Воскресні євангельські читання, які виголошуються у підготовчі неділі в храмі, мають вражаючу особливість. Усі вони розповідають про те, що досить часто буває так, що останні стають першими, а перші стають останніми.
Так, наприклад, Євангельське читання про Закхея, розповідає нам про те, як найгірша людина в місті – Ієрихон, начальник митарів, людина, яку всі зневажали, після зустрічі з Христом стає прикладом для багатьох. Наступне воскресне євангеліє розповідає про митаря і фарисея. Фарисей – взірцевий прихожанин, двічі на тиждень дотримується посту, з усього прибутку десятину віддає на храм, а митар – прохожанин, зайшовши у храм став біля входу і б’ючи себе в груди, молився до Бога. І саме його молитву Господь прийняв.
Сьогоднішнє євангельське читання про блудного сина, про дитину, яка зрадила свого батька, свою родину. Людину, яка розтратила свій спадок з блудницями і ледь не загинула від голоду. Проте, прийшовши в себе, зуміла повернутись до батьківського дому й отримати прощення від люблячого батька.
Чому ж церква встановила так, що воскресні євангельські уривки, які готують нас до Великого посту, реально показують те, що останні стають першими, а перші – останніми? А все тому, що ціль і головна мета посту – покаяння! Проте каятись може лише та людина, яка визнає свою гріховність. Так, як визнавав і бачив її Закхей, так, як усвідомлював свою неправду митар. А сьогодні ми читаємо про блудного сина.
«В одного чоловіка було два сини: і сказав молодший з них батькові: отче! дай частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно. Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпутно. Коли ж він усе прожив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати; і пішов та пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней; і він радий був насититись ріжками, які їли свині, але ніхто не давав йому. Опам’ятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надмір хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: отче! согрішив я проти неба і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх. Встав і пішов до батька свого.
І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг, і кинувся йому на шию і цілував його. Син же сказав йому: отче! я согрішив проти неба і перед тобою і вже недостойний зватись твоїм сином. А батько сказав рабам своїм: принесіть кращу одежу і одягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; і приведіть годоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитись! бо син мій цей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся. І почали веселитися.
А старший син його був у полі; і коли, повертаючись, наблизився до дому, почув співи та радощі; і, покликавши одного із слуг, запитав: що це таке? Він сказав йому: брат твій прийшов; і батько твій заколов годоване теля, бо зустрів його здоровим. Він розгнівався і не хотів увійти. Батько ж його, вийшовши, кликав його. Але він сказав у відповідь батькові: ось, я стільки років служу тобі і ніколи не переступав наказів твоїх, але ти ніколи не дав мені козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. А коли цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього годоване теля. Він же сказав йому: сину мій! ти завжди зі мною, і все моє твоє, а з того належить радіти й веселитись, що брат твій цей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся».
Ця притча чітко показує нам велике значення каяття у нашому житті. Уявімо собі, що блудний син не розкаявся б у своєму вчинку. Він би загинув від голоду у чужій стороні. А так, усвідомлення своєї провини, бачення глибини свого падіння і бажання повернутись до батьківського дому не лише рятує його від голодної смерті, а й повертає йому його синівську гідність.
Усі ми також дуже часто помиляємось, грішимо, переступаємо через Божі заповіді і подібно до блудного сина втікаємо з «батьківського дому», адже вважаємо себе самостійними. Досить часто через неправильний спосіб життя ми руйнуємо своє здоров’я, тратимо свої сили на те, що нам шкодить, створюємо свої сім’ї, а потім розлучаємось, робимо боляче одне одному. Ми знаходимось на крок від погибелі, і якщо не опам’ятаємось, не прийдемо в себе, не побачимо всю глибину свого падіння, то загинемо для вічного життя. І тому милосердний Господь, який бажає нам спасіння, досить часто більше, ніж ми самі собі його бажаємо, посилає нам різного роду випробування: хвороби, скрутні моменти у житті, «голод», лише з однією метою – щоб ми опам’ятались.
Дуже важливо, коли людина приходить в себе, коли людина критично оцінює себе, коли людина дивиться на себе через призму Божественного Одкровення, через призму Закону Божого, щоб побачити свою гріховність. Апостол Павло так і пише, що Закон Божий – це дзеркало, вдивляючись у яке людина бачить своє реальне становище.
