В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Церква, дорогі брати і сестри, продовжує готувати нас до подвигу Великого посту. Ці недільні євангельські читання допомагають нам з вами правильно налаштуватися на проведення Великого посту. Підготовчі неділі дають нам зрозуміти, що є найбільш цінним для Бога у людині, який стан людської душі найбільш приємний Богові.
Ми із вами чули євангельську розповідь про навернення Закхея. Минулої неділі ми слухали притчу Господа про митаря і фарисея. Господь не дивиться на соціальний статус людини, ні на її посаду, ні тим більше на її політичні погляди і вподобання. Господь високо оцінив бажання Закхея «бачити Господа, Хто Він є» і його бажання перемінити своє життя. Митаря Спаситель ставить у приклад для тих, хто хоче отримати виправдання у своїх провинах. Покаянний стан людської душі – ось що так високо оцінює Господь.
І Великий піст – це час нашого покаяння, переосмислення свого життя та навернення до Бога.
Цієї неділі ми з вами чуємо євангельську притчу Христа про блудного сина. Про сина, який відмовився жити з батьком, а захотів за батьківський рахунок самостійного вільного «солодкого» життя. Що із цього вийшло, ми з вами добре знаємо…
Та, розтративши усе, що мав, і дійшовши до неймовірно плачевного стану, блудний син знайшов у собі сили визнати свою помилку та із покаянням повернутися до свого батька… хоча б рабом, бо назватись сином совість йому не дозволяла.
Із великою радістю батько приймає свого заблукалого сина у рідний дім не як раба, а як сина…
Цією притчею Господь знову показує нам, як високо Він цінує покаяння – повернення заблукалих і загублених. Звернімо увагу, що вся 15 глава євангелія від Луки, у якій міститься притча про блудного сина, розповідає нам про те, як Господь цінує людину, яка катається у своїх гріхах, яка повертається до свого Господа.
На початку 15 глави ми читаємо, як книжники і фарисеї критикували Христа за те, що він спілкується і з митарями і грішниками. У відповідь Христос розповідає притчу про заблукану вівцю… про радість ангелів на небесах, які радіють, коли бачать покаяння грішника. Далі Христос розказує притчу про загублену драхму і велику радість жінки від того, що знайшла ту згубу. Далі Господь, розповідаючи про те, як цінне в Його очах покаяння людини, пропонує нам притчу про блудного сина.
Про кого ця притча, дорогі брати і сестри, – про наших сусідів, про наших друзів і знайомих? Ні, друзі! Ця притча про кожного з нас. Ми можемо сказати, що ця притча не про нас. Ми – християни наверненні до Бога, відвідуємо храм, молимося…
Роздумуючи над цією євангельською притчею Христа, святитель Іоан Златоуст говорить про те, що ця притча про відпалих після хрещення, які згрішили, бо у блудного сина є батько – Отець Небесний, Який наділяє дарами – належною частиною спадку. А ми Його невірні діти розтрачаємо ці дари лише для свого гріховного задоволення і своєї втіхи…
Хто з нас може сказати, що ми не не маємо гріхів, що в нас немає падіння, що в нас душа чиста, як джерельна вода?! Отже, дорогі брати і сестри, це притча про нас, про наше життя, наші падіння, наші гріхи. Щодня і щохвилини ми невпинно творимо волю не Творця нашого і Господа, а волю ворога людського спасіння. Ми постійно оступаємось – відходимо від Джерела життя і по трошки прирікаємо свою душу на духовну загибель…
Що ж робить Бог у відповідь на наше беззаконня? Терпеливо чекає на повернення блудних дітей… Господь постійно чекає на каяття грішника. Не примушує, але Своїм промислом спонукає до каяття і повернення в Отчий дім.
Євангельська притча про блудного сина дає нам велику і тверду впевненість у тому, що як би далеко ми не зайшли у своїх гріхах і до якої б глибини духовного падіння ми не опустились, Отець Небесний чекає нашого повернення. Коли ж ми отямившись і усвідомивши наше жалюгідне становище, наважимось іти до Отця із каяттям, то можемо бути упевнені, Він нас не осудить, не дорікте і не осміє. Він, як безмежно люблячий Батько, прийме нас у Свої обійми і назве не рабом, а сином.
Бог – є Любов. І лише по любові Він ставиться до Свого творіння. Святий Ісаак Сирін говорить, що Бог не є справедливим Суддею, бо якщо Бог справедливий, то ми пропали… Він Милосердний і Люблячий, Довготерпеливий та Многомилостивий…
Дорогі брати і сестри, готуючись до Великого посту, ретельніше придивімось до нашої душі. Пропустімо свою душу через призму євангельського благовіствування і усвідомимо, як багато у нас ще того, що потрібно омити покаяння. Як блудний син, оттямось від гріховного сну і спішімо до отця нашого зі словами і сльозами покаяння. А Він нас не відкине… Обійме, одягне у кращі одежі духовної чистоти і введе у Свій дім, як рідну дитину, що була пропала і знайшлася; була мертва і воскресла.
ієрей Ростислав Хрупчик,
настоятель Свято-Михайлівського храму с. Седлище
(Любешівський благочинний округ)