В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Євангельське читання 23-ї Неділі по П’ятидесятниці пропонує нам з вами, дорогі браття і сестри, одразу два чуда, які сотворив Господь наш Іісус Христос. З одного боку, читаючи Святе Письмо, ми звичні до історій про те, як Спаситель воскрешає померлих, зцілює немічних, виганяє нечистих духів. Однак, кожна така подія, описана в Євангелії, завжди несе особливий зміст, хоча, на перший погляд, може видаватись буденною для тих часів, коли Христос ходив по землі.
Чудеса, про які ми чуємо сьогодні, стались немов би одне в іншому. До Спасителя підійшов начальник Синагоги – Іаїр, який, павши перед ногами Христа, голосно благав Його увійти в свій дім, в якому знаходилась його дочка, котра була при смерті. Природньо, що Господь без усякого сумніву відгукується на прохання цього чоловіка і поспішає в його дім. Проте, йдучи дорогою, Спаситель відчуває, як з Нього виходить сила, котра, як ми знаємо, допомагає зцілитись кровоточивій жінці, яка тяжко і довго страждає такою важкою недугою.
Христос, зупинившись, звернув увагу присутніх на те, що до Нього хтось доторкнувся. На що апостоли висловили здивування, бо бачили ту велику кількість людей, які оточували Вчителя. Христос фактично протиснювався через натовп людей. Однак Господь зауважив, що відчув, як сила вийшла з нього. І жінка, котра отримала зцілення, розуміючи, що не зможе приховати свого вчинку, з трепетом зізналась, що саме вона насмілилась доторкнутись до Христа.
Спаситель звернув на неї увагу не тому, що хотів її присоромити чи насварити за те, що вона доторкнулась до Нього без дозволу. Навпаки, її таємний вчинок, такий, – на погляд простих людей, – незначний та не вартий уваги, був гідний того, щоби стати відомим для всіх, адже вона виявила надзвичайну віру і трепет по відношенню до Христа. Багато хто хотів бачити Спасителя в своєму домі, в колі своїх рідних або друзів, бути знайомим з Ним особисто. Вона ж мала таку сильну віру в Його благодатну силу, що дійшла висновку – аби отримати бажане, їй буде достатньо лише доторкнутись до країв ризи Господа. Саме тому Христос, зробивши її вчинок публічним, підкреслює, кажучи: «Віра твоя спасла тебе»!
Тим часом з будинку Іаїра прийшли посланці, які сказали страшні для батька слова: «Дочка твоя померла. Не займай Вчителя». Можна лише уявити, що відчув вбитий горем начальник синагоги, коли почув таку трагічну звістку. Проте усіх присутніх дивують слова Христа, який, звертаючись до Іаїра, каже: «Не бійся! Тільки віруй! І буде спасенна». Ми з вами розуміємо, що Іаїр був правовірним юдеєм. Як і більшість з тих, хто слідував за Христом по стопах, скоріше за все, він також не розумів з ким має справу. Юдеї часто плутали Спасителя з кимось зі старозавітніх пророків, вважали знахарем, чудотворцем і ким завгодно ще, але не Месією. Так, багато хто з них був свідком тих чудес, які творив Христос повсякдень, але мало кому доводилось бути свідком воскресіння померлої людини – події, яка на той час була настільки виключною справою, що навряд чи хтось міг повірити у те, що якийсь чоловік, котрий не вирізняється з-поміж інших якимись особливими вміннями, може воскресити померлого.
Яку боротьбу відчув в собі Іаїр, коли почув про смерть дочки та одразу ж заклик не боятись і вірувати! Попри всю трагічність ситуації, він бере себе в руки, проявляє віру та довіру Христу Спасителю, і, витерши сльози, слідує до свого дому. До бездиханного тіла своєї дочки. Веде за собою Того, кого бачить, як простого чоловіка, але душею відчуває – як Творця і Управителя самого життя людського.
Коли вони дійшли до оселі начальника синагоги, присутні, дізнавшись, що Христос хоче воскресити дівчину, почали насміхатись над ним, немов би спокушаючи самого Іаїра, аби і він втратив віру у те, що Спаситель пообіцяв. Але Христос, аби унеможливити будь-які спокуси для батька дівчини, виганяє усіх з кімнати, залишаючи з Собою тільки кількох апостолів і тата з мамою померлої. Коли ж Спаситель підходить до дівчинки, то бере її за руку і каже: «Дівчино! Встань!».
Що цікаво – Христос сказав ці слова настільки твердо і впевнено, як може робити тільки той, хто не просто немає сумнівів у тому, що робить, але навіть велить, наказує! В даному випадку Спаситель являє себе, як начальник над життям і смертю, ще раз підкреслюючи Свою месіанську гідність та Божественне походження. І дівчина, яка ще мить тому була в оковах смерті, підіймається живою і здоровою на радість своїм батькам та на подив небагатьох присутніх під час цієї важливої події.
Відмінність між Іаїром і кровоточивою жінкою, яку оздоровив Спаситель, полягає, як вказує святитель Феофан Затворник, у формі висловлення свого прохання. Обидва просять і отримують бажане. Один – голосно, публічно та з історією, про яку можна зняти короткометражний фільм. Інша – тихо, смиренно та намагаючись навіть не потрапити в поле зору Того, до Кого просто доторкнулась, аби зцілитись. Проте єдине, що об’єднує їх обох – це віра. Одному Христос сказав, аби він не боявся і вірував. Іншу – похвалив за ту віру, яку вона проявила.
Ці два прояви віри, дорогі браття і сестри, напевно, що є притаманними і для нас з вами. Часто ми, як та кровоточива жінка – достатньо нам тільки з впевненістю подумати про Бога, коли ми одразу ж відчуваємо Його благодатну присутність та промисел над нами. Іноді буває й так, коли ми знаходимось в надзвичайно складних, безвихідних ситуаціях, нас долає страх і відчай, але з глибини нашої душі звучить голос Творця: «Не бійся! Тільки віруй». І один і інший прояв віри доволі актуальні для нас у надзвичайно складні часи, які ми переживаємо з вами сьогодні. Та найголовніше – аби нам було що проявляти. Цей непростий період, як ми бачимо, направлений саме на те, щоби ми втратили віру. Але Євангеліє, яке ми читаємо сьогодні, каже нам: «Як би складно тобі не було – віруй! Не бійся». Тому, як пише у псалмах пророк і псалмоспівець Давид – покладімо на Господа смуток наш і Той нас живитиме, Амінь!
прот. Олег Точинський,
настоятель храму на честь
преподобного Амфілохія, чудотворця Почаївського
с. Боратин
(Луцький центральний округ)
