У пам’ять про загиблого воїна, сина багаторічної касирки храму на честь Трьох святителів м. Луцьк
Днями виповнилося півроку від дня загибелі на війні 41-річного лучанина, прихожанина храму на честь Трьох святителів м. Луцьк Сергія Каліщука. Шість місяців тому, 22 грудня 2022 року, захисник загинув у бою з ворогом біля селища Макіївка Луганської області. Якби не війна, 5 липня лучанин міг би святкувати своє 42-річчя, однак він загинув. Загинув, як Герой… Не ховався, не втікав з поля бою, а до останнього зі зброєю у руках та надією на Бога в серці він мужньо боронив рідну землю.
Наталія Василівна Каліщук, мати загиблого військовослужбовця, пригадує, з самого дитинства син Сергій був неймовірно допитливим, особливо цікавився історією, надзвичайно любив читати, а ще – піклуватися про тварин.
«Скільки пам’ятаю, у нас в сім’ї завжди був пес. То про погодувати його, вигуляти чи покупати – я ніколи не хвлювалася. Цим завжди займався наш Сергій. Нині ж, після його смерті, мені чи не вперше довелося взяти на себе ці обов’язки», – розповідає, ледь стримуючи сльози жінка. Адже попри те, що час спливає, рана у серці матері і досі болить.
Після закінчення школи Сергій Каліщук навчався у Луцькому педагогічному училищі, однак попрацювати за спеціальністю не довелося. Адже в ту пору важко захворів його батько, теж Сергій. Тож сину відразу довелося братися за будь-яку роботу. Аби оплатити лікування батька, Сергій менший важко працював, бувало і на кількох роботах одночасно. Та, на жаль, батька не стало…
«Тоді усі сімейні турботи лягли на плечі сина», – каже Наталія Василівна.
Так, працюючи на одному з підприємств міста зі шкідливими умовами праці, Сергій Каліщук захворів на бронхіальну астму – хронічне запальне захворювання дихальних шляхів. Відтак, за станом здоров’я, свого часу від служби в армії лучанин був комісований. Не довелося би чоловіку взяти до рук зброю, якби не повномасштабне вторгнення росіян на Україну.
Повістку Сергій отримав у перші дні великої війни в одному з торгових центрів міста. Маючи важку форму гормонозалежної хвороби та групу інвалідності, він став на захист своєї країни.
«Я, як мати, просила його, молила, щоб не ішов. Але син навіть не шукав причини, чому не йти. У відповідь лише сказав: мамо, я уже старший, сім’ї у мене немає, тож щоб не гинули молоді – я мушу йти. Під час проходження медичної комісії він нічого не сказав про стан свого здоров’я, про те, що комісований, що має групу інвалідності. Для себе він уже прийняв це сміливе рішення», – ділиться спогадами пані Наталія.
Ввечері 15 березня 2022 року Сергій Каліщук приїхав ще до батьківського дому, привіз деякі свої речі та взяв материнське благословіння, 16 березня – був у військкоматі, а вже 17 – склав військову присягу.
«Сергій потрапив до 66-ої бригади, служив у роті зв’язку, – пригадує Катерина, сестра загиблого захисника. – Тривалий час він був на території Рівненської області. Пізніше вже його з побратимами відправили на Запорізький напрямок. Там, до слова, йому з його здоров’ям дуже підійшов клімат, брат навіть казав, що після перемоги хотів би там жити».
Наприкінці серпня минулого року Сергій Каліщук приїздив додому у 10-денну відпустку. Ту зустріч матір воїна не забуде ніколи, адже ці дні були останніми, коли родина була разом.
«Ми саме прибирали біля храму. Я полола квіти, наш батюшка облагороджував декоративні кущі. Як тут каже до мене: тільки погляньте, хто до нас іде? Дивлюсь, а це мій Сергій», – розповідає Наталія Василівна та зізнається, що син нічого не повідомив про відпустку, тож побачити його вдома – була неймовірна радість.
Десять днів відпустки воїна збігли досить швидко і захисник змушений був повертатися знову на службу. Просив лише усіх рідних та свою церковну родину про посилену молитву за припинення війни, нашу перемогу та настання миру.
З дому лучанин повернувся до Києва. Певний час ніс службу у столиці, а про те, що його та побратимів перекинули на передову, рідні здогадалися самі.
«Нічого нам не казав, зовсім. Постійно лише писав, що усе добре, я на місці (тобто в Києві). Але ми з мамою помітили, що на фото чи відео, які Сергій надсилав нам, змінилася локація. Тоді лише зізнався, що так, уже на Донецькому напрямку, в Слов’янську», – розповідає сестра воїна Катерина.
Відтак, коли Сергій Каліщук потрапив на передову, зв’язуватися з ним стало набагато важче. Телефонувати не виходило, лише раз на 4-5 днів писав повідомлення.
Востаннє мати Захисника України відправила повідомлення з привітанням сину у день пам’яті святителя Миколая (19 грудня). Відповідь отримала лише наступного дня, і то тільки «сердечко». Воно і стало останнім у листуванні з сином.
«Наприкінці грудня, попри відсутність зв’язку, я телефонувала щодня. Відправляла повідомлення, але у відповідь лише тиша», – пригадує Наталія Василівна. Її син загинув 22 грудня, отримавши вогнепальне кульове поранення неподалік села Макіївна на Луганщині.
Другого січня 2023 року рідним Сергія Каліщука повідомили, що воїн зник безвісти, а вже 6 січня, напередодні великого свята Різдва Христового, матір отримала страшну звістку – її син загинув.
«Ті кілька днів, коли ще не знали про загибель, ми всіма силами намагалися розшукати брата. Писали на всі можливі сайти і ресурси з розшуку. Надіялися до останнього, що таки знайдеться серед живих. На жаль… Доля розпорядилася по-іншому», – ділиться наболілим сестра загиблого.
Катерина та Сергій – двійнята. Тому для жінки втратити брата – це як втратити частинку себе. Адже все життя разом, поряд, пліч-о-пліч. А тут таке горе…
Зі слів старшини бригади, у якій і ніс службу лучанин, серед живих з бригади залишилися лише одиниці.
«Уже після похорону Сергія телефоном ми спілкувалися зі старшиною, хотіли дізнатися хоч щось про останній бій, як загинув. Та він лише сказав: ваш син загинув, як Герой. Більше нічого не можу додати. Бої настільки важкі, що у мене вже немає ані взводу, ані роти. Немає більше з ким іти в атаку – ось такі там бої», – пригадує матір загиблого Наталія Василівна.
Одне тішить жінку сьогодні, що до останнього дня свого життя Сергій був з Богом. З натільним хрестиком так і відійшов до Господа. Похоронили Захисника України у селі Підгайці біля Луцька, де спочиває уся його родина.
«Уже ніби й трохи часу минуло, але серце та душа болить досі. Та що казати: болітиме усе життя», – ділиться сестра Сергія Катерина. Зізнається: у перші дні після загибелі брат дуже часто приходив до неї у снах. Коли ж воїна відспівали та належно похоронили, його душа знайшла спокій.
Відтак, нині рідні загиблого щодня молять і просять Бога прийняти Сергія Каліщука у Своїх оселях праведних, а Україні дарувати довгоочікуваний мир та спокій.
Віримо, що Господь упокоїть його душу та душі всіх українських захисників і дарує їм Царство Небесне. Вічна пам’ять…
Любов МАКСИМЧУК для газети “Дзвони Волині”
