Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
З перших рядків свого благовіствування, дорогі браття та сестри, святий апостол і євангеліст Лука дає нам зрозуміти, що описуватиме він по-порядку, детально дослідивши, все те, що пов’язане з життям Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа (Лк.1.1-3).
І якщо ми уважно читатимемо Євангеліє, то й справді побачимо, як часто святий апостол Лука описує те, що не згадали інші євангелісти. Показовим прикладом є розповідь, яка пропонується нам у сьогоднішній день, а саме – про чудесний улов риби та призвання до апостольства Петра, Андрія, Якова і брата його Іоанна.
Про цю подію пишуть всі три синоптики- євангелісти – Матфей, Марк, Лука. У четвертій главі, євангеліст Матфей згадує, як Петро і Андрій закидали невід, і Спаситель покликав їх іти за Ним. Трохи далі були Яків і Іоанн у човні зі своїм батьком, яких Господь теж кличе, і ті залишають човен і батька і слідують за Христом. Практично так само і євангеліст Марк у першій главі описує цю подію. Апостол Лука докладніше розповідає нам про те, що передувало цьому і розпочинає п’яту главу так: «Одного разу, коли народ тиснувся до нього, щоб слухати Слово Боже, а Він стояв біля озера Генісаретського, і побачив Він два човни, що стояли на озері, а рибалки, вийшовши з них, промивали сіті. Увійшовши в один з човнів,який належав Симонові, Він просив його відпливти трохи від берега і сівши, повчав народ з човна». (Лк.5; 1-3.)
Нам невідомо, про що саме говорив Христос, і скільки часу тривала Його проповідь, лише відомо, що Він велить Симону закинути сіті для лову. Євангеліст Лука зауважує, що апостол Петро каже, що вони трудились всю ніч і нічого не впіймали, але по слову Спасителя закидає сіті. Дуже багато впіймалось риб, що Петро кличе на допомогу своїх товаришів Якова і Іоанна з човном на поміч.
Настільки здивований цим уловом, та й напевно, і самою проповіддю Спасителя, Петро падає до ніг Іісуса, і промовляє: «Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний. … І сказав Ісус Симонові: не бійся, від нині будеш ловцем людей» (Лк.5;8-10.) Цими словами, апостол Петро проявляє своє смирення, що, власне, і дозволяє йому бути Апостолом.
Пропоную згадати подію, коли Діва Марія, будучи вагітною, прийшла до родички своєї Єлизавети. Саме тоді такі слова сказала Марія: «Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі Спасові моєму, що зглянувся Він на смирення раби Своєї, бо від нині ублажатимуть мене всі роди». (Лк. 1; 46-47».
Цей епізод я приводжу для того, щоб показати, що вибраною стала Пречиста Марія саме завдяки великому подвигу смирення. Так само і апостол Петро, вважаючи себе недостойним, а іншими словами, немічним, грішним, припадає до ніг Спасителя, і це смирення ніби вводить його у апостольство. Ці два приклади нам ясно і чітко показують нам, що все у нашому житті повинно ґрунтуватись на смиренні. Ми з вами, певною мірою, теж апостоли. Перед нами велика місія – своїм життям свідчити про Істину, а без смирення – це фарисейство.
Схіархімандрит Кірік Афонський каже, що через смирення ми отримуємо покаяння. Смирення дарує людині всю благодать Духа Святого. Преподобний Силуан Афонський каже, що в смиренній душі живе Дух Святий, і Він дає душі свободу, мир, любов, блаженство. Саме тому у цій розповіді про покликання до апостольства я акцентую увагу на вчинок апостола Петра, і вирішальним кроком, як його, так і інших апостолів вважаю саме смирення. Коли в серці живе святе смирення, тоді все бачиться по-іншому, по-справжньому, по-Божому.
“Я чоловік грішний”, – нехай такими словами розпочинається наша молитва, кожна наша справа, і тоді ми зможемо вирости, зможемо бути справжніми апостолами і учнями нашого Бога. Амінь.
прот. Степан Ярема
настоятель Свято-Андріївського храму, с. Струмівка
