13.9 C
Lutsk
Середа, 30 Вересень, 2020
Проповіді

Проповідь у неділю Антипасхи, апостола Фоми

Христос Воскрес!

Після Воскресіння Іісус Христос неодноразово являвся Своїм учням, особливо тоді, коли вони мали якусь потребу, приходив навіть тоді, коли двері їхнього будинку були замкнені. Це свідчить про любов, яку відчував Учитель до Своїх учнів.

Христос і нині любить усіх Своїх учнів і послідовників, усіх, хто вірує в Нього. «Ісус Христос, — говорив апостол, — учора, і сьогодні, і навіки Той самий» (Євр. 13, 8), і кожен, хто дотримується Його заповідей, є істинний і улюблений Його учень.

У яку б ситуацію ми не потрапили, які б нещастя не переживали, ми не повинні впадати у відчай, а маємо сподіватися на нашого Спасителя. Христос переконав двох учнів на шляху до Еммауса, які спочатку не впізнали Його, утвердив у вірі Фому, котрий сумнівався у Його воскресінні, заспокоїв апостолів, коли вони, злякавшись іудеїв, замкнулися, допоміг учням наловити риби в морі Тиверіадському… Він допоможе в усіх наших потребах, втішить у скорботі, напоумить у ваганні, заспокоїть у незгодах, якщо ми будемо любити Його, вірувати в Нього і надіятися на Нього.

Коли Господь вперше з’явився Своїм учням в день Свого воскресіння, то, за Промислом Божим, з ними не було Фоми. Коли ж Фома повернувся, то апостоли, сповіщаючи велику радість, почали розповідати йому про воскреслого Господа, але Фомі ці слова здалися вигадкою. Він не міг повірити, що Христос воскрес і з’явився їм тут, у домі, та ще й при закритих дверях. Це здивування призвело до того, що він сказав: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20: 25).

Коли ж Господу, через вісім днів після цього, знову було угодно з’явитися Своїм учням, то на цей раз з ними був вже і Фома. Господь знову прийшов до них, коли двері дому були замкнені і привітав їх, сказавши: «Мир вам». Тоді Спаситель говорить до Фоми: «Подай палець твій сюди і подивись на рани мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним» (Ін. 20: 27).

Посоромлений Фома в трепеті не знав, що йому робити. Його душа, яка так бажала переконатися в істині Христового воскресіння раптово отримала ще більше. Сам Господь тепер звертається до нього, неначе викриваючи його: «Не будь невірним, але вірним» (Ін. 20: 27). І ось в душі і серці його зникає будь-який сумнів і він переповнюється такою радістю, що викликує: «Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20: 28).

Це засвідчує, що Христос дійсно воскрес і воскрес із тим тілом, яке мав під час земного життя. А якщо Він воскрес, як і пророчив, то це означає, що Він має життя в Самому Собі.

Він — Син Божий, Яким віддав Себе за наше життя. Якщо Він воскрес, то й ми воскреснемо. Якщо Він воскрес із нашим тілом, то це означає, що людство нероздільно зв’язане з Богом і перебуває тепер на небі, а тому й нас, людей, у майбутньому чекає життя на небесах за великою Його обітницею: «щоб і ви були там, де Я», як свідчить нам євангеліст Іоанн. Віруючи в Христа, ми віримо в живого істинного Бога.

Апостол Фома не повірив у Воскресіння Господа, доки не побачив рани від цвяхів на руках Його і не вклав руки своєї в ребра Його. Інші учні також спочатку не повірили у Воскресіння, коли про це їм сповістили жони-мироносиці і два учні, які ходили в Еммаус. Недовіра їх цілком виправдана, тому що воскресіння з мертвих — така надзвичайна подія, в яку не так легко відразу повірити.
Недовіра Фоми та інших апостолів не повинна викликати у нас недовіру до такої великої та радісної події, а навпаки, переконувати у ній і утверджувати нашу віру в Бога.

Початкова недовіра апостолів до Воскресіння Христового свідчить про те, що вони не були легковірними. Якщо ж пізніше вони повірили Йому і не лише проповідували про Нього в усьому світі, а навіть помирали на знак свідчення про істинність Його, то це доказ того, що вони остаточно переконалися в дійсності Воскресіння Христового, що вони бачили Воскреслого, торкалися до Нього, розмовляли з Ним. Тому ми можемо без сумніву вірити їхньому свідченню про Воскресіння Ісуса Христа і водночас повинні сповідувати Його своїм Господом і Богом.

Переконавши апостола Фому у Своєму Воскресінні, Христос сказав йому: «Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20, 29). Чому ж блаженні такі люди? Тому що якби вони, як Фома, не довіряли Воскресінню Христовому і захотіли б побачити Спасителя фізичними очима, то могли б назавжди залишитися й загинути у невірстві своєму, адже Христос після вознесіння на небо не являється людям чуттєво. Фізичні явлення Господа нашого Ісуса Христа апостолу Павлу, святим мученикам і деяким угодникам є винятковими випадками. Блаженні й тому, що, віруючи у Воскресіння Спасителя і сповідуючи Його своїм Господом на основі Євангелія і апостольських послань, свідчать про те, що вірять у слова Спасителя, не сумніваються в Його Божественності лише тому, що не бачили Його тілесними очима, і ревно бажають спастися через Нього.

Блаженні вони ще й тому, що за живу і діяльну віру Господь відпустить їм усі гріхи, удостоїть їх благодатного Свого спілкування в Царстві Небесному. Амінь.

о. Микола Ковальчук

Білостоцький благочинний округ 

Вас може зацікавити

Проповідь у день Вознесіння Господнього

Редактор Головний

Про найбільшу заповідь – проповідь у неділю після Воздвиження

Редактор Головний

Ми всі повинні відновлювати ту благодать Святого Духа, яку отримали у Таїнстві Хрещення, – архієпископ Нафанаїл

Редактор Головний