Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Не про простих людей ми сьогодні згадуємо. В цей день ми вшановуємо святих первоверховних апостолів Петра і Павла.
У важку мить несправедливого суду Пілатом над Христом Петро «потоптався» по Господній любові, відрікся Спасителя – тричі відрікся.
Проста рабиня, яка впізнала в ньому Христового учня, налякала його. «Ні! Ні! Я не знаю Цього Чоловіка. Не говоріть мені про Нього» (Мф. 26.69-74).
У дворі Каїафи, куди проник Петро, йому докоряли, що його мова подібна Галілейському Проповіднику Іісусу. І знову Петро клянеться, божиться і переконує ворогів Христа, що він не знає Спасителя і ніякого зв’язку з Ним не має. Він поводить себе серед ворогів Христових як свій. Він з ними! Він не з Христом! Він не знає Христа! (Мф. 26. 69-74)
Заплакав навзрид Петро гірко. Він плакав все життя, просячи у Господа прощення за цей гріх. Передання доносить нам, що до самої своєї кончини, коли співав півень, він зіскакував з ліжка і б’ючись головою в підлогу проливав сльози покаяння.
Господь простив Петра. І те, що пообіцяв йому виконав. «…ти – Петро, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою і ворота пекла не здолають її; і дам тобі ключі Царства Небесного: і що зв’яжеж на землі, те буде зв’язано на небесах, і що розв’яжеж на землі, те буде розв’язано на небесах» (Мф. 16.18-19).
Павло мав інший шлях. Він поспішав у Дамаск, щоб продовжити гоніння на послідовників Христа. Він, римський громадянин, на чолі цілої групи гонителів. Він сповідував іудаїзм та не шанував римських богів. Він, Савл, – гордий, самовпевнений, самолюбний ревнитель Мойсеєвого закону, який жорстоко розправлявся з тими, кого вважав ворогами своєї релігії. «Послідовники розіп’ятого Христа хочуть затьмарити славу Ієгови, вони заслуговують переслідування і лише смерті» – розмірковував цей єврей-римлянин. Християнство все більше і більше опановувало правовірними іудеями. Потрібно було поспішати в боротьбі проти цієї нової і ворожої, як думав Савл, релігії.
Та раптом яскраве, подібне сонцю, сяйво виникло перед ним. Коні моментально зупинилися. Раптовість завжди лякає навіть сміливих. В блискучім сяйві стояла грандіозна, благородна постать Чоловіка. – «Хто Ти?!» – вигукнув Савл. – «Я Іісус, Котрого ти гониш. Важко тобі йти проти рожна», – було почуто у відповідь (Діянь. 9.5).
Оточення Савла чуло голос і бачило сяйво, але нічого не розуміло. Гордий озлоблений гонитель християн був спантеличений. Від неочікуваності та незвичайності він впав з коня на землю й осліп. Вже ошелешеного і сліпого його привезли в Дамаск, де він оселився в християн. Три дні не їв і не пив, а лише щиро молився до побаченого Спасителя. Стараннями господарів дому він просвітився у вірі і прийняв Хрещення.
Цей страшний гонитель, ненависник християн, ворог Іісуса, співучасник натовпу, який закидав камінням першомученика Стефана, благодаттю Христовою став абсолютно іншим. Пізнавши Господа, просвітившись Святим Духом, він вирушив проповідувати Христа по всіх усюдах Римської імперії (Діянь 10-11).
Савл, надалі назвавшись Павлом, з проповіддю обійшов міста і поселення Малої Азії, Греції, відвідав Рим і дійшов до Іспанії. Він написав 14 послань, які увійшли, як визначний духовний внесок, у зміст Біблії. Названий первоверховним, не будучи із дванадцяти. На кожен його вірш із послань написано стоси книг, а по його текстах до революції майбутні адвокати навчалися ораторському мистецтву.
Віддано та безмежно полюбили Спасителя первоверховні Апостоли Петро і Павло. Павля, як римського громадянина закон забороняв катувати. І за проповідь Євангелія язичники відсікли йому голову. Така смертна кара буле лише для привілегійованих. А Петро за теж бур розіп’ятий на Хресті. Він вмовив палачів розіп’яти його вниз головою, оскільки рахував себе недостойним бути розіп’ятим, як Христос.
Так падали святі, але і як високо після цього вони були вознесені Богом своїм покаянням і духовними подвигами. Згрішили апостоли Петро і Павло. Не може людина і дня прожити без гріха. Але важливо вчасно піднятися з колін гріха, покаятися і намагатися не повторювати і не повертатися до сподіяних мерзотних вчинків.
Всім нам належить, говорять святі, пройти свою хресну дорогу для спокути своїх гріхів, як Христос пройшов заради очищення гріхів всього людства. І так, як Він і святі Апостоли, ми також маємо зійти кожен на свою голгофу – могилу, щоб за свої труди, понесені на землі, отримати Небесну Обитель.
Молитвами святих первоверховних апостолів Петра і Павла нехай допоможе нам Господь безперешкодно в покаянні та виправленні пройти наше земне поприще і досягнути вічної Слави у Престола Живоначальної Трійці. Амінь.
Протоієрей Дмитрій Теравський,
Настоятель Свято-Дмитрівського храму с. Рудня
(Рожищенський благочинний округ)
