Сучасна людина часто сама руйнує зв’язки з іншими людьми. Все це є результатом життя у гріху та неправильного її устрою.
Раніше не існувало таких засобів пересування та спілкування, які ми маємо сьогодні. І багато людей, які жили на великій відстані одне від одного (за тогочасними мірками) і хотіли відвідати своїх знайомих та рідних, були змушені прикладати для цього чимало зусиль.
Частіше всього ці подорожі вони проходили пішки. У Національному музеї Ларнакі звернув увагу на те, що у всіх древніх скульптур незвично міцні та розвинуті ноги. Люди раніше пішки проходили величезні відстані.
Так ось, коли вони зустрічали свого родича чи друга, то вони обіймали його, цілували, тобто, не маючи можливості часто бачити, були щиро раді зустрічі з ним. Якщо у нього траплялося горе, вони розділяли з ним його, як сказано: «Плакали разом з тими, хто плаче, і раділи разом з тими, хто радіє». Вони залишали у себе гостя на тривалий час, діливши з ним хліб свій. Спілкування з іншою людиною приносило їм радість.
А сьогодні все по-іншому. Не покидаючи своєї квартири, людина набирає номер та починає розмову (збоку може здатися, що сама з собою), починає плакати, сваритися на когось чи сміятися. Або, наприклад, використовуючи Bluetooth, іде вулицею та розмовляє з кимось, не тримаючи навіть слухавки біля вуха. І, на жаль, це вже не здається дивним – ми давно звикли до подібних картин.
Читати також: Почути іншого, або у чому запорука щасливого шлюбу. Митрополит Афанасій (Ніколау)
Ще одна річ, яка в нашу епоху відділяє нас від особистісних відносин, – це комп’ютер. Одна молода людина розповіла мені, що вона познайомилася через інтернет з дуже хорошою дівчиною з Америки. На моє питання, як вони спілкуються, він відповів: «Через комп’ютер! Ми багато часу проводимо, спілкуючись. Я їй пишу – вона мені відповідає!»
Так сучасні люди закохуються один в одного, проводячи свої вечори перед моніторами комп’ютера і жодного разу навіть не подивившись одне одному в очі. На жаль, вони не в змозі зрозуміти, що так руйнується природне спілкування.
Техніка витіснила живі людські зв’язки. Як говорив святий Паїсій: «Одна справа – нейлон, інша справа – Айлон» (Грец. Αυλον – Дух)
З нашого життя непомітно зникає дар, даний від Бога людині, – дар особистого спілкування між людьми. Здавалося б, сучасними технологіями ми полегшили процес спілкування, зробили його більш доступним, але якщо поглянути глибше, то ми побачимо, що ми постійно обмежуємо себе тільки таким способом спілкування, замінюючи їм природне – живі людські зв’язки. Як говорив святий Паїсій: «Одна справа – нейлон, інша справа – Айлон» (Грец. Αυλον – Дух)
Хіба можна порівняти справжню троянду, яка пахне, зі штучною квіткою? Зараз навчилися робити витончені штучні квіти, які зовнішньо і не відрізнити від живих, але у них немає запаху, вони не живі. Або, наприклад, овочі, які вирощені не в сезон, – ніякого смаку! Хіба можна їх порівняти з тими овочами, які ростуть на нашому монастирському городі? Монахи-садівники обробляють землю, доглядають за овочами, і коли прийде їх сезон, який же у них вигляд, смак і запах! У них є своя неповторність.
Читати також: Потрібно ходити на Літургію, навіть якщо ми стоїмо там, як пеньки,- митр. Афанасій (Ніколау)
Ось дивіться: сучасна людина дійшла до того, що почала руйнувати навіть свій дім – Землю. Забруднювати своє середовище – природу. Абсолютно неприродно для людини руйнувати свій власним дім.
Все це наслідки сучасного неприродного способу життя. Раніше, наприклад, людина писала лист, відправляла його, він йшов кілька дів, його отримували, на нього писали відповідь, відправляли. Люди з нетерпінням чекали відповіді, а коли її отримували, читали з радістю. Вони читали лист, перечитували, зачитували його своїм рідним. Багато хто зберігав листи як пам’ять. У багатьох листах містився глибокий сенс. У нашу епоху цей спосіб спілкування вже практично не використовується. Ми телефонуємо, говоримо про наші радості та проблеми, та історія багатьох подій нашого життя втрачається.
На Святій Горі в канцелярії монастиря зберігаються листи від 1860 року. Цілі томи листів. Навіть найбільш незначний лист зберігали отці.
Ось один монах написав лист у монастир: « Дорогі отці, пришліть, будь ласка, 5 ока воску та 3 ока оливи. З любов’ю у Христі м. Дометій».
Це історія минулого! Отці у листах навіть описували свої поїздки в Салоніки. Вони повідомляли, як пливли кораблем, як прибули в місто, що там бачили, які новини слухали. Все це припинилося у 1977 році, коли в монастирі встановили телефон. З того часу отці почали телефонували в монастир з міста і все, про що раніше писали у листах, почали тепер повідомляти усно. Так перервалася прекрасна традиція та історія!
Листи писалися з великою гідністю. Людина ретельно підбирала кожне слово. Листи мали цінність!
Пригадую, коли ми жили в скиту, повідомлення було тільки через море. Інший раз листи через шторми затримувалися на кілька тижнів. У нас був маленький моторний човен, і виходити на ньому у море у велику хвилю було небезпечно. Ми чекали, коли море стихне. Бувало, що пошту привозили навіть через місяць. У той час листи писалися з великою гідністю. Людина ретельно підбирала кожне слово.
Листи мали цінність!
Сьогодні технології так розвинуті, що ти відправляєш лист факсом, відразу ж отримуєш відповідь і – тут же його викидаєш. Такі листи ні про що тебе не повідомляють, тому що люди перестали у них висловлювати свої почуття, думки, спостереження.
У нашу епоху спілкування з допомогою листів набуло професіонального характеру, у них тепер здебільшого пишуть тільки про роботу, у справі та тільки про справу. Де вже тепер сучасній людині сісти за стіл та написали листа про свої переживання, відчуття та радощі!
Це стиснення часу, простору та міста позбавляє наше життя багатьох прекрасних речей.
Було помічено, що стан сучасного світу та суспільства має безпосередній вплив та духовне життя християн. Це зовсім не означає, що потрібно відмовитися від сучасних технологій та жити, як середньовічна людина, але принаймні ми повинні розуміти, що з нашого життя поступово зникає дуже цікавий та незвичний вид спілкування.
Переклад з російської Любові Максимчук
