Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Милістю Божою ми всі з Вами дочекалися першої підготовчої неділі до святого Великого посту, яка називається неділею про Митаря і Фарисея.
Сьогодні свята Церква відкриває перед нами цінну сторінку святого Євангелія, де розповідається про двох людей, які молилися у храмі. Фарисей вважав себе великим праведником, виконував заповіді і був впевнений у своїй праведності. Йому здавалося, що мав чим пишатися. І піст виконував, і і діла милосердя чинив, і особливих гріхів не робив. Стояв він перед Богом та одночасно був далеким від Нього, тому що був гордим. Гордився так, що ніби сам цього всього досягнув. Найпоширенішим гріхом, який чинять люди, є гріх несправедливого осуду своїх ближніх. Ми ніколи не знаємо, що діється в душі людини, яку ми осуджуємо, не знаємо, що стало причиною її гріховного вчинку.
Іісус Христос говорить: «Не судіть і судимі не будете, бо яким судом ви судите, таким і вас осудять, якою мірою міряєте, такою і вам відміряють (Мтф. 7, 12)». Як бачимо, Господь нам заборонив судити ближніх, бо право судити належить тільки Богові. Йому відомі найпотаємніші думки і вчинки людської душі.
На цьому світі ми маємо і повинні осуджувати лише самих себе, свої діла, думки, бажання і власні гріхи. Якщо ми не помічаємо недоліки, яких у нас є так багато, то це означає, що ми засліплені і любимо себе більше ніж своїх ближніх, ніж Бога і перебуваємо в гордості.
Життєвий досвід показує, що всі біди, які терпить сьогодні світ, походять від гордості. Через гордість впали у гріх ангели, а також наші прародителі, які переступили волю Божу і внесли у світ смерть. Тому першим нашим кроком до досконалості повинна бути боротьба з власною гордістю, а це найвища боротьба. Поборовши гордість, ми придбаємо першу християнську чесноту, що називається смирення. Ніщо не робить людину такою сильною, як визнання своєї немощі і залежності від Бога.
Це наочно ми бачимо на прикладі итаря, який також стояв на молитві у храмі, схиливши голову, не підводячи погляду, бо пишатися не мав чим. Він лише міг сподіватися на Боже милосердя, тому що з глибини серця казав: «Боже милостивий буть мені грішному».
Неділя Митаря і Фарисея вчить нас не покладатися на свою праведність, а всю надію на спасіння доручити Божому милосердю. Дивлячись на Фарисея, не думаймо, що добрі діла, піст, милостиня нічого не варті перед Богом. Ні! Господь докоряє фарисею не за піст і добрі справи, а за те, що він почав хвалитися ними, забувши про свої гріхи. А дивлячись на митаря, не думаймо, що гріхи не мають ваги перед Богом. Ні! Господь хвалить митаря за те, що він, будучи в тенетах гріха, щиро кається і має єдину надію на спасіння в Божому милосерді.
Ми можемо запитати: «А як досягнути смирення?» Св. Церква, відповідаючи, говорить слова Спасителя: «Навчіться від Мене, бо я є лагідний і смиренним серцем».
Смирення – це початок правдивого покаяння, це визнання іншої людини і повага до неї, це визнання своєї власної недосконалості, визнання гріха та покладання на волю Божу, і залежність у Його допомозі. Якщо бачимо, що хтось робить добро, хвалімо Бога, що ця людина добре і правильно використовує дар Божий, і вчімося й ми робити добро, не чекаючи ніякої нагороди від людей, а коли зробимо зло, то визнаймо це, і просімо прощення у Бога, бо Господь не хоче смерті грішника, а хоче, щоб всі спаслись.
«Бо хто возноситься буде принижений». «Бо гордим Господь противиться, а смиренним дає благодать (Як. 4, 6)». Амінь.
Прот. Артемій Пащук,
Настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці
С. Боровне,
(Житнівський благочинний округ).