Боротьба з гріхом – невід’ємна складова життя християнина. Ми падаємо й встаємо і знову боляче вдаряємося об землю… Збираємо останні сили й знову підіймаємося.
Однак чому ж так відбувається? Чому ми не можемо впевнено без перешкод крокувати по життю? Чому так часто ми спотикаємося, не попадаємо в ціль?
Саме так: промах або непопадання в ціль, в перекладі грецького слова «ἁμαρτία» (амартія), значить «гріх». Втім, щоб зрозуміти сутність гріха, цієї характеристики не достатньо.
Що таке гріх?
У православній аскетичній літературі гріх розглядається у двох значеннях.
У першому значенні гріх – це думки, бажання, дії чи бездіяльність, що суперечать Заповідям Божим.
«Гріх є добровільний відступ від того, що згідно із природою, в те, що протиприродно» – говорить прп. Іоанн Дамаскін. Тобто гріх – це все, що суперечить замислу Божому про кожного з нас, все що протиприродно.
В іншому значенні гріхом іменується не конкретна (протизаконна) дія, а наслідки беззаконня, що негативно відбиваються на природі та особистості людини. Під цю категорію «гріха» підпадають первородний і родовий гріх.
Первородний гріх – це наслідок спотворення людського єства, через гріхопадіння прабатьків. В моральному змісті він виявляється в тому, що всі нащадки тих, хто згрішив (за винятком Господа Ісуса Христа) народжуються з пошкодженням душі й тіла, зі схильністю до зла та впливу на них занепалих духів. Первородний гріх не робить людину особисто винною перед Богом. Він лише сприяє формуванню в ній гріховного розташування волі. У свою чергу гріховні дії, що здійснюються під впливом первородного гріха, роблять людину особисто відповідальною перед Творцем.
«Родовий гріх, як і первородний, передається спадковим шляхом, від батьків до дітей, від предків до нащадків. Як і первородний гріх, за формою він являє собою псування, свого роду моральну хворобу.
Різниця в тому, що первородний гріх позначається на людському єстві і стосується кожної людини (за винятком Христа). Родовий же гріх відбивається не на єстві людини, а на індивідуальних особливостях потомків тієї чи іншої спадкової лінії. Можна сказати, що фактор родового гріха ніби накладається на фактор первородного, посилюючи його.
Варто підкреслити, що форми й ступені прояву цього гріха можуть бути різними. Наприклад, не обов’язково син або онук п’яниці матиме гостру схильність до спиртного. Біблійна історія надає нам чимало прикладів того, як рельєфно можуть різнитися між собою діти одних і тих же батьків» – А.М. Леонов.
Як гріх входить в життя людини?
Людина створена за образом і подобою Божою. Вона наділена розумною душею, тому природним для неї є шукати цілі, причини й джерела свого існування – шукати богопізнання й богоспілкування, прагнути до з’єднання з Творцем. Людині неприродно спрямовуватися до того, що не володіє вічністю, до творіння, такого ж як і вона, нижчого й чуттєвого. Тільки знайшовши єднання з Богом, Який Вічний і Незмінний, людина отримує найвищу насолоду й блаженство.
Водночас людина наділена Богом вільною волею, тому вона може прагнути до єднання з Богом добровільно, а може й віддати перевагу життю без Бога. В останньому випадку вона егоїстично замикається на своєму власному єстві, самолюбиво відокремлюється від Бога. А це не що інше, як смерть для душі. По слову св. Феофана Затворника, людина згрішила тим, що перенесла центр свого життя й діяльності з Бога на саму себе. Відмовившись від єднання з Богом, людина ставить на місце свого нетварного Творця тлінне й минуще, обожнює творіння замість Бога, Який його створив.
Коли людина відмовляється від Бога, то тим самим розвиває в собі протиприродні пристрасті до тимчасового створеного світу. Це веде до формування поганих навичок і звичок, до утворення гріховних пороків. Чим більше людина грішить, тим більше спотворює в собі риси образу Божого й заглушає моральне почуття.
Чи бувають морально нейтральні, нешкідливі гріхи?
