов вони були всебічно забезпечені. І справді, апостоли були цілком забезпечені, без жодного зовнішнього забезпечення. Як же це влаштовувалося?
Досконалою відданістю апостолів волі Божій; тому то Господь так і влаштовував, щоб вони не мали ні в чому потреби. Зворушував серця тих, хто слухав проповідь, і ті живили й забезпечували проповідників. Але апостоли не мали цього на увазі і не очікували нічого, а все віддавали Господу. Тому терпляче терпіли і якщо щось зустрічалося неприємне. Одна в них була турбота проповідувати, і одна печаль – якщо не слухали проповіді. Звідси чистота, незалежність і багатоплідність проповідування.
І нині б так треба, але неміч наша вимагає зовнішнього забезпечення, без якого ми й кроку не зробимо. Це, однак, не докір нинішнім нашим апостолам. Спочатку вони точно спираються
на це забезпечення, але потім воно зникає з голови, і вони самою працею своєю зводяться в стан боговідданості, з якого моменту, треба думати, і починається справжня плідність проповіді. Боговідданість – вищий ступінь моральної досконалості, і не раптом до неї доходять, щойно пізнають ціну її. Вона сама приходить після праці над собою.
Чи буде на тому світі така поблажливість до тих, хто не приймає Господа, яку показав Він до тих, хто живе на землі? Ні, не буде. Посилаючи сімдесят (Лк. 10:1) на проповідь, Господь заповів їм, щоб вони, коли не приймуть їх, говорили там на вулицях: “і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; а проте знайте, що наблизилось до вас Царство Боже” (Лк. 10:11); тобто вашого нам нічого не треба: не з корисливості якоїсь ходимо ми з проповіддю, а для сповіщення вам миру і Царства Божого. Не хочете прийняти цього блага – як хочете; ми йдемо далі.
Так заповідано на теперішній час, а на майбутнє що? “Содому в той день буде відрадніше, ніж місту тому” (Лк. 10:12) Отже, невірам нічого обнадіювати себе поблажливістю Господньою. Тільки й повольничати їм, що на землі, а як смерть – так вся гроза гніву Божого впаде на них. Велике нещастя потрапити в невіри! І на землі їм нерадісно, бо без Бога і Господа Іісуса Христа Спасителя і Відкупителя і тут все похмуро і безрадісно, а що там, того і словом описати і уявити неможливо. Вже втішніше б знищитися, але й цього не дано буде їм.
