Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Амінь!
Церква, як любляча мати, декілька раз на рік по особливому молиться за всіх від віку спочилих православних християн.
Димитрівську суботу було встановлено в 14 столітті після Куликівської битви. Князь Димитрій Донський, який вважав своїм покровителем святого Димитрія Солунського, розпорядився щорічно поминати воїнів, які загинули на Куликовому полі.
Згодом субота перед днем пам’яті св. Димитрія Солунського стала вселенським днем поминання усіх померлих православних християн.
Господь наш Іісус Христос сказав: «Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі» (Лк. 20: 38). Ці слова є основою нашої молитви за упокій.
Нема людини на землі, яка б не згрішила. Один Бог безгрішний. Тому ми звертаємося у своїх проханнях до Всевишнього, щоб Він прийняв наші молитви і милостині за наших усопших, які вже нічого не можуть зробити для своїх душ. Господь сказав: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мф.7:7). Живучи на землі, людина дуже часто забуває про свою душу, яка є «подихом Божим». Дбає про своє тіло, яке є «порохом земним» і більше думає про земне і суєтне. Про наше життя є притча.
Молодий життєрадісний юнак прийшов до батька і каже:
– Тату, порадій за мене – я вступив до університету! Нарешті я знайшов своє щастя!
– Дуже добре, сину мій, – відповів батько, – значить, ти хочеш тепер старанно вчитися. Ну а що потім?
– Через чотири роки я захищу на відмінно диплом і покину університет.
– І що ж далі? – Не відступав батько.
– Потім я буду щосили працювати, щоб якомога швидше стати самостійним адвокатом.
– А що далі?
– А потім я одружуся, створю свою родину, буду ростити і виховувати дітей, допоможу їм вивчитися і отримати хорошу професію.
– А далі?
– А потім я піду на заслужений відпочинок – буду радіти щастю своїх дітей і спочивати в добрій старості.
– Що ж буде потім?
– Потім? – Юнак на хвилину задумався. – Так, вічно ніхто на цій землі не живе. Потім мені потрібно буде, як і всім людям, померти.
– А що потім? – Запитав старий батько. – Дорогий сину, що ж буде потім? – Тремтячим голосом промовив батько.
Син ще більше задумався і сказав невпевнено:
– Дякую тобі, батьку. Я зрозумів. Я забув головне …
Тому будемо старатися не забувати «про головне»: дбати про свою душу і душі наших спочилих рідних. Нехай Милосердний Господь прийме наші молитви за усопших і подасть їм Царство Небесне. Амінь!
ієрей Віктор Базюк,
настоятель Свято-Георгівського храму с.Черче
(Михнівський благочинний округ)
