Від самого початку свого існування Свята Церква прославлялася і прославляється святими пророками, мучениками, посниками і подвижниками, служителями волі Божої, які до цього часу близькі та живі для нас. Вони продовжують приймати наші молитви, як приймали молитви наших батьків і далеких попередників. “А кого Він наперед визначив, тих і покликав; а кого покликав, тих і виправдав; а кого виправдав, тих і прославив” (Рим. 8, 30). Своїх угодників.
Це про них йдеться, що “ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, що в Христі Іісусі Господі нашому!” (Рим. 8, 38-39).
Через близькість святих угодників до Бога ми звертаємося до них, просимо у них допомоги та заступництва перед Господом Богом. Ми надіємося, що наші молитви не будуть марними. Як же нам слід молитися? Молитися, просячи їх молитвенного заступництва за нас перед Богом. Якщо при своєму житті вони удостоїлися сили і благодаті Божої, то тим більше після смерті вони знаходяться в спільноті з Отцем нашим Небесним.
Самі ми не завжди готові бути достойними прямого спілкування з Богом, через нашу гріховність та нечистоту. Та і молитва наша немічна, їй важко піднятися і наблизитися до Бога. Тому нам потрібні посередники між нами і Богом. Такими посередниками є святі угодники, подвижники і молитвенники Церкви Божої. Вони не можуть не відповісти на наші прохання та потреби, оскільки своєї душею вони звернені не тільки до Бога, але й до нас, чекаючи тільки наших молитов, нашого звернення до них.
Перед початком молитви до Господа Бога ми, дорогі браття і сестри, повинні прийти до поняття і розуміння своєї гріховності та недостоїнства, подібно євангельському блудному синові. Тільки після щирого покаяння прийнято звертатися до Бога зі своїми потребами. І, знову ж таки, не безпосередньо, а через молитви Божої Матері і святих угодників Божих у такій формі: “Молитвами Богородиці, святителя Миколая, святого великомученика Пантелеімона і т.д., Господи, помилуй мене грішного і допоможи мені у моїй біді“.
Коли ми звертаємося до кого-небудь зі святих угодників, то не вони самі, не своїми власними силами допомагають нам, а Божою силою, даною їхніми молитвами. “Вибраний Богом, святий мучениче Трифоне (чи хто інший), молися за нас грішних Христу Богу” (акафіст святим мученикам). Свята Церква дає нам приклад молитви до святих угодників Божих: “Вознеси твої теплі молитви до Господа за нас, недостойних, хворих зціли, печальних утіши, заблудших вразуми, перебуваючим у бідах, допоможи, все корисне для здоров’я тілесного і душевного спасіння у Бога випроси” (з молитви до святих угодників).
Одним з таких угодників Божих є святитель Лука Кримський, пам’ять якого сьогодні прославляємо.
Святитель Лука (Валентин Феліксович) народився 27 квітня 1877 року в місті Керч у сім’ї аптекаря, батьки виховували його у вірі та християнському благочесті. У дитинстві він цікавився малюванням, але з часом обрав професію лікаря. У 1898 року він вступив у Київський університет на медичний факультет, після закінчення якого планував стати земським лікарем, щоб допомагати бідним людям.
Але Російсько-Японська війна внесла корективи у його долю. У 1904 році він відправився на Далекий Схід, де займається хірургічною діяльністю, одружується з Анною Ланською та займається науковими пошуками зі своєї спеціальності. У 1915 році він повертається в Москву, де видає наукову працю “Регіональна анастезія”, яка отримала премію Варшавського університету.
Через сімейні обставити у 1917 році він переїжджає в Ташкент, де після смерті дружини постійно відвідує храм Божий, виступає на богословських зібраннях, чим завойовує увагу прихожан.
Згодом на нього звернув увагу єпископ Ташкентський та Туркестантський Іннокентій (Пустинський). “Лікарю, вам належить бути священником”, на що Валентин Феліксович, не роздумуючи, відповів: “Добре, владико! Буду священником, коли це угодно Богу”. Попри смутний час святитель не побоявся прийняти сан та служити Богові. Отець Валентин вдало поєднував священство з діяльністю вченого та хірурга.
У 1923 році отець Валентин вирішує прийняти чернецтво. Єпископ Уфимський Андрій таємно постригає отця Валентина у монахи з іменем апостола, євангеліста і художника Луки. Цього ж року святитель став архієреєм.
За його віру та достойне архіпастирське служіння святителя три рази арештовували та відправляли у заслання. Але і там він лікує хворих, а в 1934 році завершує наукову працю “Очерки гнійної хірургії”.
Попри тортури та зневагу, єпископ Лука після початку війни з прохання влади став головним хірургом Красноярського евакуаційного госпіталя, а в 1942 році єпископ Лука був возведений у сан архієпископа. Службу на Красноярській кафедрі він поєднував з відповідальною працею хірурга та науковою діяльністю. За наукову працю “Пізні резекції інфікованих поранень суставів” він удостоєний Сталінської премії першого ступеня.
На Кримську землю архієпископ прибув у 1946 році, де його зустріли післявійськова розруха, закриті храми, відсутність священства. Владиці довелося прикласти чимало зусиль, щоб зупинити закриття храмів та відкривати нові, він вимагав від священства ревності у їх служінні, боровся з єресями сектанства. Також владика мав безцінний дар точно ставити діагнози хворим та передбачати майбутнє. У своєму будинку він безкоштовно приймав хворих.
Архієрейське служіння владики та його милосердя на стільки підняти його авторитет, що хворі під час богослужіння намагалися торкнутися до його облачення, маючи віру, що після цього зможуть здолати недугу.
11 червня 1961 році, у день Всіх Святих землі Російської прославлених, архієпископ Лука відійшов в Оселі Небесні. Був похований біля храму Всіх Святих міста Сімферополь. Святитель Лука і після смерті продовжує допомагати хворим: молитва біля його могили, земля і вода з неї приносять зцілення.
22 листопада 1995 року рішенням синоду Української Православної Церкви архієпископ Лука був причислений до лику місцевошанованих святих. 22 березня 1996 року мощі святителя були перенесені до Свято-Троїцького собору, де вони покояться, звершуючи чудеса та зцілення.
У 2000 році на ювілейному Архієрейському Соборі РПЦ архієпископ Лука причислений до сонму новомучеників та сповідників.
Свята Церква називає його подвижником та пастирем, і взиває “Дивний Бог у святих Своїх” (Пс. 67, 36). Він дивний у святителеві Луці за його життя. Він дивний у ньому і після його смерті. Бог продовжує і до цього часу зберігати за ним незриме благодатне пастирство та духовне благословення Своєю божественною благодаттю.
Сьогодні, у день пам’яті, святитель Лука особливо близько до нас його молитвами. Тож помолімося до нього: Святителю Луко, молися за нас грішних та допоможи нам здолати всі життєві випробування, що даються нам. Амінь.
прот. Василь Левковець
настоятель Свято-Успенського храму с. Баїв
Княгининівський благочинний округ
