Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
«Успіння твоє, праведна Анно, святкуємо, бо невимовною славою звеличив тебе Христос Бог, як свою праматір».
7 серпня – день успіння праведної Анни, матері Пресвятої Богородиці. Праведна Анна була дочкою священика Матфана і дружини його Марії з роду Ааронового. Праведний Іоаким з роду царя Давида, якому Бог обіцяв, що від насіння його нащадків народиться Спаситель світу, був чоловіком праведної Анни.
На відпусті кожної Літургії ми обов’язково згадуємо про богоотців – Іоакима та його дружину Анну. Сьогодні ж ми особливо згадуємо те, як Анна, доживши до 79 років, віддала душу Богу. За своє праведне життя, безліч пережитих скорбот, за її терпіння, непорочність та незлобивість, Господь сподобив її особливої милості. Її смерть стала тихим успінням, мирним сном, після пробудження якого вона отримала нове життя з Богом. Смерть праведника – явлення світу перемоги життя над смертю.
В Євангелії від Луки Господь каже: «Ніхто, засвітивши свічку, не покриває її посудиною, або ставить під ліжко, але ставить на підсвічнику, щоб ті, що входять, бачили світло» (Лк.8, 16). Саме таким світлом для оточуючих стало життя святої праведної Анни, і саме її Бог сподобив за чистоту душі й побожність життя стати матір’ю Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії.
Подружжя, Іоаким і Анна, жили в Назареті Галілейському. Після двадцяти років сімейного життя праведні Іоаким і Анна не мали дітей і дуже сумували про це. Але вони не нарікали на Бога і зі смиренням переносили безпліддя, яке вважалось ганебним у давніх іудеїв. Одного разу під час великого іудейського свята дари праведного Іоакима, принесені Богу в старозавітній Ієрусалимський храм, не були прийняті ізраїльським первосвященником Іссахаром, котрий вважав, що бездітний чоловік не може приносити жертву Богові. Праведний Іоаким подався у пустелю. Тут він постився сорок днів і сорок ночей, перебуваючи в молитві. В цей час праведна Анна також молилася Богу і просила дарувати їй дитя. Вона дала обітницю, якщо буде у них дитя, посвятити його Богу. Молитва святого подружжя була почута –ангел сповістив, що народиться у них Донька, яку благословить і шануватиме весь рід людський.
За терпіння, велику віру і любов до Бога й один до одного Господь послав Іоакимові та Анні велику радість. Під кінець їхнього життя у них народилася дочка. За вказівкою ангела Божого їй було дано ім`я Марія, що єврейською означає Госпожа, Надія. Народження Марії принесло радість не лише її батькам, але й усім людям, тому що їй було визначено Богом бути Матір’ю Сина Божого, Спасителя світу. Коли Діві Марії виповнилося три роки, благочестиві батьки виконали свою обітницю – повели Її в Ієрусалимський храм і посвятили Богові.
Святий Іоаким помер через кілька років після введення в храм своєї Доньки, а праведна Анна через два роки після нього, провівши свої останні літа в молитві при храмі.
Історія праведних Іоакима і Анни підносить нам певний моральний урок: «Віруючий не буде осоромлений». Мова йде про випробування віри, про випробування сім’ї, яка переживає горе через бездітність. Але при цьому в майбутніх батьків Пресвятої Богородиці продовжують жити віра, надія, терпіння і молитва. Нехай життя та Успіння святих богоотців Іоакима і Анни покажуть та навчать нас із вами, яким повинне бути й наше з вами життя. Якщо нам здається, що ми довго страждаємо, довго чогось просимо, але не отримуємо, то пригадаймо собі цю подружню пару. Вони все життя чекали спадкоємця. І таки дочекалися та отримали набагато більше, ніж сподівалися.
Згадавши святу праведну Анну, нам варто багато чого переглянути в своєму житті. Якщо ми не маємо дітей, нехай наша молитва буде гарячою, щирою і доповнює нашу праведність, але при цьому пам’ятаймо, що все – в руках Божих, і на все – Його премудрий Промисел. А якщо маємо дітей, тоді спитаймо себе: чи добрі ми батьки? Чи просили ми у Бога з молитвою, щоб наші діти передусім були нагороджені чистотою душі та побожністю? Чи є ми для них прикладом втіленої віри?
Святі праведні Іоаким і Анна, імена яких ми згадуємо наприкінці кожного богослужіння, крізь віки продовжують нагадувати нам про важливі речі: про те, що батьківство вимагає від нас благочестя та відповідальності; про те, що життя людське розпочинається не з моменту народження, а від самого зачаття і про те, що над кожним з нас є дивний Промисел Божий, якому треба довіряти. А успіння –це не смерть, не кінець – це початок нового життя, життя у Христі.
Прот. Віктор Бугайчук
настоятель Свято-Покровського храму
села Рудники Маневицького району
(Колківський благочинний округ)