Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Коли спитали декого: чому не вчащає на Богослужіння, коли він чи вона вірить у Бога, часами почуємо відповідь, що Служба Божа нудна, бо дуже повторна. Коли дивимося на телебачення, то дії постійно змінюються. Людині ніколи не стає нудно, а навіть коли б таке й трапилося, то можна легко змінити канал, або просто виключити й робити щось інше, цікавіше. А Літургію не можна “виключити” і не годиться виходити, раз прибув у Церкву. Питають: чому в нас так багато тих: «Господи помилуй» та «Подай Господи». Чи не вистачило б пару разів сказати?
Сьогоднішнє Євангельське читання (Матф.15.21-28) дає нам часткову відповідь на це питання. У цьому читанні і ми чуємо, як до Господа приходить хананеянка і просить уздоровлення для її дочки. А Господь нібито відмовляється вдовольнити це прохання. Та вона не піддається, а ще більше наполегливо просить помочі. На останку Господь вдовольняє її прохання та ще й дає небувале зізнання: “О жінко, велика твоя віра!” Які ж цінні слова зізнання від самого Сина Божого! Тоді ми може й завважимо, що, власне, тому Він не спішив відповісти на її прохання, щоб допомогти їй здобути цей важливий досвід витривалості в Молитві. Це ж бо великий дар!
А що ж буває в Літургії? У неї ми також учимося витривалості в молитві. Тільки потрібно бажання й готовність заплатити ціну – наш час і нашу увагу, й можна поступати у цій властивості, яка дуже конечна в житті правдиво християнському. Ось чому постійно повторюємо: “Господи помилуй” та інше. Та коли ми уважні буваємо під час Літургії, то усвідомимо собі, що справді дія поступає вперед.
На початку ми уважно прислухаємося до навчання Христа-Спасителя, яке подане в тропарях та кондаках, в читанні з Апостола й Євангелії та в Проповіді. Ми бачимо, як Христос символічно виходить на навчання, коли буває вхід з Євангелієм. Потім бачимо, як Він іде себе жертвувати за наші гріхи в час виходу зі Святими Дарами/Хліба й Вина/ через північні Дияконські Двері, поміж людей та в Вівтар знову через Царські Двері, коли то Святі Дари ставляться на Престол.
Тоді на ньому вони освячуються – стають істинними Тілом та Кров’ю Христа-Спасителя, і ми поєднуємося з ними духовно та цілим єством через приймання Святого Причастя. Тоді Святі Дари переносяться знову на Жертовник, символізуючи Христове Вознесіння на небеса, звідки знову прийде, коли сповниться час. А нас тоді посилається назад у світ чинити діла Того, що нас навчив, з нами поєднався і нас вибрав на це служіння. І все це супроводжується проханнями: “Тобі Господи”, “Амінь” – себто “Нехай буде так” – та вдячності й прославлення – “Слава Тобі Господи”.
Таким чином Літургія мала б нам допомагати направляти своє щоденне життя на добрий шлях, що нам приносить щастя – і то найвище щастя, таке, що не залежить від мінливих зовнішніх обставин, та що другим людям, нашим ближнім, приносить користь. Ми вчимося витривалості в молитві, в вірі, в надії, в творенні добрих діл, незважаючи на те, що часами наша праця виглядає неуспішною і невдячною. А витривалість – це дар прецінний у час, коли люди так легко піддаються песимізму, апатії, недбальству та розпусті. Отож, не оминаємо ходження на Літургію. Будьмо пильними учасникам в неї і за це будемо мати дійсну нагороду та користь. Амінь.
прот. Михаїл Лесик,
благочинний Копачівського округу
