Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Богослужінням цього дня Церква вступає в підготовчу седмицю до Великого посту. Сьогоднішня неділя називається мовою церковного Уставу Неділею про Митаря та Фарисея.
Ми з вами прослухали Євангеліє від Луки, в якому розповідається притча про митаря і фарисея. Два чоловіки прийшли до храму: митар – збиральник податків, людина грішна, як сказали б зараз, корумпована, якого ненавиділи колеги за його посаду; і фарисей – представник релігійно-політичної партії, яка об’єднувала людей, що дуже турбувалися про благочестя.
Фарисей, звертаючись до Бога, подякував Йому за те, що він не такий, як інші люди, тобто не такий, як ті, що не належать до його партії. Далі фарисей став перераховувати свої чесноти: що він і молиться, і поститься, і дякує Богу за те, що він не такий, як той митар, що стоїть поруч з ним.
А митар, не сміючи підняти погляд до неба, б’ючи себе в груди, звертався до Господа: «Боже, будь милостивий до мене, грішного» (Лк 18:14). Звертаючись до учнів, Господь говорить, що митар вийшов із храму більше оправданий, ніж фарисей.
Ця чудова притча допомагає нам зрозуміти, що є благо перед Богом в сфері нашого внутрішнього, сокровенного духовного життя. Для Бога немає значення, до якої політичної партії ми належимо, наскільки ми вважаємо себе праведними, тому що Божий суд – це не людський суд і оцінка Богом нашого життя – це не наша власна оцінка. Зовнішнє благочестя фарисея, якого він скрупульозно дотримувався, вважаючи себе людиною, яка достойна Божої поблажливості, виявилося помилковим. Господь зглянувся на митаря,людину, яка більш грішна, ніж фарисей. Господь вибирає образ митаря як приклад занепалої людини. Про такого сьогодні ми б сказали: великий грішник, а, можливо, злочинець. Але у внутрішньому житті цієї занепалої, гріховної людини, яка стала перед Богом в храмі, відбулося щось, що підняло його над благочестивими і добрими співгромадянами.
Від усвідомлення своєї гріховності в його душі відбувається переворот. Він переймається глибоким смиренням, не будучи в змозі підняти очі до неба. І цей внутрішній переворот, усвідомлення своєї гріховності, це прагнення до Бога і було тим дорогоцінним, що відрізнило в очах Божих цього грішного чоловіка від стоячого поруч з ним «праведного», як фарисей сам себе називав.
Не випадково підготовчі неділі до Великого посту починаються з цієї неділі, з читання цієї притчі. Ми повинні зрозуміти, що є найголовнішим у нашому духовному житті. Нам здається, що важливо досягти певної висоти, якогось певного становища, будь то зовнішнє становище в суспільстві, в сім’ї, високий сан або звання. Багато хто пов’язує з успіхом інтелектуальний розвиток, отримання хорошої освіти. Багато хто вважає, що разом з нею приходить і культура, а значить, певний рівень моральності. Але для Бога має значення не статистичне положення особистості, яка задоволена своїм внутрішнім станом, – Богу потрібна динаміка, розвиток, удосконалення. І якщо ця динаміка починається з прірви падіння, то тим дорожчий такий рух людської душі.
На прикладі митаря і фарисея Господь показує, як потрібно молитися в церкві і де б то не було.
Чим угодна Господу молитва митаря-грішника? Тим, що він був смиренний і мав у молитві серце сокрушенне; а давно вже сказано святим пророком Давидом, що «серце сокрушенне и смиренне Бог не уничижит».
А чому молитва фарисея була не угодою Богу? «Горе тим, котрі мудрі в своїх очах і розумні перед самими собою!» – говорить Бог через пророка. Фарисей у сліпій зарозумілості і гордості забув, хто він і з Ким розмовляє: уявив себе праведником, будучи грішником, він забув, що розмовляє зі Всевидячим і Всеправедним Богом.
У молитві і в нашому житті завжди потрібно мати смирення. Тільки смиренних Господь милує і спасає. Ось чому і сьогоднішній недільний день присвячений вченню про те, що першою умовою навернення до Бога і виправлення свого життя є приборкання в собі гордості і знайдення смирення.
Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Гордість – найтяжчий гріх, порок і початок всіх гріхів людини. Тільки смирення сприяє усвідомленню всіх недоліків, своєї гріховності. Смиренне розкаяння перед Богом не залишиться без відповіді. Господь прощає гріхи тим, хто смиренно кається і благодаттю Своєю вселяється в серце.
Покаяння – це не тільки розкаяння в гріхах, а і зміна поведінки, переміна усього свого життя. Своїми силами, без допомоги Божої людина не може позбутися рабства гріха, не може розпочати цей новий шлях. І людина молиться, щоб Бог дав Свою Благодатну допомогу. «Просіть, і дасться вам, – сказав Господь, – шукайте, і знайдете; стукайте, і відкриють вам». (Лк.11:9)
Дорогі браття та сестри, будемо наслідувати фарисея в добрих справах, а митаря у смиренні – і будемо спасенні, бо, як вчать Святі Отці, Господу приємнішим є грішник, який кається в гріхах, ніж горда людина з добрими справами. Амінь.
Прот. Михайло Журомський,
настоятель Свято-Покровського храму, с. Озеро
(Ківерцівське благочиння)