Будь-який гріх є злочином перед Богом, в тому числі навіть, здавалося б, малий та дрібний (1Ін.3: 4). Власне кажучи, багато гріхів здаються в очах грішників малими лише тому, що давно вже стали звичними для переважної маси людей і не здаються чимось незвичайним.
У зв’язку з цим грішник замість глибокого і щирого каяття перед Богом нерідко вдається до самовиправдання: “а чим я гірше інших? Адже це не я один так роблю”. Історія Старого Завіту демонструє безліч прикладів, коли ті чи інші види гріхів не тільки не вважалися гріхами, але і обрамлялися ореолом гідності для цілих племен і народів.
Тим часом для святих навіть і ті гріхи, які вважалися грішниками як малозначні, в разі їх вчинення приводили до покаянної печалі й довгих слізних молитов. Це пов’язано з тим, що святі набагато гостріше і чистіше споглядали глибину своєї невідповідності тому зразку, який залишив для нас Господь Ісус Христос. З висоти свого благодатного стану й духовного досвіду вони попереджали, що хто вважає будь-які гріхи за малі та несерйозні, той неодмінно впаде в страшніші, за що понесе більш суворе покарання.
Іншою причиною подібного сприйняття гріха є те, що для багатьох людей, в тому числі які називають себе воцерковленими, суть гріха, зводиться лише до поняття провини перед Богом. Звідси й переконаність: якщо вина невелика, то і покарання за неї – невелике; а з урахуванням Божественного милосердя, Божої любові воно і зовсім може бути мінімізовано або скасовано.
Насправді ж гріх, навіть «малий», перешкоджає спілкуванню з Богом. Здійснюючи гріхи, людина особисто відмежовує себе від Господа.
Небезпека так званих малих гріхів в тому й полягає, вони до пори до часу не звертають на себе належної уваги, а коли встигають вкоренитися і розвинутися в душі або тілі, боротися з ними стає надзвичайно важко. Прикладом може служити пристрасть обжерливості або пияцтва: одноразове переїдання, як і одна зайва чарка спиртного не вважається за великий гріх. Небезпека стає очевидною тоді, коли бажання поїсти й випити стають регулярними.
Які гріхи називаються смертними?
Смертними, в першу чергу, називаються ті гріхи, які ведуть людину до духовної смерті, до вічної погибелі. Якщо ж гріх, яким би важким він не був, виправляється щирим покаянням й подальшим перетворенням життя за способом життя Христа, він не буде причиною вічної погибелі.
Чому люди легко впадають в гріхи?
Гріх несе з собою три ілюзії: ілюзію свободи, ілюзію знання й ілюзію задоволення. Грішникові здається, що він не скутий правилами. Втім він не бачить головного – того, що став рабом гріха, який поневолив його душу.
Задоволення від гріха – це приманка диявола, вона змушує повторювати й поглиблювати падіння, подібно наркоману, який змушений збільшувати дозу.
Як захистити себе від гріха?
Щоб уникнути гріха, потрібно наше бажання й Божа допомога. Божа допомога – це благодать та заповіді, які захищають нас від невірного вчинку. Господь по Своїй невимовній любові ніби попереджує нас: не осуджуй, не заздри, не свідчи неправдиво, тому що це призведе до жахливих наслідків у твоєму духовному житті.
Саме так чинять батьки, забороняючи своїй дитині грати з небезпечними предметами. Батько, забирає у свого сина ніж або закриває розетку спеціальним захистом не тому, що хоче обмежити його свободу або відняти цікаву іграшку. Він робить це саме через любов до своєї дитини, щоб вона не постраждала.
Так само і Бог, бажаючи захистити нас від гріха, дає нам Свої заповіді, які вказують, що та чи інша дія є беззаконням і може призвести до смерті.
Отже, гріх – це вчинок, що суперечить заповідям Божим та приводить нас до духовної смерті. І чим більше ми грішимо, тим більше віддаляємося від Господа, Який є Джерелом життя і всякого блага.
Тож будемо пильнувати за собою, аби своїми беззаконними діями не скотитися в безодню гріха та пам’ятати, що вірним захистом від гріховних вчинків служать заповіді Божі, дотриманням яких людина отримує вінець вічного життя.
За матеріалами православних інтернет-видань
