Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
«Важко багатому ввійти в Царство Боже»! Такими словами, дорогі у Христі браття і сестри, Святе Євангеліє сьогодні схиляє нас до роздумів і запитань самих собі. Про що ж насправді йдеться? Чи є багатство злом, від якого, якщо воно у когось є, потрібно терміново позбуватись? Чи можливо матеріальні блага можуть допомогти у ділі нашого Спасіння?
Юнак, підійшовши до Спасителя, запитав: «Що маю зробити, щоб наслідувати життя вічне?» На що Спаситель відповів, що для того, аби потрапити у Рай, достатньо хоча би виконувати Божественні заповіді. Серцевідець, знаючи, що дотримуватись усіх заповідей надзвичайно складно, навмисно наголосив на цьому. Проте юнак, який запитував Христа, вочевидь не мав наміру отримати для себе корисну відповідь, а хотів лише похизуватись перед усіма, відповідаючи: «Всього цього дотримуюсь я ще з юності моєї». І тут Христос вказує на його найслабше місце: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай майно твоє, а отримане з цього роздай бідним». Цими словами Спасителя юнак був посоромлений і більше не задавав жодних запитань, бо знав, що не зможе виконати Господню пораду.
Після усього, що сталось, Спаситель сказав до своїх учнів: «По правді кажу вам, що важко буде увійти багатому у Царство Боже». Та чи означає це те, що матеріальні блага несуть неминучу загибель? Звісно ж ні! Питання радше у тому, як ми це багатство використовуємо. Для своєї користі? Чи собі на шкоду?
Аналізуючи життя святих, бачимо, що серед них було чимало багатих людей. Патріарх Авраам, царі ізраїльські, Іов Багатостраждальний, рівноапостольні Костянтин і Олена, святитель Миколай Чудотворець та багато-багато інших небожителів, котрі могли похизуватись нечуваними статками. Разом з тим, декотрі з них в одну мить могли позбутись усього цього, оскільки в основу всього ставили саме духовне збагачення. І що цікаво, Господь давав їм все більше і більше. Вони витрачали свої кошти, роздавали їх бідним, викупляли людей з полонів, сплачували чужі борги, а Творець збагачував їх знову і знову. Інші, маючи великі статки, використовували їх на Божу славу, будуючи храми і монастирі, кидаючись на пошуки священних реліквій, пов’язаних з життям Христа. Попри їхню заможність, сьогодні ми вшановуємо їх, як святих.
Споглядаючи подібні приклади, приходимо до висновку, що саме собою багатство не несе ніякої шкоди. Тоді, що мав на увазі Спаситель, коли казав, що багатому буде важко увійти в Царство Боже?
Дивлячись на юнака, про якого сьогодні було згадано у Святому Письмі, бачимо, що його проблема була не стільки в його багатстві, скільки в його особистій прив’язаності до майна. Він запитав, що потрібно зробити, аби наслідувати вічне життя, і отримав чітку відповідь. І ця відповідь його спантеличила, розкрила його порочну суть, оскільки насправді він не шукав Спасіння, а у глибині своєї душі тримав ідола, з яким неготовий був розпрощатись заради вищої мети. Цікаво, що Спаситель не одразу торкнувся теми його майна, запропонувавши для початку виконувати заповіді. І лише тоді, коли юнак вирішив перед усіма показати себе безгрішним, отримав те, до чого не був готовий.
І справа, дорогі браття і сестри, не лише в багатстві. Цим самим «багатством» можна назвати будь-що, з чим людина не готова розлучитися заради вищої мети. Треба визнати, що в кожного з нас, станом на цю мить є такі речі, які б ми не погодились просто так віддати, навіть якби нам сказали, що ми за це отримаємо Спасіння у вічності.
Звичайно, якби це було одразу: позбувся трьохкімнатної квартири і потрапив до Раю, – інша справа. Але ми усі – дорослі люди і розуміємо, що так просто це не відбувається. Той же Іов Багатостраждальний, навіть коли позбувся власного здоров’я, своїх близьких та свого майна, однаково не був живцем взятий до Раю, але свою праведність він заслужив терпінням.
Таким чином, приходимо до висновку, що не багатство губить людину, а ставлення людини до цього самого багатства. Псалмоспівець Давид каже: «Багатство, якщо і трапляється, не докладайте до нього серця» (Пс.61:11). Цим самим пророк підкреслює, що будь-яка матеріальна річ, якою б цінною і важливою для нас вона не була, не вартує того, щоб закладати за неї власну душу, нехтуючи можливістю наслідувати життя вічне.
До слова, у таких ситуаціях нам варто було би озброїтись життєвим принципом того ж таки Іова Багатостраждального, який казав: «Бог дав, – Бог взяв! Нехай на все буде Його свята воля!»
Нехай так само буде і в нас – за все дякуймо, всьому радіймо, адже нічого не вартує блаженства у вічності. Амінь!
прот. Олег Точинський,
клірик храму Трьох Святителів, м. Луцьк
