Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні, в неділю святкування пам’яті святих праотців, тобто всіх праведників, які жили від створення світу до пришестя Спасителя, читається Євангеліє про вечірній бенкет.
Для більшості з нас ця притча є добре відомою та зрозумілою. Покликання на бенкет, насамперед, ми маємо на увазі єврейський народ, який був запрошений для спілкування з Богом, до Царства Небесного, але згодом відмовився від Месії, від Сина Божого.
Притча про званих на бенкет стосується не тільки до праотців, всіх праведників та всіх старозавітних людей, які жили від часу створення світу, а й усіх нас. Господь закликає нас до того, щоб ми насолоджувалися Його благодаттю: «Ідіть, бо вже все готове», сказано в притчі.
Готова велика вечеря, але ми нехтуємо нею через різні та зручні для нас причини. Неможливо перелічити – і немає потреби в цьому – всі відмови, які ми називаємо, щоб виправдати своє небажання наблизитися до Бога. Кожен сам, досліджуючи свою душу через совість, може побачити ту причину, яку він добровільно обрав, щоб відкласти своє пришестя до Бога, своє покаяння і насолоду благодаттю. І не потрібно думати, що це виражається тільки в тому, що ми приходимо до Церкви або відкидаємо її, приходимо в монастир або відкидаємо чернечий спосіб життя, обираючи суєтний, мирський шлях. Ні, не тільки.
Щодня, а може бути й щогодини, кожен з нас закликається до того, щоб бувати з Богом і брати участь у бенкеті, який відбувається всередині нашого серця, правильніше, відбувався б, якби ми доклали до цього певних зусиль.
Через церковні Таїнства – Хрещення, Миропомазання, Покаяння та Причастя Тіла і Крові Христових – благодать Божа, Царство Боже вже знаходяться всередині нас. Бенкет Божественний вже готовий, нам потрібно тільки прийти і взяти в ньому участь. Але ми з річних причин відволікаємося на земне, суєтне. Воно здається нам невинним, однак же відволікає нас від Бога і тому стає не просто суєтним, а явно гріховним та згубним.
Нам необхідно, подібно зображеним в притчі жебракам, не прив’язуватися ні до чого, відректися від усього, змиритися і визнати себе нікчемними та ні до чого не придатними. Але потрібно і радіти тому, що нас, калік, сліпих і кульгавих, запрошують на багату вечерю, і з радістю туди полинути. І тоді ми в душі своїй, в серці своєму вже зараз, не тільки в майбутньому житті, скуштуємо всіх тих духовних страв, які Господь приготував люблячим Його.
Не будемо засуджувати людей, що відкинули свого часу цей Божественний заклик, який покликав їх через пророків і праведників. Подивимося із засудженням на самих себе, подивимося неупереджено, об’єктивно і зауважимо, що ми нічим не кращі за них. Але не будемо сумувати, не будемо впадати у відчай від того, що ми побачимо в собі таке незвичайне недбальство, що виражається в тому, що через такі безглузді, дурні та смішні причини ми таки відволікаємося від молитви, від покаяння, забуваємо про Євангеліє. А молитва – це порятунок душі, молитва – це введення людини в Царство Боже, молитва – це з’єднання з Богом і велика кількість Божественних благ. Молитва, Покаяння та Святе Причастя – це і є тією великою вечерею, яка вже готова в нашому серці і до якої закликає нас Господь, як закликав і в усі часи. Амінь.
прот. Василь Росощук,
клірик Свято-Миколаївського храму м.Ківерці
