Во ім’я Отця, і Сина, Святого Духа!
Дорогі браття і сестри! Великий піст – це час покаяння, час, коли людина як можна глибше вдивляється у своє серце і, бачачи там безодню гріха, безодню пристрасті, намагається знайти в собі мужність і сили, щоб щось змінити. Церква, яка знає неміч людського єства, яка знає, що є сама людина, чим вона живе, пропонує нам можливість скористатися тим досвідом, який вона має, і постаратися виправитися.
Кожен недільний день Великого посту присвячується певній доброчесності, пам’яті того або іншого подвижника. І ось сьогодні, в неділю другого тижня Великого посту, ми вшановуємо пам’ять великого молитвенника, богослова, монаха, аскета – святителя Григорія Палами.
Святий Григорій Палама народився в сім’ї вельможі і з дитячих років був обласканий візантійським імператором. Перед ним відкривався широкий шлях до влади, шани і багатства. Проте святий Григорій нехтував служінням земному володареві заради найвищого служіння Владиці всесвіту. Двадцятирічним юнаком він пішов на святу гору Афон, де під керівництвом духовно досвідчених старців проходив молитвенний подвиг. Тут святий Григорій досяг досконалості в розумній зосередженій, духовній молитві, яка приводить до безперестанного спілкування з Богом.
Повернувшись у світ і проходячи терен священнослужителя, святий Григорій поєднував його з життям відлюдника. П’ять днів на тиждень він проводив у відокремленій безмовності. Лише по суботах та неділях відкривав уста для здійснення Богослужінь і проповідування слова Божого. Така велика була досягнута їм в подвигу безмовності духовна сила, що слова святого Григорія ніхто не міг чути без сліз розчулення.
Святитель Григорій був неабиякою людиною. Традиція поминати його Великим постом склалася в XIV столітті, тому що вплив святителя Григорія, його вчення, його життя, його праць на життя Церкви було дуже велике. Святитель Григорій поминається нами як учитель молитви. Подвижник, чернець Афона, архієпископ грецького міста Фесалоніки, він прославився і запам’ятався Церкві як богослов, який відродив Ісусову молитву. Пройшов усі її стадії і мірою власної праці, власним подвигом залишив богословське обгрунтування цього великого таїнства.
Святитель Григорій Палама був покровителем християнських безмовників і молитвенників, яких називали подвижниками. Вони старалися зберігати тишу в серці, ховаючись у віддалених обителях, горах Афона, відірваних від усього світу морями та скелями.
Голос Божий звучить завжди в тиші. Якщо ви хочете його почути, постарайтеся вирвати з доби трохи часу. Для цього нам Церква дає правило: декілька хвилин прочитати молитви, прийти в себе і подумати, який був мій минулий день? Який буде мій наступний день? Для чого усе це? Це важливо, дуже важливо. Хто хоче пізнати волю Божу, шукайте тиші. «Положи, Господи, хранение устам моим, и дверь ограждения о устах моих», – говориться у Святому Писанні.
Нам не обов’язково осягати ті основи аскетики, які осягали відлюдники, але хоча б навчиться Ісусової молитви і здійснювати її впродовж дня, щоб зосереджувати на ній свою сердечну увагу, ми зобов’язані.
«Господи Иисусе Христе, Сыне Божий, помилуй меня, грешного!» – така проста, мала молитва. Як мало в ній слів, але як багато в ній сказано! Досвід ХХ століття показав, що в часи, коли віруючі люди були позбавлені храмів, монастирів, духівників і наставників, саме Ісусова молитва допомагала їм стояти у вірі православній.
Великий піст – це час, коли ми здійснюємо молитовний подвиг. Цей час нам даний не лише для того, щоб утриматися від гріха, але передусім для відновлення усієї людини. Саме у працях святителя Григорія Палами ми бачимо відображення сенсу християнського життя. Ми повинні звернутися до Бога, а звернення до Бога і є молитва. У молитві людина відкриває свою душу і своє серце, відкриває для себе Господа. Молитва – це та нитка, це той зв’язок, ті сходи, якими людина сходить до Бога, сходить до небес.
Сьогодні під час Великого посту Церква нагадує нам про цю молитву, як важливо її мати у своєму житті. Ми можемо читати її, коли їдемо в транспорті, коли у нас з’явилося трохи часу. Якщо ми відчуваємо, що наше серце і розум почали займатися лінню, ще раз прочитаємо її, і поступово ми привчимося до молитви.
Апостол Павло говорив: «Моліться безперестанку!» Безперестанна молитва і пам’ятання про Бога – це необхідна умова для того, щоб людина навчилася жити за Євангелієм. Якщо вона про Бога згадує тільки в ранішньому і вечірньому правилі, або тільки коли їй погано, то вона ще не справжній християнин, про Бога треба пам’ятати невпинно. Як говориться в Старому Завіті про праведного Іова: “Він ходив перед Богом“. Навчитися жити перед Богом – це і є мета кожного християнина, і мета Великого посту. А Ісусова молитва в цьому буде нам у допомозі.
Церква не може жити без молитви. І коли ми приходимо в храм, ми приходимо не для того, щоб поставити свічку, виконати якийсь обряд. У Церкві людина з’єднується з Богом, знаходить Христа, відкриває Його для себе. Знайшовши Христа, людина починає з Ним спілкуватися. Коли ми когось любимо, коли ми до когось прив’язані, ми знаходимо тисячу слів, щоб пояснити свої почуття. Ми хочемо слухати голос свого коханого чи коханої, хочемо бути поруч, але коли ми говоримо, що віримо у Бога, це передбачає, що і між нами має бути любов, яка проявляється молитвою до Христа.
Дай усім нам Бог, щоб Великим постом ми як можна більше молилися. І заповідь апостола Павла про безперестанну молитву виконували на ділі. Не бентежилися і не думали, що це недосяжно. Той, хто працює, отримує нагороду, той, хто лінується, залишається без неї. Нехай молитвами святителя Григорія, дорогі брати і сестри, Бог дасть кожному з нас ревність і бажання молитви. А коли ми трохи потрудимося, Господь дасть і плід молитви.
У свій час старець Іоанн Крестьянкін, коли був немічним, говорив: «Я нікому тепер нічим не можу допомогти, крім молитви. Але я впевнився в тому, що молитва – це найбільше, що потрібно людям». Отож, дай нам Боже, щоб ми це зрозуміли: що молитва – це те, що потрібно нам, це те, що зараз потрібно нашій землі, це те, що необхідно зараз усьому світові і всім людям – справжня щира молитва, сповнена істинної віри, як віри, передусім, довіри Господу Богу.
Будемо людьми Духу Христового, – а коли ми з Богом, то все нам під силу. Як говорить апостол Павел: «Все можу з Господом Ісусом Христом, Який мене укріпляє»( Філ.4:13). Амінь.
Прот. Петро Сковорода,
настоятель Свято-Успенського храму
с. Озеряни
(Княгининівський благочинний округ)
